4. Значення історії економіки та економічної думки в розвитку економічного мислення студентів

Економічне життя суспільства є надзвичайно багатогранним. Його вивчає система економічних наук, які включають науки про загальні закони економічного розвитку, галузеві конкретні економічні процеси та явища, науки про народне господарство. Кожна з них має свій предмет, своє коло досліджуваних питань.

Особливе значення у формуванні світогляду, економічної культури спеціалістів, розвитку національної економіки на основі ринкових відносин відіграє «Історія економіки та економічної думки».

Історія економіки та економічної думки – це наука, яка вивчає господарську діяльність країн світу в історичному розвитку, різноманітність форм виявлення та її наукове відображення в економічних поглядах і вченнях. Вивчає процес виникнення економічних ідей та економічних шкіл, їх розвиток, боротьбу і формування нових напрямів економічної теорії в контексті розвитку матеріальної культури суспільства.

Економічна історія як наука зародилась у XVIII ст. на стику історичних і економічних наук, а у середині XIX ст. сформувалася як самостійна дисципліна. На межі XIX—XX ст. її стали викладати як окремий предмет в європейських університетах, насамперед у тих, які керувалися прагматичною метою — підготувати управлінські кадри, здатні проводити ефективну реформаторську політику. На початку XX ст. у Гарвардському та Манчестерському університетах були створені перші кафедри економічної історії. Сьогодні ця дисципліна займає належне місце в системі академічної та вузівської науки розвинутих держав світу, ставши невід'ємною частиною підготовки не тільки економістів, а й юристів, політологів, соціологів. Так, якщо на початку 1950-х років у 46 італійських університетах читалося 15 курсів з економічної історії, на початку 70-х років — 51, то на початку 80-х років — уже 87.

Актуальність вивчення цієї дисципліни пояснюється тим, що вона забезпечує тісний зв’язок історико-економічного пізнання з розвитком економічних знань в цілому, допомагає у вивченні економічної теорії, проблем макро- і мікроекономіки, економіки промисловості, будівництва, сільського господарства, фінансів, грошового обігу тощо.

5. Еволюція економічних відносин та економічної думки стародавнього світу.

Особливістю економічної думки стародавнього світу була її невіддільність від політико-правової та релігійної ідеології. Власне економічні трактати знайти практично неможливо. Економічне вчення часто збігається з ученням про державне управління або є частиною певних філософських концепцій.

Економічна думка Стародавнього Китаю представлена такими школами:

- конфуціанство;

- легізм;

- моїзм;

- даосизм.

Окремим джерелом китайської економічної думки виступає трактат «Гуань-Цзи».

Конфуціанство (6-4 ст. до н.е.) – Конфуцій та його послідовники Мен-цзи і Сюнь-цзи. Мислитель Конфуцій (6-5 ст. до н.е.) в праці “Бесіди і роздуми” (праця написана зі слів Ксенофонта його учнями) вперше зазначив, що праця є джерелом багатства.

1. Запровадив соціально-економічну програму для правителів:

2. Запровадив вчення про “природне право” та програму морального вдосконалення людини:

Легізм (6-3 ст. до н.е.) - засновник Лі Куй – 1-ший міністр правителя царства Вей (5-4 ст. до н.е.). Виступав з критикою конфуціанства. Вважав, що управління державою має ґрунтуватись не на традиціях і ритуалах, а на досконалому законодавстві.

Моїзм (4-2 ст. до н.е.) – також були опонентами конфуціанства. Засновник Мо-Цзи. Виступали за природну рівність людей, розвиток вільної ініціативи дрібних виробників для задоволення власних і суспільних потреб. За „загальну любов” і „взаємну вигоду” – тобто вирішення суспільних проблем ґрунтується на етичних відносинах.

Даосизм (“дао” по-китайські “шлях), означає мінливість всього сутнього, природний закономірний рух. Засновник – Лао-Цзи, сучасник Конфуція. Суть вчення викладена у книзі «Дао де цзин» (“Вчення про дао”), де він розглядає два шляхи помислів і дій: “небесне дао” і “людське дао” – зле “дао. Даосисти вважали, що правителі втрутились в природний розвиток (жадоба до збільшення багатства, війни за нього, пригноблення селян), що є злом. Висували ідею пасивного протесту (бездіяльності), тобто не виснажувати природу, не віддавати життя на пошук матеріального задоволення. Лао–Цзи радив не регулювати економічне життя законами, а повернутись до природного стану речей.

Даосизм – це перша в історії людства соціальна утопія, мрія про справедливий суспільний устрій.

Трактат „Гуань-цзи” (4 ст. до н.е.) написаний державними службовцями (імена невідомі) у формі поради для правителя. Трактат об’єднав 500 праць.

• впорядкувати еквівалентність обміну (вперше тут золото виступає як міра обчислення ресурсів);

• встановлення „твердих” цін за рахунок регулювання емісії грошей

• надання державних кредитів селянам для зміцнення землеробства, а відтак і збільшення податкових надходжень;

• будувати зерносховища та створювати “буферні” запаси стратегічних товарів (хліб, насіння тощо);

• стягати прямі податки згідно родючості землі чи ремісничих прибутків, та непрямі – з виробників товарів, в яких використовувались залізо чи сіль (оскільки видобуток заліза і солі був монополією держави, то введення непрямих податків забезпечувало додаткові бюджетні надходження).

Економічна думка Стародавньої Індії представлена економічними поглядами Каутільї, радника царя Чандрагупти I, у давньоіндійському трактаті „Артхашастра” (4-3 ст. до н.е.).

“Артха”-користь, вигода; “шастра”- вчення. Отже “Артхашастра” - вчення про вигоду. Основна економічна ідея трактату – обґрунтувати основоположну роль держави в економіці.

«Сила держави залежить від її казни» - зазначає Каутілья, а тому кінцевою метою будь-якої державної політики є розширення числа платників податків.

Основний зміст трактату присвячений визначенню джерел вигоди:

• доходи від державних маєтків у землеробстві (праця рабів);

• доходи від ремісничих підприємств (тут наводяться рекомендації використовувати найманих робітників, оскільки їх праця продуктивніше ніж рабська, без стимулу);

• податки з населення за користування землею як в натуральній, так і грошовій формі (наводяться рекомендації з приводу проведення ефективної фіскальної політики);

• митні платежі;

• штрафи.

В трактаті визначається різниця між ринковою ціною і внутрішньою вартістю речі. Таким чином, Каутілья став першим економістом, який почав розглядати трудове походження вартості та механізм утворення ринкової ціни.

Каутілья засуджує приватне нагромадження багатства в грошовій формі як пригноблюючий фактор економічного зростання, а тому, в окремих випадках, рекомендував конфісковувати грошові багатства.