- •Благодать і земний ідеал життя кожного, хто обирає лікарську професію.
- •Глава № 1
- •Глава № 2 Сучасні методи антисептики та їх характеристика
- •Алгоритм стерилізації хірургічного інструментарію
- •I етап.
- •II етап.
- •III етап.
- •Алгоритм підготовки хірурга до операції
- •Глава № 3 Десмургія
- •Вимоги до перев’язного матеріалу:
- •Класифікація пов’язок
- •Бинт і його елементи, правила накладання бинтових пов’язок
- •Правила накладання бинтових пов’язок:
- •Техніка накладання пов'язок Бинтові пов'язки
- •Бинтові пов'язки на грудну клітку та молочну залозу
- •Пов'язки на верхню кінцівку
- •Косинкові пов'язки
- •Пращоподібні пов'язки
- •Клейові пов'язки
- •Лейкопластирні пов'язки
- •Клінічні завдання
- •Відповіді на клінічні завдання.
- •Тести самоконтролю знань
- •Глава №4 Передопераційний період. Загальне знеболювання
- •Оцінка стану хворого
- •2. Різновиди за кількістю компонентів, що використовуються:
- •2. Стадія іі – збудження.
- •4. Стадія іv – пробудження.
- •Глава №5 Місцева анестезія в хірургічній практиці та знеболювання в післяопераційному періоді
- •2. Алергійні реакції.
- •Види місцевої анестезії:
- •4.2.Провідникова анестезія (блокада) міжреберних нервів:
- •4.3.Анестезія плечового сплетення за Куленкампфом:
- •4.5.Перидуральна (епідуральна) анестезія:
- •5.2. Внутрішньокісткова анестезія:
- •Новокаїнові блокади
- •Алгоритм виконання шийної вагосимпатичної блокади
- •Алгоритм виконання блокади міжреберних нервів
- •Алгоритм виконання ретромаммарної новокаїнової блокади
- •Алгоритм виконання короткої новокаїнової блокади
- •Алгоритм виконання внутрішньотазової блокади за школьниковим-селівановим
- •Алгоритм виконання паранефральної новокаїнової блокади
- •Алгоритм виконання білякуприкової новокаїнової блокади за амінєвим
- •Алгоритм виконання перианальної новокаїнової блокади
- •Тести самоконтролю знань
- •Глава № 6
- •2. Залежно від місця виливу крові:
- •4. Стосовно зовнішнього середовища:
- •Клініка гострої кровотечі
- •2.2 Гемодинаміка:
- •Клініка хронічної кровотечі
- •1.Скарги:
- •2. Об’єктивні дані:
- •2.2 Гемодинаміка:
- •Методи оцінки ступеня крововтрати:
- •Точки пальцьового притискання артерій
- •Глава №7
- •1.За допомогою простої реакції
- •Визначення групи крові за стандартними відмитими еритроцитами
- •Визначення групи крові за допомогою цоліклонів антигенів а і в
- •Резус-фактор
- •Визначення резус-фактора в чашках Петрі
- •Визначення резус-фактора за допомогою реакції конглютинації із застосуванням желатини
- •Визначення резус-фактора за допомогою експрес-методу
- •Тести для самоконтролю:
- •Глава №8
- •Дія перелитої крові
- •Компоненти і препарати крові:
- •Тести для перевірки знань:
- •Глава № 9. Техніка гемотрансфузії. Помилки та ускладнення при переливанні крові, їх профілактика та перша допомога.
- •Реакції та ускладнення під час переливання крові
- •Тести для самоконтролю знань:
- •Глава №10 Інтенсивна терапія та серцево-легенева реанімація
- •Алгоритм проведення реанімації при клінічній смерті
- •Алгоритм проведення лікування при фібриляції шлуночків серця
- •Алгоритм проведення лікування при електромеханічній дисоціації (емд)
- •Алгоритм проведення лікування при брадиаритмії
- •Алгоритм проведення лікування при тахікардії
- •Алгоритм проведення реанімації при раптовій смерті
- •Тести для самоконтролю знань:
- •Глава № 11. Клінічні, лабораторні та інструментальні методи обстеження хірургічних хворих. Пальцеве дослідження прямої кишки. Пальпація молочних залоз.
