- •Благодать і земний ідеал життя кожного, хто обирає лікарську професію.
- •Глава № 1
- •Глава № 2 Сучасні методи антисептики та їх характеристика
- •Алгоритм стерилізації хірургічного інструментарію
- •I етап.
- •II етап.
- •III етап.
- •Алгоритм підготовки хірурга до операції
- •Глава № 3 Десмургія
- •Вимоги до перев’язного матеріалу:
- •Класифікація пов’язок
- •Бинт і його елементи, правила накладання бинтових пов’язок
- •Правила накладання бинтових пов’язок:
- •Техніка накладання пов'язок Бинтові пов'язки
- •Бинтові пов'язки на грудну клітку та молочну залозу
- •Пов'язки на верхню кінцівку
- •Косинкові пов'язки
- •Пращоподібні пов'язки
- •Клейові пов'язки
- •Лейкопластирні пов'язки
- •Клінічні завдання
- •Відповіді на клінічні завдання.
- •Тести самоконтролю знань
- •Глава №4 Передопераційний період. Загальне знеболювання
- •Оцінка стану хворого
- •2. Різновиди за кількістю компонентів, що використовуються:
- •2. Стадія іі – збудження.
- •4. Стадія іv – пробудження.
- •Глава №5 Місцева анестезія в хірургічній практиці та знеболювання в післяопераційному періоді
- •2. Алергійні реакції.
- •Види місцевої анестезії:
- •4.2.Провідникова анестезія (блокада) міжреберних нервів:
- •4.3.Анестезія плечового сплетення за Куленкампфом:
- •4.5.Перидуральна (епідуральна) анестезія:
- •5.2. Внутрішньокісткова анестезія:
- •Новокаїнові блокади
- •Алгоритм виконання шийної вагосимпатичної блокади
- •Алгоритм виконання блокади міжреберних нервів
- •Алгоритм виконання ретромаммарної новокаїнової блокади
- •Алгоритм виконання короткої новокаїнової блокади
- •Алгоритм виконання внутрішньотазової блокади за школьниковим-селівановим
- •Алгоритм виконання паранефральної новокаїнової блокади
- •Алгоритм виконання білякуприкової новокаїнової блокади за амінєвим
- •Алгоритм виконання перианальної новокаїнової блокади
- •Тести самоконтролю знань
- •Глава № 6
- •2. Залежно від місця виливу крові:
- •4. Стосовно зовнішнього середовища:
- •Клініка гострої кровотечі
- •2.2 Гемодинаміка:
- •Клініка хронічної кровотечі
- •1.Скарги:
- •2. Об’єктивні дані:
- •2.2 Гемодинаміка:
- •Методи оцінки ступеня крововтрати:
- •Точки пальцьового притискання артерій
- •Глава №7
- •1.За допомогою простої реакції
- •Визначення групи крові за стандартними відмитими еритроцитами
- •Визначення групи крові за допомогою цоліклонів антигенів а і в
- •Резус-фактор
- •Визначення резус-фактора в чашках Петрі
- •Визначення резус-фактора за допомогою реакції конглютинації із застосуванням желатини
- •Визначення резус-фактора за допомогою експрес-методу
- •Тести для самоконтролю:
- •Глава №8
- •Дія перелитої крові
- •Компоненти і препарати крові:
- •Тести для перевірки знань:
- •Глава № 9. Техніка гемотрансфузії. Помилки та ускладнення при переливанні крові, їх профілактика та перша допомога.
- •Реакції та ускладнення під час переливання крові
- •Тести для самоконтролю знань:
- •Глава №10 Інтенсивна терапія та серцево-легенева реанімація
- •Алгоритм проведення реанімації при клінічній смерті
- •Алгоритм проведення лікування при фібриляції шлуночків серця
- •Алгоритм проведення лікування при електромеханічній дисоціації (емд)
- •Алгоритм проведення лікування при брадиаритмії
- •Алгоритм проведення лікування при тахікардії
- •Алгоритм проведення реанімації при раптовій смерті
- •Тести для самоконтролю знань:
- •Глава № 11. Клінічні, лабораторні та інструментальні методи обстеження хірургічних хворих. Пальцеве дослідження прямої кишки. Пальпація молочних залоз.
