7. Обмеження та облік перешкод

Викладені в даному розділі вимоги мають метою визначити повітряний простір навколо аеродрому, який необхідно зберігати вільним від перешкод, а також встановити вимоги щодо одержання даних про розташування і висоту перешкод та їх облік при встановленні схем вильоту і заходу на посадку.

7.1. Виявлення перешкод

7.1.1. На аеродромі повинні бути отримані дані про розташування і висоту перешкод, що можуть становити небезпеку для виконання польотів для класів А, Б, В, Г в радіусі 50 км від КТА для класів Д, Е та некласифікованих в радіусі 25 км від КТА і встановлений контроль за перешкодами як на території аеродрому, так і на прилеглій до нього території (додатки 6, 7)

7.2. Обмеження перешкод Поверхні обмеження перешкод

7.2.1. Зовнішня горизонтальна поверхня - поверхня установленої форми, яка розташована в горизонтальній площині над аеродромом і прилеглій до нього території на заданому рівні відносно висоти аеродрому. Допускається

встановлення зовнішньої горизонтальної поверхні у формі кола із центром у контрольній точці аеродрому (мал. 7.1).

Примітка. При необхідності зовнішня горизонтальна поверхня може мати розмір доведений до розмірів зон обліку перешкод, які встановлюються для маневрування в районі аеродрому (для польоту по аеродромному колу) або з метою виходу на друге коло.

7.2.2. Конічна поверхня - похила поверхня, що простирається вверх та в сторони від зовнішньої межі внутрішньої горизонтальної поверхні (мал.7.1, 7.2).

Конічна поверхня має:

- нижню межу, що збігається із зовнішньою межею цієї внутрішньої горизонтальної поверхні;

- верхню межу, що представляє собою лінію перетину конічної поверхні із зовнішньою горизонтальною поверхнею.

Нахил конічної поверхні нормується і вимірюється у вертикальній площині, перпендикулярній до зовнішньої межі внутрішньої горизонтальної поверхні.

7.2.3. Внутрішня горизонтальна поверхня - поверхня овальної форми, яка розташована в горизонтальній площині над аеродромом і прилеглою до нього територією на заданій висоті відносно висоти аеродрому. Зовнішньою границею цієї поверхні є лінія, яка утворена дотичними і дугами кола встановленого радіусу (Мал.7.3).

Примітка. При необхідності внутрішня горизонтальна поверхня може мати розмір доведений до розмірів зон обліку перешкод, які встановлюються для маневрування в районі аеродрому (для польоту по аеродромному колу) або з метою виходу на друге коло.

Мал. 7.1. Поверхня обмеження перешкод:

1 – конічна поверхня; 2 –внутрішня горизонтальна поверхня; 3 –поверхня заходу на посадку; 4 –поверхня зльоту; 5 –ЗПС; 6 –перехідна поверхня; 7 –зовнішня горизонтальна поверхня(випадоккругової поверхнізцентром в КТА)

конічна поверхня перехідна поверхня поверхня заходу на посадку

поверхня зльоту внутрішня горизонтальна поверхня

Мал. 7.2. Приклад розташування поверхонь обмеження перешкод для аеродромів з однієюЗПСкласуА, Б, ВабоГ

7.2.4. Поверхня заходу на посадку - похила площина або сполучення площин, розташованих перед порогом ЗПС (мал.7.1, 7.2).

Поверхня заходу на посадку має:

- нижню межу встановленої довжини, розташовану горизонтально на заданій відстані перед порогом ЗПС, перпендикулярно і симетрично відносно осі ЗПС;

- дві бічні межі, що починаються від кінців нижньої межі і рівномірно розбіжні під установленим кутом до продовження осьової лінії ЗПС;

- верхню межу, паралельну нижній межі.

Висота нижньої межі поверхні заходу на посадку відповідає висоті середньої точки порогу ЗПС.

Нахил поверхні заходу на посадку вимірюється у вертикальній площині, що містить осьову лінію ЗПС.

а ) б)

Мал. 7.3. Внутрішня горизонтальна поверхня:

а – для аеродромів з однією ЗПС;

б – для аеродромів з двома ЗПС

7.2.5. Перехідна поверхня - похила комбінована поверхня, розташована уздовж бічної межі поверхні заходу на посадку і ЛС та простягається вверх і у сторони до внутрішньої горизонтальної поверхні (мал.7.1, 7.2).

Перехідна поверхня є контрольною поверхнею обмеження природних і тих штучних перешкод, функціональне призначення яких не вимагає їх розміщення поблизу ЗПС (будинки і споруди аеропорту, повітряні судна на місцях стоянки, освітлювальні щогли і т.п.).

Нахил перехідної поверхні вимірюється у вертикальній площині, перпендикулярній осі ЗПС або її продовженню.

Перехідна поверхня має:

- нижню межу, яка починається з перетину бічної межі поверхні заходу на посадку з внутрішньою горизонтальною поверхнею і продовжується вниз уздовж бічної межі поверхні заходу на посадку і далі уздовж льотної смуги паралельно осьовій лінії ЗПС на відстані, яка дорівнює половині довжини нижньої межі поверхні заходу на посадку;

- верхню межу, яка розташована в площині внутрішньої горизонтальної поверхні.

Висота нижньої межі поверхні є в загальному випадку перемінною величиною. Висота точки на цій межі дорівнює:

- уздовж бічної межі поверхні заходу на посадку - висоті поверхні заходу на посадку в цій точці;

- уздовж льотної смуги - висоті найближчої точки осьової лінії ЗПС або її продовження.