- •Тести для самоконтролю знань:
- •1.4. Рвана рана (vulnus laceratum):
- •1.5. Розтрощена рана (vulnus conqvassatum):
- •1.6. Рубана рана (vulnus caesum):
- •1.7. Укушена рана (vulnus morsum):
- •2 За походженням рани:
- •2.1 Операційні (хірургічні) рани:
- •2.Фаза регенерації:
- •3.Фаза утворення і реорганізація рубця:
- •Фактори, що впливають на загоєння рани:
- •Типи загоєння ран:
- •3.Загоєння рани під струпом:
- •Тести самоконтролю знань
- •1.Які речовини викликають розширення судин, що супроводжується порушенням їх проникності, в першій фазі ранового процесу?
- •2 Головного значення в період проліферації набувають:
- •3. Основними збудниками внутрішньолікарняної інфекції є:
- •Глава №13. Принципи лікування різних видів ран. Профілактика сказу.
- •Лікування свіжоінфікованих ран
- •Лікування гнійних ран
- •1. Місцеве лікування:
- •2. Загальне лікування:
- •Тести самоконтролю знань
- •Класифікація термічних опіків:
- •2. Подальше лікування проводиться з використанням таких методів:
- •3. Оперативні втручання в першу фазу перебігу ранового процесу опікової рани – фазу ексудації:
- •Ураження електричним струмом
- •Ускладнення уражень електричним струмом:
- •Лікування потерпілих з ураженням електричним струмом: Перша допомога:
- •Променеві ураження
- •Ураження сонячним випромінюванням
- •Теплові ураження
- •Променеві ураження іонізуючим випромінюванням
- •Холодова травма
- •Лікування потерпілих із відмороженням Перша допомога:
- •Тести самоконтролю знань
- •Клінічні прояви
- •Ушкодження головного мозку
- •Патогенез стискання головного мозку:
- •Локалізація скупчення крові:
- •Клінічна картина
- •Ушкодження грудної клітки
- •Клінічна картина
- •Діагностика
- •Класифікація пневмотораксу:
- •Клінічні прояви
- •Перша допомога
- •Травма живота та органів черевної порожнини
- •Клінічна картина ушкоджень органів черевної порожнини (залежить від ушкодженого при травмі органа):
- •Додаткові методи дослідження
- •Лікування
- •Тести для самоконтролю знань:
- •Глава № 16 Семіотика та принципи лікування переломів кісток та вивихів.
- •Перша допомога при переломах:
- •Лікування переломів кісток
- •Класифікація вивихів
- •Клінічна картина
- •Лікування вивиху
- •Способи вправляння вивихів стегна:
- •Глава № 17 Семіотика та принципи лікування гнійно-запальних захворювань кисті та гематогенного остеомієліту Гнійні захворювання кисті.
- •Гематогенний остеомієліт
- •Лікування
- •Тести для перевірки знань:
- •Глава № 19 Семіотика, класифікація, діагностика пухлин.
- •Номенклатура пухлин:
- •Особливості росту пухлини:
- •Особливості метастазування пухлин:
- •Класифікація пухлин
- •Клініка пухлинних захворювань
- •2. Пальпація:
- •3. Перкусія:
- •Діагностичні методи
- •Тести самоконтролю знань
- •Глава № 20 Ускладнення пухлин (кишкова непрохідність, перитоніт) та основні принципи їх лікування.
- •Загальні принципи лікування пухлин
- •Тести самоконтролю знань
- •Література
Компоненти і препарати крові:
Еритроцитарна маса. Переливання еритроцитарної маси показане при різкому зниженні кисню в крові (наявна анемія, надлишкова інфузійна гемодилюція, недостатність кровотворення тощо). Еритроцитарну масу отримують з цільної крові після відділення плазми шляхом відстоювання або центрифугування. Вона відрізняється від донорської крові меншою кількістю плазми і високою концентрацією еритроцитів. Випускається у флаконах або пластикових мішках, термін зберігання 21 день за температури +4...+6 °С. Протипоказанням до переливання еритроцитарної маси є гемоконцентрація та гіперкоагуляція крові.
