66. Риси командно-адміністративної системи.

Залежно від форми власності на засоби виробництва та за способом узгодження інтересів та управління господарської діяльності виділяють чотири типи економічних систем.

Традиційна, ринково-економічна сма досконалої конкуренції, командно-адміністративна ек сма та змішана ек сма.

Командно-адміністративна система сформувалася в 30х роках 20 ст в СРСР і поширилася на всі країни соціального табору.

Ознаки:

• Панування державної власності на засоби та результати виробництва

• Централізоване планування виробництва, розподілу ресурсів та результатів виробництва

• Висока затратність виробництва, неприйнятність до досягнення науково-технічного прогресу

• Зрівняльний характер розподілу створеного продукту, відсутність стимулів до підвищення ефективності праці, постійний товарний дефіцит.

67. Господарство світу в роки та після 2-ої світової війни: ідеї економічного лібералізму та неолібералізм.

Неолібералізм – це вчення про економічний лібералізм („laissez faire”) та обмежене втручання держави в економіку, а саме держава виконує роль „спортивного арбітра” (за Людвігом Ерхардом) і, на противагу кейнсіанським рецептам, втручається лише тоді, коли ринок не справляється, а саме їй належить:

а) соціальний захист (пенсії, здоров`я, безробіття);

б) антимонопольне регулювання для забезпечення гнучкого ціноутворення.

Основні принципи лібералізму можна виразити трьома словами - індивідуалізм, свобода, власність. Принципи лібералізму стали тією основою, на якій побудована сучасна західна цивілізація. Особливе значення вони набувають для країн, які тільки стають на шлях цивілізованого розвитку.

Ліберальна економічна політика базується на наступних фундаментальних складових:

• чітка специфікація (індивідуалізація) прав власності;

• свобода укладання контрактів;

• надання рівних економічних можливостей (відсутність явних, наданих державою преференцій);

• сприяння чи невтручання у функціонування конкурентних ринків (організація конкурентної ринкової інституціональної структури).

Виділяють такі школи неолібералізму: Лондонська, Паризька, Чиказька, Фрайбурзька.

68. Причини та результати війни: економічний перерозподіл світу.

Соціально-економічні причини Другої світової війни:

- Кайзеровська Германія, що володіла колоніями в Африці, в басейні Тихого океану і широко користувалася володіннями Туреччини на Близькому Сході, після поразки в війні 1914-1918 рр. лишилася всіх заморських володінь. Майже всі німці вважали, що в 1919 р. з ними поступили несправедливо. Також незадоволеними результатами (трофеями) Першої світової війни залишилися Італія, СРСР, Японія, Бельгія тощо.

- Істотний вплив на загострення зовнішньополітичних протиріч здійснила світова економічна криза, яка посилила впевненість крупних сировинно-залежних індустріальних країн (Японія, Німеччина) в тому, що необхідно створювати власні економічні імперії.

- В умовах розвитку державно-монополістичного капіталізму все більша частка видатків держбюджету вкладалася агресивними країнами (Німеччина, Японія, Італія) у ВПК на забезпечення нового переділу світу.

- Розповсюдження ідей расизму і шовінізму. Засоби масової інформації використовувались для ухвалення культу сили, розпалювання зоологічної ненависті до націй, проти яких готувалась агресія.

- Розподіл світу на дві протилежні системи (капіталізм і соціалізм).

Соціально-економічні наслідки Другої світової війни:

- Величезні людські і економічні втрати (розорені території, виснажені ресурси, розвивається лише військово-промислова галузь).

- Процеси деколонізації, викликані послабленням європейських метрополій та їх неспроможністю підтримувати колоніальну систему (зокрема, розпад Британської імперії, Французької колоніальної системи).

- Зміна геополітичної ситуації в світі: розподіл світу між комуністичним СРСР і капіталістичним Заходом. До кінця війни розпочалась “холодна війна”, західні країн + США проти СРСР

- Змінено кордони європейських держав. Зокрема, Радянський Союз значно розширив сферу свого впливу в Європі і Азії.

- Розвиток і примноження форм державно-монополістичного капіталізму за рахунок посилення втручання держави в економічне життя.

- Виникли міждержавні монополістичні організації і картельні об’єднання, створені по офіційній домовленості між країнами з ринковою економікою. Вони охоплювали цілі галузі (наприклад, Європейське об’єднання вугілля і сталі) чи носили більш загальний характер (Європейське економічне співтовариство, Європейська асоціація вільної торгівлі).

- Новий уклад системи міжнародних відносин: підписання Бреттон-Вудської угоди^, створення ООН і блоку НАТО.

- Глобальна американізація: поширення долару в світі внаслідок переходу до Бреттон-Вудської валютної системи, кредитування та імпорту американських товарів.