- •Тести для самоконтролю знань:
- •1.4. Рвана рана (vulnus laceratum):
- •1.5. Розтрощена рана (vulnus conqvassatum):
- •1.6. Рубана рана (vulnus caesum):
- •1.7. Укушена рана (vulnus morsum):
- •2 За походженням рани:
- •2.1 Операційні (хірургічні) рани:
- •2.Фаза регенерації:
- •3.Фаза утворення і реорганізація рубця:
- •Фактори, що впливають на загоєння рани:
- •Типи загоєння ран:
- •3.Загоєння рани під струпом:
- •Тести самоконтролю знань
- •1.Які речовини викликають розширення судин, що супроводжується порушенням їх проникності, в першій фазі ранового процесу?
- •2 Головного значення в період проліферації набувають:
- •3. Основними збудниками внутрішньолікарняної інфекції є:
- •Глава №13. Принципи лікування різних видів ран. Профілактика сказу.
- •Лікування свіжоінфікованих ран
- •Лікування гнійних ран
- •1. Місцеве лікування:
- •2. Загальне лікування:
- •Тести самоконтролю знань
- •Класифікація термічних опіків:
- •2. Подальше лікування проводиться з використанням таких методів:
- •3. Оперативні втручання в першу фазу перебігу ранового процесу опікової рани – фазу ексудації:
- •Ураження електричним струмом
- •Ускладнення уражень електричним струмом:
- •Лікування потерпілих з ураженням електричним струмом: Перша допомога:
- •Променеві ураження
- •Ураження сонячним випромінюванням
- •Теплові ураження
- •Променеві ураження іонізуючим випромінюванням
- •Холодова травма
- •Лікування потерпілих із відмороженням Перша допомога:
- •Тести самоконтролю знань
- •Клінічні прояви
- •Ушкодження головного мозку
- •Патогенез стискання головного мозку:
- •Локалізація скупчення крові:
- •Клінічна картина
- •Ушкодження грудної клітки
- •Клінічна картина
- •Діагностика
- •Класифікація пневмотораксу:
- •Клінічні прояви
- •Перша допомога
- •Травма живота та органів черевної порожнини
- •Клінічна картина ушкоджень органів черевної порожнини (залежить від ушкодженого при травмі органа):
- •Додаткові методи дослідження
- •Лікування
- •Тести для самоконтролю знань:
- •Глава № 16 Семіотика та принципи лікування переломів кісток та вивихів.
- •Перша допомога при переломах:
- •Лікування переломів кісток
- •Класифікація вивихів
- •Клінічна картина
- •Лікування вивиху
- •Способи вправляння вивихів стегна:
- •Глава № 17 Семіотика та принципи лікування гнійно-запальних захворювань кисті та гематогенного остеомієліту Гнійні захворювання кисті.
- •Гематогенний остеомієліт
- •Лікування
- •Тести для перевірки знань:
- •Глава № 19 Семіотика, класифікація, діагностика пухлин.
- •Номенклатура пухлин:
- •Особливості росту пухлини:
- •Особливості метастазування пухлин:
- •Класифікація пухлин
- •Клініка пухлинних захворювань
- •2. Пальпація:
- •3. Перкусія:
- •Діагностичні методи
- •Тести самоконтролю знань
- •Глава № 20 Ускладнення пухлин (кишкова непрохідність, перитоніт) та основні принципи їх лікування.
- •Загальні принципи лікування пухлин
- •Тести самоконтролю знань
- •Література
Реакції та ускладнення під час переливання крові
Причинами реакцій та ускладнень при гемотрансфузії найчастіше бувають порушення правил та інструкцій по заготівлі, зберіганню, транспортуванню і переливанню крові.
Гемотрансфузійні реакції. Розрізняють пірогенні, алергічні та анафілактичні реакції. Вони розвиваються внаслідок занесення в організм реципієнта пірогенних речовин із кров'ю, яка переливається, підвищеної чутливості реципієнта до введених білків, сенсибілізації організму, спричиненої повторними переливаннями крові.
