6. "Грошова" модель Гільденбрандта.

Періодизація економічного розвитку – це поділ історії господарства на окремі характерні відрізки (періоди), виходячи з обраної ознаки.

Бруно Гільдебранд обмежився трьох стадійною схемою, позначивши її заголовком своєї книги - «Природнє господарство, грошове господарство і кредитне господарство» (1864). За основу періодизації він взяв історію грошей, пануючий спосіб обміну і поділив історію на три етапи:

1. Натуральне господарство (до середини 13 ст)

2. Грошове господарство (до кінця 18 ст)

3. Кредитне господарство (початок 19 ст)

7. "Товарна" модель Бюхера.

Періодизація економічного розвитку – це поділ історії господарства на окремі характерні відрізки (періоди), виходячи з обраної ознаки.

Карл Бюхер (1847—1930) в мо­нографії «Виникнення народного господарства»(1893), запропонував узагальнену схему всього еконо­мічного розвитку народів Західної і Центральної Європи з виділенням трьох ступенів в залежності від довжини шляху проходження про­дукту від виробника до споживача:

замкнуте до­машнє господарство, де предмети споживаються в тому ж господарстві, в якому і вироблені;

міське господарство, де вироблені предмети безпосередньо надходять у споживче господарство;

народне господарство, де предмети проходять ряд посередницьких ланок, перш ніж дійти до споживача.

Карл Бюхер вважав, що народне господарство є продуктом усього попереднього культурного розвитку.

Тобто, історія господарського життя людства була поділена на:

1. Натуральне господарство

2. Муніципальне господарство

3. Грошове господарство

8. "Транспортна" модель Мечнікова

Періодизація економічного розвитку – це поділ історії господарства на окремі характерні відрізки (періоди), виходячи з обраної ознаки.

Лев Ілліч Мечніков (1838-1888), російський історик, економіст, соціолог, в основу періодизації розвитку людства поклав географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення:

річковий період;

морський період;

океанічний період.

Найбільш стародавні чотири великих культури (китайська, індійська, вавілонська, єгипетська), з його точки зору, розквітли й розвинулись в середовищі великих річкових країн.

9. „Стадіальна” модель Ліста.

Періодизація економічного розвитку – це поділ історії господарства на окремі характерні відрізки (періоди), виходячи з обраної ознаки.

Ліст виділяє 5 стадій економічного розвитку суспільства:

мисливська (дикунство);

скотарська (пастушеська);

землеробська;

землеробсько-мануфактурна;

землеробсько-мануфактурно-торгова (індустріальна).

Пропонуючи просту схему п’яти стадійного економічного роз­витку націй від мисливського до «торгово-мануфактурно-землеробського» стану, Ліст створив із «уроків історії» висновок, що тільки для країн, що стоять на однаковій стадії розвитку, може бути взаємовигідна вільна торгівля (політика фритредерства¹). Міркуючи над економічною гегемонією² Анг­лії, Ліст зауважив, що, створивши свою комерційну і промислову велич завдяки строгому протекціонізму³, англійці нарочито почали вводити в оману інші нації доктриною фритредерства, оскільки, при вільному обміні між торгово-мануфактурно-землеробською і чисто землеробською націями, друга - прирікає себе на економічне відставання і політичну залежність (приклади Польщі і Португалії). Перехід до «торгово-мануфактурно-землеробської» стадії не може здійснитися сам по собі шляхом свободи обміну, так само як не може відбутися у випадку відсутності національної єдності (тут яскравими прикладами для Лі­ста були італійці, ганзейці та голландці).

«Софізму»⁴ фритредерства Ліст протиставив ідею «виховного протекціонізму» — митне захищення молодих галузей національної промисловості, поки вони не досягнуть рівня між­народної конкурентоспроможності.

Для сьогоднішньої України придатною буде політика „виховного протекціонізму”, який підтримує національну промисловість лише доти, поки вона не зміцніє і не досягне того ж рівня, що і іноземні конкуренти, а вже після цього можливим буде застосувати політику фритредерства.

10. „Формаційна” модель Маркса.

Періодизації, запропоновані Лістом, Гільдебрандтом і Бюхером, не повязують економічний розвиток з розвитком соціальних інституцій, що робить їх неповними та обмеженими. Спробу синтезувати соціологію та економіку для пояснення еволюції економічних процесів зробив К. Маркс у своїй теорії суспільно-економічних формацій, кожна з яких характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил (під якими розуміється все те, що забезпечує матеріальне існування людини, і сама людина) та виробничих відносин (соц.. відносин та принципи розподілу матеріальних благ). На певних етапах історичного поступу рівень розвитку продуктивних сил та виробничих відносин заходять у суперечність, яка й призводить до зміни суспільно-економічних формацій.

Карл Маркс застосував формаційний підхід до періодизації суспільного розвитку:

Первинна (архаїчна) формація – базується на общинній власності й азійському способі виробництва

1. Докласове суспільство

1. Первіснообщинний лад;

Вторинна формація – базується на приватній власності

2. Класове суспільство

2. рабовласницький лад

3. феодальний лад;

4. капіталістичний лад;

Комуністична формація – суспільна власність.

3. безкласове суспільство

5. комуністичний лад, першим етапом якого є соціалізм