54. Емпірико-прагматичний інституціоналізм у.К.Мітчелла.

Виникнення інституціонального напряму в економічній думці пов’язують

з іменами Торстейна Веблена, Джона Р. Коммонса і Уеслі Клера Мітчелла,

які у своїх працях сформували ідеї і концепції нового напряму економічної

теорії. Їх об'єднує антимонопольне спрямування, ідея врахування впливу на

економічне зростання усієї сукупності суспільних відносин і необхідності

державного втручання в економіку.

Уеслі Клер Мітчелл (1874 – 1948) у своїй основній публікації "Лекції

про типи економічної теорії" (1935), наслідуючи ідеї Т. Веблена, наполягав на

взаємозв'язку економічних проблем з неекономічними, особливо з проблемами

соціології, культури та іншими, які зумовлюють психологію, поведінку і

мотиви діяльності людей. Його вважають засновником економетрики. Як

засновник Національного бюро економічних спостережень, використовуючи

математику і статистику, разом із представниками емпіріопрогностичної течії

інституціоналізму на основі аналізу динамічних рядів зробили перші прогнози

економічного росту шляхом побудови кривих, що показували середні індекси

ряду показників національного господарства.

У. Мітчелл в своїй інституціональній теорії зумів виявити вплив на

економічні фактори (грошовий обіг, кредит, фінанси) так званих неекономічних

факторів (психологічних, поведінкових та ін.) за допомогою конкретного

вивчення цифрових показників і виявлення закономірностей у коливаннях

(кон'юнктури) цих показників на базі широкого масиву статистичних даних з

фактичного матеріалу та їх математичної обробки, і спробував обґрунтувати

концепції безкризового циклу за допомогою різних варіантів державного

втручання в економіку. Вчений вважав можливим і необхідним державнийвплив на економіку в сфері грошових, фінансових і кредитних відносин у

взаємозв'язку із соціально-культурними проблемами і урахуванням

психологічного аналізу.

У. Мітчелл і його колеги розрахували тривалість "малих" і "великих"

циклів, зробили спробу сконструювати моделі безкризового розвитку

економіки, передбачити відхилення в динаміці показників, запобігти їхньому

падінню. Засобом пом'якшення циклічних коливань і досягнення сприятливої

економічної кон'юнктури мало стати, на думку Мітчелла, створення

спеціального державного плануючого органу. Планування при цьому

передбачалось не директивне, а рекомендаційне, засноване на науковому

прогнозуванні реальних цілей.

55. „Теорія монополістичної конкуренції” Е. Чемберліна: аналіз ринкової структури.

У 20-30 рр. 20ст. виникла необхідність у створенні макроекономічної теорії, яка б відображала нові тенденції, а саме поява та розвиток монополій, корпорацій, які значною мірою впливають на процеси ціноутворення. Доба вільної (чистої) конкуренції закінчилася внаслідок загальної тенденції виробників до концентрації виробництва, що дозволяло економити на масштабах виробництва (ефект масштабу). Переваги великомасштабного виробництва: зниження виробничих витрат при збільшенні обсягів випуску продукту.

Виникало питання: чи порушують монополії здатність ринку до саморегуляції, чи ні.

В своїй праці “Теорія монополістичної конкуренції: реорієнтація теорії вартості” (1933) Чемберлін запропонував таку теорію, в якій обґрунтував ідею синтезу конкуренції та монополії.

На думку Чемберліна (1899-1967), монополізація – це закономірний процес розвитку маленьких фірм, і фірми-монополісти не знищують конкуренцію, а виводять її на новий рівень, змагаючись за покупця диференційованим товаром.

Тобто будь-який товар не може бути монопольним, оскільки він завжди є диференційованим (відмінним від однорідних товарів на ринку).

Диференціація товару відбувається за такими ознаками:

• ціновий фактор

• якість

• реклама

• неціновий фактор (місцезнаходження, репутація, марка, престижспритність та ін.)

Таким чином, навіть маленька фірма може стати монополістом стосовно свого диференційованого товару. Проте фірми-монополісти завжди зазнають жорсткої конкуренції як з боку виробників товарів – субститутів (замінювачів), так і з боку інших фірм-монополістів (виробників однорідних товарів). Отже, висновок, якого дійшов Чемберлін, що типовим для сучасного ринку є поєднання конкуренції і монополії і ввів поняття „монополістична конкуренція”.