Лікування

Гострий остеомієліт:

• вплив на макроорганізм:

• боротьба з інтоксикацією;

• корекція порушень гомеостазу;

• симптоматична терапія;

• підтримка енергетичного балансу;

• підвищення імунорезистентності;

• вплив на мікробного збудника:

• адекватна антибіотикотерапія;

• введення гаммаглобуліну (антистафілококового);

• вплив на вогнище інфекції:

• іммобілізація;

• антибіотики внутрішньокістково;

• фізіотерапевтичне лікування.

• У фазі флегмони кісткового мозку:

• перфоративна трепанація медулярного каналу;

• дренаж за Роденом.

• У фазі субперіостального абсцесу:

• періостостомія;

• дренування гнійника.

• У фазі флегмони м’яких тканин:

• розкриття і дренування флегмони.

• У фазі гнійного остеоартриту:

• пункція суглоба, евакуація гною;

• постійний промивний дренаж.

Хронічний остеомієліт:

При переході процесу в хронічну стадію і формуванні секвестральної порожнини усім хворим показане оперативне лікування:

• висічення всіх нориць після попереднього фарбування їх метиленовою синькою;

• трепанація кістки з розкриттям остеомієлітичної порожнини на всьому протязі;

• секвестректомія;

• видалення з порожнини гною, інфікованих грануляцій, а також внутрішніх стінок порожнини до нормальної кісткової тканини;

• санація порожнини (промивання антисептиками, обробка лазером);

• пластика кісткової порожнини.

Тести для перевірки знань:

1.До лікарні поступив хлопчик 11-ти років зі скаргами на раптове підвищення температури до 39-40ºС, озноб, нудоту, багаторазове блювання,головний біль, іноді марення. Згідно зі свідченнями матері, він зазнав переохолодження декілька днів назад. Клінічний аналіз крові показав лейкоцитоз зі зсувом лейкоцитарної формули вліво.

Який попередній діагноз можна поставити?

1. Гострого гематогенного остеомієліту.

2. Передапоневротична флегмона.

3. Рак попереково-ободової кишки Т2NoMo.

2.До алгоритму лікування гострого остеомієліту не належать такі об’єкти впливу:

1. Вплив на макроорганізм.

2. Вплив на мікробного збудника.

3. Впливна токсичне висипання шкіри.

4. Вплив на вогнище інфекції.

Глава № 19 Семіотика, класифікація, діагностика пухлин.

Мета: знати семіотику, вміти класифікувати та діагностувати пухлини.

Щорічно онкологічну патологію виявляють більш ніж у 5 млн. осіб, а вмирає понад 2 млн. (друге місце в структурі смертності). Серед чоловіків перше місце у світі займає рак легенів, серед жінок – рак молочної залози.

Онкологія – галузь медицини, що вивчає причини, механізми розвитку і клінічні прояви пухлин, а також розробляє методи їх діагностики, профілактики та лікування.

Пухлина або бластома – це атипове новоутворення тканини, що відрізняється безмежністю росту, недоцільністю, відносною автономністю і прогресією.

Передпухлинні (передбластомні) стани – дисплазії, які характеризуються клітинною атипією, ненормальним диференціюванням, дезорганізацією архітектоніки, збільшенням числа мітозів, гіперплазією і метаплазією клітин:

• облігатні передбластомні стани, на основі яких завжди або в більшості випадків виникає злоякісне захворювання;

• факультативні передбластомні стани, на основі яких злоякісні захворювання розвиваються відносно рідко, але частіше, ніж у здорових людей.

Причини розвитку пухлин:

• мутації, індуковані несприятливими факторами зовнішнього середовища і способом життя (70-75%):

• екзогенні канцерогени: фізичні, хімічні, біологічні;

• ендогенні канцерогени: гормони і їх метаболіти;

• спонтанні мутації;

• спадкова патологія генома – 5 – 10%;

• порушення нейрогуморальної, імунної систем і метаболізму в організмі, які є фоном для виникнення пухлин.