64. Проблеми соціалізму і комунізму в працях Маркса, Енгельса, Леніна.

Основна ідея соціально-політичних поглядів Маркса та Енгельса полягала в тому, що в результаті внутрішнього розвитку капіталізму будуть зруйновані вузькі рамки класових та національних відносин, створяться умови для розкріпачення людини. Свобода та всебічний розвиток людини, з погляду засновників марксизму, можливі тільки в асоціації та через асоціацію. Але просування до звільнення людини здійснюється через класову боротьбу і революцію, знищення одного класу іншим, через установлення влади робітничого класу, котра остаточно усуне поділ суспільства на соціальні класи і приведе до однорідного, соціально справедливого суспільства.

У творах періоду формування марксизму, особливо в «Маніфесті Комуністичної партії», Маркс та Енгельс формулюють розуміння історичного процесу як суспільно-політичної діяльності народних мас, обґрунтовують необхідність заміни капіталізму та переходу до комуністичного суспільства.

Після революційних подій у Європі 1848—1851 рр. увага Маркса та Енгельса до соціально-політичної проблематики ще більше посилюється. Виходячи з досвіду буржуазних революцій, а також Паризької Комуни 1871 р., вони розробляють своє вчення про революцію і державу, про роль ідей, мас та особистості в історії. Принципове значення для розуміння соціально-політичної концепції марксизму має праця Маркса «Критика Готської програми» (1875), в центрі якої — питання про диктатуру пролетаріату як перехідний період від капіталізму до соціалізму та про дві фази комуністичного суспільства — соціалізм і комунізм [5].

Особливу роль у поширенні й розвитку марксистської соціально-політичної теорії в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. відіграв В. І. Ленін (1870—1924). На перетині історії соціалізму та російської історії виник своєрідний російський варіант марксизму, що відбивав особливості історичного розвитку країни.

З теоретичних положень, що характеризували внесок Леніна в соціально-політичну теорію марксизму, необхідно назвати вчення про роль революційної теорії в робітничому русі, про гегемонію пролетаріату в демократичній революції і про революційно-демократичну диктатуру пролетаріату та селянства як перехідну форму влади в період між буржуазно-демократичною і соціалістичною революціями, розкриття революційних можливостей селянства в боротьбі проти капіталізму. Ленін зробив також висновок про можливість перемоги соціалістичної революції спочатку в кількох або навіть в одній країні. Предметом особливого інтересу Леніна було вчення про державу, котрому він присвятив спеціальну працю «Держава і революція» [6]. У післяжовтневих працях він багато уваги приділяв визначенню шляхів будівництва соціалізму в колишньому СРСР.

65. Історична доля України в економіці соціалізму.

Для радянської соціалістичної економіки (радянської економічної моделі) характерні: панування державної власності, тотальне одержавлення народного господарства, вилучення з відносин власності широких прошарків трудящих і заміна їх партійно-радянською номенклатурою, що діяла за дорученням і від імені держави; командно-адміністративна система управління народним господарством, централізоване директивне планування, владно-наказові господарські зв'язки, жорстка ієрархія суб'єктів господарювання та економічних інтересів (реалізація державного інтересу забезпечує відтворення системи); брак конкуренції; дефіцитність; надмірний рівень монополізації; заміна внутрішніх джерел і стимулів розвитку зовнішніми спонукальними мотивами.

Історію радянської економіки в Україні традиційно поділяють на такі періоди:

1. Перехідний період від ринкової до соціалістичної економіки (1917-1937рр.):

o становлення радянської системи господарювання (1917- 1921). Політика воєнного комунізму в Україні (1919-1921);

o нова економічна політика в Україні (1921-1928). Початок соціалістичної індустріалізації (1925-1928);

o соціалістична індустріалізація народного господарства (1928- 1937) в умовах становлення командно-адміністративної системи. Побудова соціалістичної економіки.

2. Розвиток радянської соціалістичної економіки в умовах командно адміністративної системи (1938-1985рр.):

o господарство України в період третьої п'ятирічки (1938-1941);

o господарство України у період Великої Вітчизняної війни (1941-1945) та післявоєнної відбудови й розвитку (1945-1953);

o економічний розвиток у 1950-1960-ті роки;

o економічний розвиток у 1971-1985 рр.

3. Реформування радянської економічної системи (1985-/ 991 рр.).

Основними етапами економічного розвитку Радянської України були п'ятирічні плани - основна форма централізованого планування економічного та соціального розвитку. Директивне планування було основою економічного розвитку країни.