Глава № 3 Десмургія

Мета:вміти застосовувати пов’язки та знати методи їх накладання.

Десмургія – вчення про пов’язки, їх застосування та методи їх накладання.

Пов’язка – перев’язний матеріал, накладений і закріплений на тій чи іншій ділянці тіла, складається із двох частин:

- первинна пов’язка, що накладається безпосередньо на рану (вона обов’язково повинна бути стерильною);

- вторинна пов’язка, за допомогою якої закріплюється первинна пов’язка.

Перев’язка – послідовна зміна пов’язки з маніпуляціями в рані та обробкою шкіри навколо неї.

Вимоги до перев’язного матеріалу:

- гігроскопічність (добре всмоктування ранових відділень);

- еластичність;

- легкість стерилізації, не змінюючи при цьому своїх властивостей;

- біологічна інертність (не подразнює тканини організму).

Види перев’язного матеріалу - марля і вата:

Марля буває дрібно-, середньо- і великопетлиста (цим зумовлений ступінь її гігроскопічності: дрібнопетлиста та середньопетлиста марля більш гігроскопічна). З гігроскопічної марлі виготовляють різні види перев’язного матеріалу: серветки, тампони, кульки. Серветки являють собою квадратні шматки марлі різної величини, складені в кілька разів із загорненими всередину краями. Тампони – це довгі смуги марлі також із загорненими всередину краями. Марлеві кульки – невеликі шматочки марлі із загорненими всередину краями, складені у вигляді 4-кутної або 3-кутної пластинки або грудки і призначені для осушування рани та очищення її країв; Вата – перев’язний матеріал, виготовлений із бавовни (буває двох видів):

- проста (не знежирена) вата, не гігроскопічна, застосовується в хірургії як м’яка підкладка при накладанні шин, гіпсових пов’язок, а також при накладанні зігрівальних компресів;

- гігроскопічна (знежирена) вата має високу поглинаючу здатність, завдяки чому збільшує поглинальні властивості пов’язки.

Класифікація пов’язок

І. За призначенням:

- фіксуючі, утримуючі перев’язні матеріали на рані або будь-якій ділянці тіла;

- іммобілізуючи (які забезпечують нерухомість тієї чи іншої частини тіла);

- пов’язки з витягненням;

- стискаючі пов’язки.

ІІ. За зовнішнім виглядом і формою матеріалу:

- бинтові;

- косинкові;

- пращоподібні;

- контурні;

- Т-подібні.

ІІІ. За способом фіксації перев’язного матеріалу:

- клейові (клеолові, колоїдні);

- лейкопластирні;

- бинтові.

ІV. За консистенцією:

- м’які;

- тверді (шини, гіпсові, пластмасові та ін.).

Бинт і його елементи, правила накладання бинтових пов’язок

Бинт – стрічка будь-якої тканини, скатана у валик.

В залежності від матеріалу, з якого вони виготовлені, бинти бувають: марлеві, фланелеві, еластичні, трубчасті трикотажні, еластичні сітчасто – трубчасті (ретеласт), гумові.

Бинт має:

- головку (скатана частина бинта);

- початок бинта (вільна частина);

- спинку (зовнішня частина бинта);

- черевце (внутрішня частина бинта).

Правила накладання бинтових пов’язок:

• хворий (потерпілий) повинен перебувати в зручному для нього положенні, а частина тіла, що бинтується, повинна бути доступна з усіх боків;

• частина тіла, яку будуть бинтувати, повинна бути нерухомою і, по можливості, розташовуватися на рівні грудей того, хто бинтує;

• частині тіла, яка бинтується, надається таке положення, в якому вона буде перебувати після накладання пов'язки (найголовніше – це функціонально вигідне положення);

• якщо хворий не в змозі утримати частину тіла, що бинтується, в необхідному положенні, то це здійснює помічник того, хто накладає пов'язку;

• той, хто накладає пов'язку, повинен перебувати віч – на – віч із хворим і весь час стежити за його станом, а після накладання пов'язки уточнити, чи не відчуває хворий яких-небудь незручностей у зв’язку з накладено пов'язкою;

• головку бинта беруть у праву руку, а початок – у ліву і бинтують зліва направо, при цьому спинка головки бинта повинна бути звернена до поверхні тіла хворого, а черевце – назовні;

• у бинтуванні повинні брати участь обидві руки: однією розмотують бинт, а другою – моделюють пов'язку.

Виняток із правила: при накладанні пов'язки на ліве око, ліве вухо, ліву молочну залозу і пов'язки Дезо на праву руку, головку бинта беруть у ліву руку, початок бинта – у праву і бинтують справа наліво;

• закріплюють початок бинта (фіксуючий тур) поруч із ділянкою ушкодження, але не на самій рані, двома – трьома круговими ходами, накладеними досить щільно;

• бинтують у напрямку зліва направо, від периферії до центру, планомірно закриваючи всю необхідну поверхню за певною методикою, в залежності від форми ділянки тіла і функцій пов'язки;

• кожний наступний тур бинта повинен закривати попередній на ½ або 2/3 його ширини (спинка бинта повинна рівномірно прилягати до поверхні, що бинтується, не утворюючи складок і випинань, а при накладанні закріплюючого тура – не створювати стискання);

NB.Голівку бинта необхідно розгортати по поверхні, що бинтується, не відриваючись від неї:

• зміну напрямків ходу бинта, перегини та ін. бажано проводити поза зоною рани;

• кінець бинта після накладання пов'язки найчастіше закріплюють у тому самому місці, де закріплюється і його початок, так, щоб вузол не локалізувався в місці патологічного процесу і не турбував хворого;

• накладена пов'язка повинна відповідати наступним вимогам:

- міцно утримувати матеріал і не порушувати кровопостачання;

- по можливості, не обмежувати рухів (якщо це не іммобілізуюча пов'язка);

• після накладання пов'язки слід звернути увагу на колір шкірних покривів і пульсацію периферичних артерій нижче ділянки, де накладена пов'язка.