- Розпочався процес становлення нових організаційно-правових структур (інституцій) у сфері міжнародного економічного співробітництва:

- МВФ – міжнародний валютний фонд (1944р.), який надає кредити на стабілізацію національних валют, які були надмірно девальвовані під час війни.

- МБРР – міжнародний банк реконструкції і розвитку (1944р.) – надає кредити на реконструкцію і розвиток економіки країн.

- ОЄЕС - організація європейського економічного співробітництва (1947р.), завданням якої було вироблення спільної програми відбудови Європи. Після того, як у 1960 році до 18 європейських країн приєднались США та Канада, а згодом Японія, Австралія, Фінляндія, ОЄЕС перетворилась на Організацію економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Ціль ОЕСР – досягнення максимально швидкого економічного зростання при підтримці фінансової стабільності, сприяння розвитку вільної торгівлі (фритредерства) та створення сприятливих умов для розвитку слаборозвинених країн.

- ЄБРР – Європейський банк реконструкції і розвитку.

69. План Маршала.

План Ма́ршалла (англ. Marshall Plan, офіційна назва European Recovery Program — «Програма відбудови Європи») — програма допомоги Європі після Другої світової війни. Висунутий в 1947р. американським державним секретарем, лауреатом Нобелівської премії миру (1953), Джорджем К. Маршаллом (вступив у дію в квітні 1948). В здійсненні плану приймали участь 17 європейських країн (Західна Германія, Австрія, Бельгія, Люксембург, Данія, Франція, Греція, Ісландія, Ірландія, Італія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Англія). План Маршалла сприяв зміцненню положення США в Західній Європі.

До участі також запрошувалися СССР і країни Східної Європи, проте Сталін, вважаючи американську ініціативу загрозою для соціалістичного устрою, не допустив прийняття участі в ньому жодної з контрольованих ним країн. Москва стверджувала, що американці і їх ключові союзники намагаються контролювати економіку європейських країн, що є нічим іншим, як великодержавний імперіалізм в його новому, американському обличчі.

Програма плану:

- активні зусилля в області виробництва,

- розширення зовнішньої торгівлі,

- досягнення і підтримка внутрішньої фінансової стабільності,

- розвиток європейського економічного співробітництва.

Для здійснення програми було засноване нове федеральне відомство - Управління економічного співробітництва (УЕС), яке пізніше перетворилось в ОЄЕС. Головним завданням Управління було вироблення планів по продуктивному витрачанню сум в новому “Зустрічному фонді”.

Механізм допомоги:

- Допомога надавалася із федерального бюджету США у вигляді субсидій та безпроцентних позик Виділені кошти повинні були використовуватися для закупки товарів у США, що переправлялися через Атлантику на американських торгових судах. Отримані суми від місцевої реалізації американських товарів поступали на рахунок Зустрічного фонду, з якого фінансувались національні заходи по відбудові і модернізації господарства (фінансувалось збільшення виробництва сталі, цементу, вугілля, нафтопродуктів і транспортних засобів).

- Допомога виділялась у вигляді дотацій (фінансувалися продукти харчування, паливо та одежа).

- Прямі американські інвестиції в Європу. Зокрема, показовим є той факт, що біля 80% фінансових засобів, витрачених на реалізацію плану Маршалла, «повернулись» в США у формі контрактів, укладених з американськими компаніями, а американський експорт виріс з 10млрд. дол. до15 млрд. дол. в 1955 р.

Таким чином, на протязі шести років США інвестували у європейську економіку 13 млрд. дол., що еквівалентно приблизно 200 млрд. дол. сьогоднішніх.

Зобов’язання країн-учасниць перед американськими спонсорами:

• перехід до економічного лібералізму при централізованому впливі на макроекономічні процеси (дотримання політики фритредерства при координації інвестицій);

• економічна інтеграція європейських країн;

• підтримання нової (доларової) валюти в міжнародних розрахунках;

• політика всілякого сприяння США: не чинити конкуренцію на міжнародних ринках та зниження митних бар’єрів американському імпорту; заборона транзиту американських товарів (їх перепродажу); передача інформації про науково-технічні досягнення американській стороні;

• дотримуватись ідеології „холодної війни”, тобто обмежити взаємодію з соціалістичними країнами.

План Маршалла сприяв післявоєнному розколу Європи, формуванню військово-політичного блоку західних країн (НАТО), якому зрештою були передані функції ОЄЕС та УЕС (управління економічного співробітництва), посиленню „холодної війни”. Крім цього, він сприяв створенню нових ринків для американських товарів, а також став відправною точкою атлантичної і європейської інтеграції.