62. Неокейнсіанська теорія економічного зростання.

Велику роль у формуванні неокейнсіанства та у створенні теорій макроекономічної динаміки і зростання відіграли англійський вчений Рой Форбс Харрод (1990 – 1978) та американець польського походження Овсій Девід Домар (1914 – 1997). Вони незалежно один від одного створили моделі економічної динаміки і зростання, які в силу своєї методологічної спорідненості і однакових висновків прийнято об’єднувати в єдину модель – модель Харрода-Домара.

Модель Р. Харрода доводить, що темпи економічного зростання залежать від частки нагромадження (заощадження) в національному доході і відповідно – величини капіталовкладень (інвестицій). Для щоб в

економіці постійно мала місце динамічна рівновага, повне використання наявних ресурсів і поступальний, без різких коливань розвиток, необхідно підтримувати відповідні темпи економічного зростання. Необхідною умовою останнього є постійне і систематичне державне регулювання економіки.

Модель Р. Харрода виходить із рівності інвестицій і заощаджень (приватних і корпоративних), а також з наявності ефекту акселератора (прискорювача). Дія останнього полягає в тому, що зростання доходу

породжує значно більші обсяги інвестицій.

Впровадження в практику економічних досліджень поряд із мультиплікатором принцип акселератора стало суттєвим розвитком кейнсіанства. Принцип акселерації був висунутий в 1913 р. А. Альтафоном і Дж. М. Кларком в 1919 р. Вперше ідею взаємодії мультиплікатора і акселератора запропонував в 1939 р. П. Самуельсон. Також Р. Харрод поділив всю економіку на два сектори: сектор, де виробляються споживчі блага і сектор, де виробляються інвестиційні блага. В цілому модель Харрода включає в себе систему з трьох рівнянь:

g*c=s ;

gw*cr=s ;

gn*cr= або <>s,

де g – фактичний темп економічного зростання (grows – зростання), gw – гарантований темп економічного зростання (warranted –гарантований), gn – природній темп економічного зростання (natural – природній), c – капітальний коефіцієнт, або коефіцієнт капіталомісткості (відображає „інвестиційну ціну”

приросту доходу), cr – необхідний коефіцієнт капіталомісткості, s – частка заощаджень в національному доході, або схильність до заощадження.

Фактичний темп економічного зростання (g) – відображає реальний стан справ.

Гарантований темп зростання (gw) – це той темп зростання, що становить собою прогнозовану лінію розвитку, на яку налаштовуються підприємці.

Якщо б фактичний рівень економічного зростання співпадав би з гарантованим, то розвинута ринкова економіка демонструвала б стійке безперервне зростання. Та на жаль на практиці стійкість відсутня,

причому не лише в короткостроковому (статичному) але і в довгостроковому (динамічному) періоді.

63. “Табірна економіка СРСР”: військовий комунізм, НЕП, колективізація, голодомор.

З початком громадянської війни влітку 1918 року та іноземної інтервенції 2 верересня ЦВК оголосив Республіку єдиним військовим табором. Встановлювався командно-адміністративний режим з метою зосередження в руках держави всіх наявних ресурсів і врятування решти господарських зв-язків. Почали здійснюватися надзвичайні заходи, що отримали назву політики «військового комунізму». Вона набула завершених обрисів до весни 1919р і включала: введення продовольчої диктатури (хлібна монополія держави і тверді ціни, продзагони тощо), націоналізація всіх підприємств, централізація розподілу сировини і готової продукції, заборона свободи торгівлі, згортання грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів, мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності, введення продовольчої розкладки на хліб, а потім і на інші продукти сільського господарства.

Протягом 1921-22 років формувалася непівська модель організації суспільства, яка фактично реалізувалась на практиці. В основу її покладена концепція шляху до соціалізму через державний капіталізм. Складовою моделі в економіці була адміністративно-ринкова система господарювання. Основні її характеристики такі: державна монополія (мінімальний зв'язок зі світовою економікою) у зовнішній торгівлі, державна власність на велику та значну частину середньої промисловості, торгівлі, транспорту, госпрозрахунок у промисловості, що діяв у обмеженому вигляді лише на рівні трестів, які перебували у власності держави, нееквівалентний обмін із селом на основі продподатку, гальмування розвитку великого індивідуального господарства на селі. Продподаток визначався як відсоткове або часткове відрахування продуктів з урахуванням кількості їдоків, наявності худоби і обсягу отриманого врожаю. Розмір податку встановлювався до сівби і мав суворо диференційований характер – для бідних селян він знижувався. Надлишки продукції дозволялося реалізовувати в рамках прямого обміну на промислові товари.

З переходом до непу почали відроджуватися кооперації.

Замість над централізованих главків запроваджено трести, а згодом виникають синдикати. Створюється Держплан СРСР.

Заходи НЕПу – побудова відносин між містом і селом на економічній основі, розвиток промисловості на нових організаційних принципах і на базі електрифікації, кооперування населення, часткове запровадження госпрозрахункових відносин, допуск приватного капіталу в економіку, налагодження державного регулювання, планування й управління економікою – дали змогу до 1925 року досягти основних довоєнних показників економічного розвитку.

Колективізація. У грудні 1929 року Й.В. Сталін виступив із промовою на конференції аграріїв-марксистів. Він визначив два напрямки економічної політики – індустріалізацію і колективізацію.

Колективізація сільського господарства розгяладалася як засіб прискорення індустріалізації, розв’язання хлібної проблеми, ліквідації заможного селянства, природного ворога радянської влади. Аграрний сектор стає донором промисловості.

Поштовхом до переходу до суцільної колективізації послугувала хлібозаготівельна криза 1927-1928, першим кроком мас тати перший п’ятирічний план, за яким колективізації в Україні на добровільних засадах підлягало 30% селянських господарств.

Найтрагічнішим наслідком колективізації став Голодомор 1932-33 років, під час якого від голоду померло 5-7 млн українців.

Одночасно із колективізацією тривав процес розкуркулення, в результаті якого у селян вилучали майно, землю, а їх самих висилали в далекі необжиті місця, на лісозаготівлі та в табори, позбавляючи всіх політичних і громадянських прав.