Спостерігаються клінічні симптоми у вигляді загальної слабкості, підвищення температури тіла, болю в попереку, головного болю, нудоти, блювання, алергічного висипання, свербежу шкіри, набряку повік. Вони розпочинаються під час гемотрансфузії або через 20 — 30 хвилин після неї, тривають від кількох хвилин до кількох годин, іноді розвиваються дуже швидко і переходять в анафілактичний шок. Під час лікування пірогенних реакцій легкого і середнього ступеня (підвищення температури тіла на 1 °С, слабкість) слід зігріти хворого (вкрити ковдрою, прикласти грілку до ніг, напоїти гарячим чаєм). У разі появи важких реакцій (підвищення температури тіла на 3°С, головний біль, біль у попереку), крім зазначених заходів, необхідно ввести підшкірно 1мл 1% розчину промедолу, 2мл суль-фокамфокаїну підшкірно, 5—10мл 10% розчину кальцію хлориду внутрішньовенно. У разі появи ознак алергічної реакції (свербежу шкіри, кропив'янки, набряку шкіри і слизових оболонок, задишки) вводять 10мл 10% розчину кальцію хлориду і 5—10 мл 5% розчину аскорбінової кислоти внутрішньовенно, 1мл 1% розчину димедролу або 1мл 1% розчину супрастину, серцеві препарати внутрішньом'язово.
У разі появи важкої реакції типу анафілактичного шоку (головний біль задишка, набряк повік, тахікардія, гіпотензія) додатково уводять 1мл 1% розчину промедолу з 1мл 0,1% розчину атропіну і 1мл 0,1% розчину адреналіну гідрохлориду підшкірно, 40 — 60 мл 40% розчину глюкози, серцеві препарати (корглюкон, строфантин) внутрішньовенне.
У разі порушення правил гемотрансфузії можливі також такі ускладнення, як повітряна емболія, емболія згустками крові. Щоб запобігти цьому, необхідно правильно заповнювати систему, користуватися системами одноразового переливання крові. Не можна переливати кров у тромбовані вени, через гематому.
Особливо небезпечним ускладненням гемотрансфузії є гемотрансфузійний шок. У клінічному лікуванні останнього виділяють такі періоди: гемотрансфузійний шок, олігурія, відновлення діурезу, одужання.
Гемотрансфузійний шок є найранішим періодом гемотрансфузійного ускладнення. Його прояви виникають, як правило, під час трансфузії або після неї. Вони характеризуються розладами кровообігу, гострим внутрішньосудинним гемолізом, порушеннями системи згортання крові. Найранішими клінічними ознаками несумісності перелитої крові є озноб, біль у попереку, збудливість, нестача повітря, ціаноз, тахікардія, зниження артеріального тиску. Температура тіла сягає 38 — 40 °С. У разі несумісності перелитої крові за деякими антигенами системи резус і антигенами інших серологічних систем із відносно невисоким ступенем антигенності, клінічні прояви раннього періоду ускладнення можуть носити стертий характер. У зв'язку з цим необхідне динамічне спостереження за хворим, температурою його тіла, діурезом, показниками крові і сечі. Якщо хворий перебуває під наркозом, звичайно, клінічні симптоми шоку не проявляються. У цьому разі слід звернути увагу на показники артеріального тиску, пульс, колір шкірних покривів, кровотечу з операційної рани. Остання ознака є одним із найраніших симптомів несумісності перелитих донорських еритроцитів, зумовлених гіпокоагуляційною фазою синдрому дисемінованого внутріш-ньосудинного згортання крові (ДВЗ-синдром). Розвиток ДВЗ-синдрому зумовлений, передусім, шоком і гострим внутрішньосудинним гемолізом, що проявляється у зниженні рівня гемоглобіну, гемоглобінурією, характерним так званим «лаковим» відтінком плазми, що підтверджується підвищенням рівня вільного гемоглобіну в плазмі, появою гемоглобінового детриту в осадах сечі. На 2-гу добу звичайно з'являються жовтяничний колір склер і шкіри, збільшення розмірів печінки та її болючість при пальпації, гіпербілірубінемія. Порушення в системі згортання крові призводять до крововиливів різного ступеня у життєво важливі органи, нерідко до профузних кровотеч і можуть закінчитися смертю. Звичайно протягом 1-ї або 2-ї доби виявляється зниження діурезу.