Еритроцитарна суспензія являє собою суміш еритроцитарної маси та консервуючого розчину. Термін зберігання -14 днів за температури +4...+6°С. Показанням до переливання еритроцитарної суспензії є гостра крововтрата, захворювання кровотворних органів, анемія і септичні стани.
Відмиті й розморожені еритроцити отримують шляхом вилучення лейкоцитів, тромбоцитів і білків плазми. Заморожування еритроцитів здійснюють в електрохолодильниках за температури -196 °С. Термін зберігання 8—10 років. Для розморожування еритроцитів контейнер опускають у водяну баню за температури +45 °С, а потім відмивають від наявного розчину. Після розморожування еритроцити зберігають за температури +4 °С не більше ніж 1 добу. Перевагою розморожених еритроцитів є відсутність сенсибілізувальних чинників, чинників згортання, вільного гемоглобіну, калію, серотоніну. У зв'язку з цим відмиті нативні або розморожені еритроцити переливають хворим із наявною несумісністю за лейкоцитарними антигенами системи НLА або сенсибілізованими і плазмовими білками, із серцевою та нирковою недостатністю, алергічними захворюваннями.
Тромбоцитарна маса отримується з цільної консервованої донорської крові шляхом фракціонування. Показанням до її переливання є геморагічний діатез, що виник унаслідок тромбоцитопенії глибокого ступеня, що не піддається іншим методам гемостатичної терапії. Зберігається за температури +4...+22 °С протягом 1 доби. Тривалість життя перелитих тромбоцитів 7-9 днів. Під час трансфузії враховується групова сумісність (АBО), сумісність за резус-фактором і біологічна проба.
Лейкоцитарна маса отримується методом фракціонування, зберігається у флаконах або пластикових мішках за температури +4...+6 °С протягом 1 доби. Під час переливання слід враховувати групову і резус-приналежність донора і реципієнта. Трансфузії лейкоцитарної маси показані хворим з лейкопенією різного походження, агранулоцитозом, сепсисом, із сповільненим кровотворенням, спричиненим променевою та хіміотерапією.
Плазма крові містить білки, вітаміни, ферменти, гормони, антитіла, її отримують шляхом фракційного розділення крові. Плазму використовують одразу після отримання або не пізніше ніж через 2 — 3 години після нього. Для зберігання використовують заморожування або висушування (ліофілізація). Заморожену плазму зберігають за температури -25 °С протягом 90 днів, за температури -10 °С протягом 30 днів. Перед застосуванням її розморожують за температури +37...+38 °С. Суху плазму можна зберігати до 5 років. Випускається у флаконах місткістю 100, 250, 500 мл. Перед застосуванням її розводять дистильованою водою або ізотонічним розчином натрію хлориду. Показаннями до трансфузії є шок, масивна крововтрата, гемофілія, опікова хвороба, перитоніт, сепсис, гнійно-запальні захворювання. Трансфузія плазми не повинна бути масивною (не більше як 1,5 л), аби не спричинити ускладнень (синдром масивних трансфузій тощо).
Із плазми крові виготовляють гемостатичні препарати місцевої дії: тромбін, гемостатичну губку, біологічний антисептичний тампон тощо. У клінічній практиці великого поширення набув фібриноген - гемостатичний препарат загальної дії. Його виготовляють із свіжої донорської крові шляхом її висушування. Він містить активний антигемофільний глобулін. Випускають у флаконах по 250 — 500 мл, які містять 1—2 г фібриногену. Зберігають за температури +2...+10 °С протягом 1—2 років. Перед застосуванням фібриноген розчиняють у бідистильованій воді і вводять внутрішньовенно крапельним методом. Фібриноген у поєднанні з переливанням крові застосовують для зупинки кровотеч, пов'язаних зі зниженням його вмісту в організмі при різних захворюваннях, травматичному шоку і складних операціях, які супроводжуються значною крововтратою.
