Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІЕ та ЕД / vidpovidi_do_ekzamenu.doc
Скачиваний:
13
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
546.82 Кб
Скачать
  1. Школи неолібералізму : Чіказька (л.Мізес, м.Фрідмен), Фрайбургська (в.Ойкен, л.Ерхард), Лондонська (ф. Хайєк, л. Роббінс).

У першій третині ХХ ст. сформувалося чотири основні групи вчених- економістів, які заклали фундаментальні основи сучасного неоліберального мислення. Найбільш відомі з них – лондонська, неоавстрійська (віденська) і чиказька. Зокрема, представник лондонської школи неолібералізму Лайонел

Ч. Роббінс є автором сучасного неокласичного трактування предмету економічної науки, центральною проблемою якої є „поведінка людини як відношення між даними цілями і обмеженими ресурсами, що мають альтернативне застосування”. Основоположники віденської школи Людвіг Мізес і Фрідріх Хайєк поєднали маржиналістські принципи австрійськї школи граничної корисності з англійською неокласичною теорією і започаткували цілісну сучасну систему ліберального способу думок. Чиказька школ об’єднує Френка Найта, і його учнів, найвідомішими серед яких є Джордж Стіглер і Мілтон Фрідмен. Ф. Найт, досліджуючи особливості недосконалої конкуренції, акцентує увагу на поведінці господарюючих суб’єктів за умов невизначеності і ризику. З науковим авторитетом М. Фрідмена пов’язана монетаристська доктрина неолібералізму – його «неокласична контрреволюція», названа так як антитеза кейнсіанській революції.

Представники названих трьох шкіл науковців були одностайними в розумінні важливості ринку і тих загроз, що містяться в монополізації економіки і державному інтервенціонізму. Однак названі англомовні неоліберальні школи не представили науці чітких програм державної підтримки конкурентного середовища і соціальної переорієнтації ринкового господарства. Найбільш послідовно осмислили і обґрунтували ці процеси зробили представники четвертої групи – німецької школи неолібералізму.

  1. Структурні зміни в світовій економіці ХХ ст.

Основні зміни в економічному середовищі ХХ ст. і початку ХХІ ст. можна характеризувати через чотири головні структурні тенденції.

По-перше, відбулися зміни у відносинах між промислово розвиненими країнами та сировинними країнами. Ці зміни можна поділити на три основні етапи.

1914 р. — початок 1950-х років — відновлення світових господарських зв’язків, які фактично було згорнуто під час двох світових воєн, революцій, громадянських війн, економічної кризи 30-х років. Понад сорок років знадобилося для того, щоб обсяги світової торгівлі та руху факторів виробництва досягли рівня 1913 р. Це період домінування двох сил — СРСР та США.

1950—1970-ті роки — посилення інтеграційних процесів, поява угруповань ЄС, СЕВ, НАФТА, розвиток ТНК, швидке переміщення приватного капіталу, технологій трудових ресурсів. Зміцнення позицій соціалістичних країн та країн «третього світу» у світовій економіці. Високі темпи економічного зростання в таких країнах, як Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, і перетворення їх на розвинуті країни. Утворення трьох полюсів усередині розвинутих країн: Європейський Союз (20 % світового ВВП за паритетом купівельної спроможності), НАФТА (24 %) та Японія (7 %).

1980—1990-ті роки — значні зміни у розвитку окремих груп країн: колишні соціалістичні країни розпочали ринкову перебудову, тоді як у найбільш розвинутих країнах помітними стали ознаки постіндустріального суспільства. Наприкінці 1980-х років визначальний прорив здійснила головна країна з перехідною економікою — Китай. Його частка у світовому ВВП перевищила 10 %. З кінця 90-х років Китай — друга за економічною могутністю держава світу та лідер Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

По-друге, перехід промислово розвинутих країн від трудомісткого до наукомісткого виробництва. Автоматизація та комп’ю­теризація виробництва у цих країнах обумовила зростання попиту на висококваліфікованих й освічених працівників, збільшився рівень зайнятості «білих комірців» на відміну від «синіх комірців». Інвестування у «людський капітал», тобто у здібності і трудові навички, які приносять дохід, стало чинником підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності.

По-третє, зростання транскордонних фінансових потоків, яке відбувається значно вищими темпами, ніж зростання міжнародної торгівлі.

По-четверте, виникнення та посилення ролі транснаціональних корпорацій у розвитку світового господарства. До групи ТНК належать і транснаціональні бан­ки (ТНБ), які мають розгалужену мережу підрозділів за кордоном.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в папке ІЕ та ЕД