Період олігурії характеризується значним зниженням діурезу аж до анурії і зумовлений некрозом епітелію канальцевої системи нирок, що призводить до некротичного нефрозу. У крові хворих накопичуються різні метаболіти - сечовина, креатинін, фенолові сполуки, середньомолекулярні пептиди, які призводять до уремічної інтоксикації. Остання характеризується порушеннями з боку центральної нервової системи, травного тракту, органів дихання, кровотворення та всіх видів обміну речовин. Найбільшою небезпекою є гіперкаліємія, котра призводить до порушень атриовентрикулярної проникності, аж до фібриляції шлуночків і асистолії. Наявність гіперкаліємії є абсолютним показанням до проведення гемодіалізу. Порушення водного балансу частіше проявляється гіпергідратацією, особливо у разі неадекватного введення рідини на тлі анурії. Зміни кислотно-основного статусу проявляються, як правило, частково компенсованим або декомпенсованим метаболічним ацидозом. Найбільшою небезпекою є розвиток набряку легенів і головного мозку. Тривалість олігурії складає в середньому 2 тижні, але інколи 1 місяць і більше.
Період відновлення діурезу. За сприятливого перебігу гострої ниркової недостатності поступово відбувається регенерація епітелію канальців нирок і настає період відновлення діурезу. Характерною ознакою цього періоду є поліурія, нерідко спостерігається обмінний алкалоз, зумовлений втратою солей, або гіпокаліємія, яка, як і гіперкаліємія, може бути загрозою для життя хворого через порушення серцево-судинної діяльності. Гіпокаліємічний синдром характеризується зниженням м'язового тонусу, інколи судомами, атонією травного тракту аж до явищ парезу кишок. На тлі наростання діурезу поступово нормалізуються показники азотемії, зменшується інтоксикація і настає період одужання.
Період одужання триває від 1 до 3 міс і довше залежно від важкості клінічного перебігу гострої ниркової недостатності. Концентраційна здатність нирок при цьому залишається зниженою, тому хворі потребують догляду і за показаннями — проведення відповідної терапії, бо можливе приєднання пієлонефриту.
Лікування гемотрансфузійних ускладнень проводиться у 2 етапи: 1-й-інтенсивна терапія в ранній період ускладнення. Здійснюється вона в лікувальному закладі, де ускладнення виникло; 2-й етап - у спеціалізованому відділенні, яке оснащене апаратурою для екстраренального очищення крові.
Профілактика гемотрансфузійного шоку полягає в ретельному збиранні анамнезу, з'ясуванні у хворого наявності гемотрансфузій та реакцій на них у минулому; у жінок - наявність викиднів, народження дітей із гемолітичною жовтяницею.
Обов'язково необхідно визначити групу крові у хворого та реципієнта, провести проби на сумісність перед кожною гемотрансфузією. Ретельно провести біологічну пробу.
У разі екстрених гемотрансфузій збалансування крововтрати слід розпочинати з уведення кровозамінника, доки не будуть проведені всі проби для переливання крові.
Якщо кров переливається під наркозом, необхідно контролювати діурез, характер сечі. У разі гемолізу вона буде мати колір м'ясних помиїв. Крім того, можна взяти з вени 3 —5 мл крові у пробірку з натрію цитратом і центрифугувати. Рожевий колір плазми свідчить про внутрішньосудинний гемоліз.
Під час швидкого переливання великих доз крові можливий розвиток цитратного шоку. Ось чому після введення 500 мл крові необхідно в іншу вену вводити 5 мл 10 % розчину кальцію хлориду.
Під час переливання крові можливий також розвиток синдрому алогенної крові. Він зумовлений імунним конфліктом між реципієнтом і донором на введення білкових антигенів. У зв'язку з цим кров переливають через системи з ультрапористими фільтрами, поєднують гемотрансфузію з уведенням розчинів натрію гідрокарбонату, реополіглюкіну, лазиксу.