1 Проблеми правоохоронної діяльності на сучасному етапі розвитку суспільства

Злочинність, як відомо, соціальне явище, що супроводжує людство стільки часу, скільки існує саме суспільство. Суспільна і державна практика виробляла і виробляє форми, методи і заходи боротьби з нею.

Історія останніх двох століть свідчить, що при трансформуванні авторитарних держав у правові правоохоронна функція не утрачає свого значення, а, навпаки, значно розширюється, оскільки виконання задач, зв’язаних із захистом прав і воль людини і громадянина від яких-небудь порушень, вимагає використання всіх юридичних засобів у сукупності. Перед суспільством і державою ставилися незбутні, нереальні задачі в боротьбі зі злочинністю, а, провалюючись на цьому шляху, ідеологи і теоретики досить незграбно виправдувалися.

Отже, незважаючи на те, що правоохоронна діяльність має давню історію, а термін „правоохоронні органи” є одним з найбільше що часто використовуються в праві, у нашій країні до сьогоднішнього дня ще не склалося чіткого і єдиного уявлення щодо його змісту через відсутність його законодавчого визначення. Верховна Рада України нечітко, суперечливо і непослідовно використовує це поняття в різних законах, що так або інакше стосуються діяльності правоохоронних органів. У більшості законів про організацію і діяльність цих органів (зокрема – міліції і прокуратури) вони ні єдиного разу навіть не названі як „правоохоронні”. Такий висновок можна зробити зі змісту норм, що містяться в інших законах України. Більш того, різними законами і нормативно-правовими актами навіть по-різному визначений статус тих самих правоохоронних органів.

Така ситуація свідчить не тільки про відсутність єдиного підходу в розумінні того, які ж органи однозначно є правоохоронними.

Деякі автори вважають, що правоохоронну діяльність здійснюють органи й організації двох видів: 1) державні: суди, органи прокуратури, юстиції, внутрішніх справ, державної безпеки, податкової служби і деякі інші; 2) недержавні: адвокатура, нотаріат і деякі інші громадські організації.

У широкому розумінні правоохоронна діяльність – це діяльність усіх державних органів та недержавних організацій щодо забезпечення дотримання прав і свобод громадян, їх реалізації, законності та правопорядку.

У вузькому розумінні правоохоронна діяльність – це діяльність спеціально уповноважених органів (державних та недержавних) з охорони права від правопорушень, що здійснюється у встановленій законом формі згідно з компетенцією того чи іншого органу.

Необхідно вказати на ряд її істотних ознак: 1) правоохоронна діяльність має владний характер, який полягає у захисті певних суспільних відносин уповноваженими органами. З метою припинення протиправної діяльності правоохоронні органи в рамках своїх повноважень використовують як запобіжний захід примуса; 2) правоохоронна діяльність здійснюється не будь-яким способом, а лише із застосуванням юридичних заходів впливу до правопорушників. До них прийнято відносини заходи державного примусу і стягнення; 3) правоохоронна діяльність має правозастосовчий характер рішень, що приймаються. Її особливість полягає не у встановлені нових норм права, а у застосуванні чинних норм; 4) реалізація правоохоронної діяльності покладається на спеціально уповноважені органи, які комплектуються відповідним чином підготовленими службовцями, в основному юристами, а для здійснення цієї діяльності держава виділяє відповідні матеріальні ресурси.