Глава №4 Передопераційний період. Загальне знеболювання

Мета:вміти проводити загальне знеболювання.

Боротьба з болем була і залишається одним із найважливіших завдань сучасної медицини. Вирішення цієї проблеми стало можливим із розвитком теоретичної і практичної анестезіології. Знеболювання хірургічних втручань і хворобливих маніпуляцій проводилося з давніх часів, хоча розвиток у світі анестезіології, як окремої спеціальності, почався тільки в середині XIX ст., а дійсне визнання прийшло в 30-х роках XX сторіччя в зв'язку зі створенням наукової бази. Захист організму від захворювань, впливу патологічних факторів, операційної агресії варто розпочинати в передопераційному періоді і продовжувати протягом виконання оперативного втручання, а також у ранньому післяопераційному періоді. Гаслом сучасної анестезіології є давньолатинський девіз: «REGENS DEFENDO», що позначає «КЕРУЮЧИ, ЗАХИЩАЮ».

Анестезіологія (походить від сполучення грецьких слів «an» - заперечення, «aesthesis» - відчуття, чутливість, «logos» - наука) – наука, що вивчає теорію і практику усунення болю, методи підтримки і відновлення життєво важливих функцій організму, керування ними, порушення гомеостазу, що виникли в результаті будь – якого патологічного процесу або під впливом оперативного втручання.

Активна участь анестезіолога в обстеженні і лікуванні важкохворих починається вже в передопераційному періоді, що в значній мірі зменшує ризик анестезії й операції. У цей період необхідно:

1) оцінити стан хворого;

2) з'ясувати характер і обсяг хірургічного втручання;

3) визначити ступінь ризику анестезії;

4) взяти участь у підготовці (попередньої і безпосередньої) хворого до операції;

5) вибрати раціональний для хворого метод анестезії.

Оцінка стану хворого

Якщо хворий знаходиться в критичному стані чи є ризик його розвитку, анестезіолог повинен оглянути його якомога раніше. Основні джерела одержання інформації, що дозволяє скласти уявлення про стан хворого - це історія хвороби, бесіда з хворим або його родичами, дані фізикального, функціонального, лабораторного і спеціального досліджень.

Поряд із формуванням загального уявлення про захворювання, причини його виникнення і динаміку, анестезіолог має з'ясувати такі відомості:

1. вік, масу тіла, зріст, групу крові хворого;

2. супутні захворювання, ступінь функціональних розладів і компенсаторних можливостей на момент огляду;

3. склад медикаментозної терапії, що застосовувалася в останній час, тривалість прийому і дози препаратів, дату скасування;

4. алергологічний анамнез (наявність незвичайних реакцій на медикаментозні засоби й інші речовини);

5. наявність в анамнезі хірургічних втручань;

6. час останнього прийому рідини та їжі;

7. у жінок слід дізнатися дату останньої й очікуваної менструації, її звичайний характер;

8. наявність професійних шкідливостей і шкідливих звичок;

9. характерологічні та поведінкові особливості, психічний стан, переносимість болю.

Наказом МОЗ України рекомендована до використання класифікація ступеня операційного ризику за В.А. Гологорським, що крім оцінки фізичного статусу пацієнта враховує обсяг і характер хірургічного втручання:

I (1 бал)	невеликі операції на поверхні тіла й органах черевної порожнини (видалення поверхнево розташованих і локалізованих пухлин, розкриття невеликих гнійників, ампутація пальців кистей і стіп, перев'язка і видалення гемороїдальних вузлів, неускладнені апендектомія та грижосічення);
II (2 бали)	операції середньої ваги (видалення поверхневе розташованих злоякісних пухлин, що вимагають розширеного втручання; розкриття гнійників, що розташовуються в порожнинах; ампутація сегментів верхніх і нижніх кінцівок; операції на периферичних судинах; ускладнені апендектомія та грижосічення, що вимагають розширеного втручання; спробні лапаротомії та торакотомії; інші аналогічні по складності й обсягу втручання;
III (3 бали)	великі хірургічні втручання: радикальні операції на органах черевної порожнини (крім перерахованих вище); радикальні операції на органах грудної порожнини; розширені ампутації кінцівок; операції на головному мозку;
IV (4 бали)	операції на серці, великих судинах і інші складні втручання, виконані в особливих умовах – штучний кровообіг, гіпотермія та інше.

Загальна анестезія чи наркоз ( від грецького narcosis - ціпеніти ) – це гальмування ЦНС, що виникає під впливом різних анестетиків, супроводжується втратою свідомості, чутливості, рухів, умовних і деяких безумовних рефлексів і яке зникає при припиненні введення анестетиків.

Методи анестезії:

• Термінальна (місцева) – блокування больових імпульсів анестетиком, що безпосередньо впливає на чутливі нервові закінчення.

• Реґіонарна (або анестезія «протягом») – блокування проведення больового імпульсу на відстані від зони операції, але не на рівні ЦНС. До її різновидів належать:

• провідникова (стовбурна);

• анестезія нервових сплетень (паравертебральна, плексусна);

• епідуральна;

• спинномозкова або субарахноїдальна.

• Загальна анестезія – блокада сприйняття болю на рівні ЦНС.

1. Різновиди за глибиною пригнічення свідомості:

• Седація – контрольований рівень медикаментозної депресії свідомості, при якому збережені захисні рефлекси, що забезпечують адекватне дихання, і збережені відповіді на фізіологічні стимули або вербальні команди.

• Наркоз – штучно викликаний глибокий сон із втратою свідомості та больової чутливості. Його поділяють на види:

1)за кількістю анестетиків, що використовуються: однокомпонентний та багатокомпонентний;

2) за способом введення анестетиків: інгаляційний і неінгаляційний;

3) за методом інгаляційної анестезії: масковий (орофарингеальний, назофарингеальний), за допомогою ларингомаски, ендотрахеальний (назо – або оротрахеальний), через трахеостому;

4) за способом введення неінгаляційних анестетиків: внутрішньовенний, внутрішньом’язовий, пероральний, прямокишковий, внутрішньо порожнинний.