Альбумін отримують шляхом фракціонування плазми. У 100 мл розчину міститься 5, 10, 20 г білка, який на 97 % складається з альбуміну. Випускається у вигляді 5, 10, 20 % розчину у флаконах місткістю 50, 100, 250, 500 мл. Препарат показаний хворим із різними видами шоку, опіковою хворобою, гіповолемією, гіпо- і диспротеїнемією, гіпергідратацією тканин, порушеннями функції печінки внаслідок різних інтоксикацій. Досить позитивний терапевтичний ефект дає альбумін у поєднанні з трансфузією крові і еритроцитарної маси у хворих із крововтратою, шоком, постгеморагічною анемією.
Протеїн готують із плазми або сироватки крові. Він складається із 75-80 % альбуміну і 20-25 % стабільних глобулінів. Випускається у флаконах по 250-500 мл у пастеризованому вигляді. Застосовується у хворих із крововтратою, шоком для компенсації білкової недостатності. Добова доза 250-500 мл. У разі масивної крововтрати доза може бути збільшена до 2000 мл.
Альбумін - білковий препарат, виготовлений із плазми людської крові. Містить 8—10 % плазмових білків (75 — 80 % альбумінів і 20 — 25 % глобулінів). Випускають у флаконах по 150 мл. Застосовують за тими самими показаннями, що й альбумін, внутрішньовенно або внутрішньокістково в дозах 150 — 450 мл крапельним методом. Зберігають за кімнатної температури.
Фібринолізин — активний протеолітичний фермент, який має здатність розчиняти щойно утворені тромби. Він належить до еуглобулінової фракції білків плазми. Фібринолізин утворюється за допомогою активації профібринолізину, що міститься в плазмі крові, різними ферментами (трипсином, стрептокіназою, урокіназою). Випускається в сухому вигляді у флаконах по 250 - 500 мл, які містять 10 000- 30 000 ОД. Зберігається за температури +2...+10 °С. Препарат уводять внутрішньовенно крапельним методом у поєднанні з гепарином (20 000 ОД фібринолізину і 10 000 ОД гепарину). Добова доза фібринолізину - 20 000-40 000 ОД.
Кровозамінники – препарати, що здатні певною мірою замінити лікувальну дію донорської крові у разі уведення їх в організм хворого. Вони застосовуються для трансфузійної терапії різних патологічних станів і мають відповідати наступним вимогам: не справляти токсичної дії на організм; не розвивати сенсибілізацію організму; нагадувати за фізико-хімічними властивостями плазму крові; повністю виводитися з організму; зберігати біологічні та фізико-хімічні властивості; витримувати стерилізацію методом автоклавування протягом тривалого часу.
За своїм функціональним значенням кровозамінники діляться на 4 групи (за В.К.Гостищевим):
1. Протишокові (гемодинамічні):
- низькомолекулярні декстрани — реополіглюкін;
- середньомолекулярні декстрани -- поліглюкін;
- препарати желатини -- желатиноль.
2. Дезінтоксикаційні:
- низькомолекулярний полівінілпіролідон – гемодез;
- низькомолекулярний полівініловий спирт – полідез.
3.Препарати для парентерального харчування:
- білкові гідролізати – гідролізат казеїну, амінопептид, амінокровін, амінозол, гідролізин;
- розчини амінокислот -- поліамін, маріамін, фріамін тощо;
- жирові емульсії - - інтраліпід, ліпофундин;
- цукри і багатоатомні спирти -- глюкоза, сорбітол, фруктоза.
4. Регулятори водно-сольового і кислотно-основного стану:
- сольові розчини – ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин Рінгера, лактосол, розчин натрію гідрокарбонату, розчин трисаміну тощо.
5. Перфторорганічні з'єднання:
-рефортан, перфторан. Виконують функцію транспорту кисня, тобто газообміну.
Таким чином, кровозамінники протишокової дії сприяють підвищенню об'єму циркулюючої крові і відновленню рівня кров'яного тиску, поліпшують капілярну перфузію, менш тривало циркулюють у крові, швидше виділяються нирками, виводячи надмірну рідину, у зв'язку з чим настає дегідратація і дезінтоксикація.