8.5. Структура кадастрового номера інших об’єктів нерухомості

Структура кадастрового номера об’єктів нерухомості, які розташовані в межах земельної ділянки, базується на кадастровому номері земельної ділянки і має наступний вигляд:

| КОАТУУ | : | НКЗ | : | НКК | : | НЗД | : | НБС | : | НЧБС | ,

де | НБС | – номер будівлі або споруди на земельній ділянці з номером НЗД;

| НЧБС | – номер частини будівлі або споруди (в тому числі квартири, приміщення та ін.), визначеної номером НБС.

Позиційна структура кадастрового номера будівель та споруд розташованих на земельній ділянці, має наступний вигляд:

<ХХХХХХХХХХ> : <ХХ> : <ХХХ > : <ХХХХ> : <ХХ> : <ХХХ >,

де < Х…Х > – складова частина кадастрового номера;

Х – одна позиція в структурі номера.

Зв’язок між кадастровим номером земельної ділянки та кадастровими номерами будівель та споруд (їх частин), розташованих на земельній ділянці, забезпечується відношенням

БС_ЗД ( КН БС, КН ЗД ),

де	КН ЗД	–	кадастровий номер земельної ділянки (ЗД);
	КН БС	–	кадастровий номер будівлі, споруди чи їх частини (БС).

8.6. Індексні карти об’єктів адміністративно-територіального устрою України

Згідно зі статтею 79 Земельного кодексу України “...земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами”. Відповідно до статті 195 Земельного кодексу одними з основних завдань ведення державного земельного кадастру є “... забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки” та “... застосування єдиної системи ... ідентифікації земельних ділянок”. Із зазначених та інших статей Земельного кодексу випливає, що

• земельна ділянка є основним об’єктом обліку державного земельного кадастру;

• для цілей обліку кожній земельній ділянці на території України присвоюється унікальний кадастровий номер;

• територія України (частина земної поверхні, яку вона займає) з точки зору державного земельного кадастру розглядається як множина окремих земельних ділянок із спільними суміжними межами.

Основним механізмом і основою запровадження кадастрової нумерації земельних ділянок є кадастрові індексні карти. Забезпечення чіткої кадастрової ідентифікації земельних ділянок та розташованих на них об’єктів нерухомості є основним призначенням кадастрових індексних карт. Розробка кадастрових індексних карт для територій одиниць адміністративно-територіального поділу (населених пунктів, сільських/селищних рад) полягає в поділі відповідних територій на кадастрові зони, кадастрові квартали та земельні ділянки з наступним присвоєнням кадастрових номерів земельним ділянкам. Кадастрові індексні карти розробляються для територій одиниць адміністративно-територіального поділу України, які підлягають подальшому кадастровому зонуванню, тобто, виділенню кадастрових зон, кварталів та окремих земельних ділянок. Слід зауважити, що термін індексна кадастрова карта вживається тільки для тих одиниць адміністративно-територіального поділу України, які відносяться до нижнього рівня ієрархії при кадастровому зонуванні. До них відносяться міста, що мають спеціальний статус, який визначається законами України, та міста обласного підпорядкування, а також території сільських/селищних рад. Щодо більш крупних ОАТУУ, то по відношенню до них термін кадастрова індексна карта є не зовсім коректним, бо тут мова йде тільки про зовнішні межі України, Автономної Республіки Крим, областей та адміністративних районів. Карти з визначеними зовнішніми межами зазначених ОАТУУ використовуються при створенні кадастрових індексних карт і повинні підтримуватись на державному та регіональному рівнях. Умовно кадастрову індексну карту можна представити як “проволочний каркас”, який відображає зовнішні межі одиниць адміністративно-територіального поділу України (міст обласного підпорядкування та сільських/селищних рад), межі кадастрових зон, кварталів та земельних ділянок. Для ведення кадастрових індексних карт міст обласного підпорядкування та сільських/селищних рад найбільш доцільним є використання наявних планово-картографічних матеріалів масштабу 1:10000 – 1:25000.