Примітки: 1. Частина перехідної поверхні, яка розташована уздовж льотної смуги, є криволінійною при криволінійному профілю ЗПС, або являє собою площину при прямолінійному профілю ЗПС. Лінія перетину перехідної поверхні з внутрішньою горизонтальною поверхнею буде також криволінійною або прямолінійною в залежності від профілю ЗПС.

2. Під продовженням осі ЗПС (осьової лінії ЗПС) розуміється лінія, що проходить по земній поверхні за межами ЗПС і належить вертикальній площини, що містить осьову лінію.

7.2.6. Внутрішня поверхня заходу на посадку - похила поверхня, яка розташована перед порогом ЗПС (мал.7.4).

Внутрішня поверхня заходу на посадку має:

- нижню межу, що збігається з нижньою межею поверхні заходу на посадку, але має меншу довжину;

- дві бічні межі, що починаються з кінців нижньої межі;

- верхню межу, яка паралельна нижній межі.

7.2.7. Внутрішня перехідна поверхня - поверхня, аналогічна перехідній поверхні, але розташована ближче до ЗПС (мал.7.4).

Мал. 7.4. Поверхня обмеження перешкод: 1 –внутрішня поверхня заходу на посадку; 2 –внутрішня перехідна поверхня; 3 –поверхня перерваної посадки; 4 –ЗПС

Внутрішня перехідна поверхня є контрольною поверхнею обмеження тих перешкод, що повинні розташовуватися поблизу ЗПС (навігаційні засоби, метеообладнання, повітряні судна на РД і інші транспортні засоби, що рухаються за встановленими маршрутами). Нахил внутрішньої перехідної поверхні вимірюється у вертикальній площині, що проходить перпендикулярно осьовій лінії ЗПС або її продовження.

Внутрішня перехідна поверхня має:

- нижню межу, що починається від кінця верхньої межі внутрішньої поверхні заходу на посадку і простягається уздовж бокової межі цієї поверхні і далі уздовж льотної смуги паралельно осьовій лінії ЗПС, а потім по бічній межі поверхні перерваної посадки до кінця верхньої межі цієї поверхні;

- верхню межу, яка розташована на висоті 60 м відносно висоти аеродрому.

Висота нижньої межі внутрішньої перехідної поверхні є в загальному випадку перемінною величиною і дорівнює:

- уздовж бічної межі внутрішньої поверхні заходу на посадку і поверхні перерваної посадки - висоті відповідної поверхні в розглянутій точці;

- уздовж льотної смуги - висоті найближчої точки на осьовій лінії ЗПС.

Примітка. Частина внутрішньої перехідної поверхні, яка розташована уздовж льотної смуги, є криволінійною при криволінійному профілю ЗПС або площиною при прямолінійному профілі ЗПС. Верхня межа внутрішньої перехідної поверхні також є криволінійною або прямолінійною, у залежності від профілю ЗПС.

7.2.8. Поверхня перерваної посадки - похила поверхня, що розташована за порогом ЗПС та проходить між внутрішніми перехідними поверхнями (Мал.7.4).

Поверхня перерваної посадки має:

- нижню межу, що проходить перпендикулярно до осьової лінії ЗПС на заданій відстані за порогом ЗПС;

- дві бічні межі, що починаються в кінців нижньої межі і рівномірно розбіжні під заданим кутом від вертикальної площини, що містить осьову лінію ЗПС;

- верхню межу, паралельну нижній межі і розташовану на висоті 60 м відносно висоти аеродрому.

Висота нижньої межі поверхні дорівнює висоті точки перетину осьової лінії ЗПС із нижньою границею. Нахил поверхні перерваної посадки нормується і вимірюється у вертикальній площині, що містить осьову лінію ЗПС.

7.2.9. Поверхня зльоту - похила поверхня, розташована за межами льотної смуги або вільної зони (при її наявності) (мал. 7.1).

Поверхня зльоту має:

а) нижню межу встановленої довжини, яка розташована горизонтально наприкінці льотної смуги або вільної зони (якщо остання є), перпендикулярно і симетрично осьовій лінії ЗПС;

б) дві бічні межі, що починаються з кінців нижньої межі і рівномірно розходяться під встановленим кутом від лінії руху ПС при зльоті:

- до ширини 2000 м і продовжуються потім паралельно до верхньої межі для ЗПС класів А, Б, В, Г

- до верхньої межі встановленої довжини для ЗПС класів Д та Е;

в) верхню межу, що проходить горизонтально і перпендикулярно зазначеної теоретичної лінії руху при зльоті.

При прямолінійній проекції лінії руху (прямолінійному зльоту) розбіжність бічних меж і кінцева ширина поверхні відраховується від продовження осьової лінії ЗПС, а при криволінійній - від встановленої в плані лінії руху набору висоти після зльоту.

Висота нижньої межі поверхні зльоту дорівнює висоті найвищій точці місцевості на продовженні осьової лінії ЗПС у межах від кінця ЗПС до кінця льотної смуги або вільної зони (у залежності від того, що далі від ЗПС).

При прямолінійному зльоті нахил поверхні зльоту нормується і вимірюється у вертикальній площині, що містить осьову лінію ЗПС.

При криволінійному зльоті нахил поверхні зльоту нормується і вимірюється у вертикальній поверхні, що містить установлену лінію руху ПС при зльоті.