- •Благодать і земний ідеал життя кожного, хто обирає лікарську професію.
- •Глава № 1
- •Глава № 2 Сучасні методи антисептики та їх характеристика
- •Алгоритм стерилізації хірургічного інструментарію
- •I етап.
- •II етап.
- •III етап.
- •Алгоритм підготовки хірурга до операції
- •Глава № 3 Десмургія
- •Вимоги до перев’язного матеріалу:
- •Класифікація пов’язок
- •Бинт і його елементи, правила накладання бинтових пов’язок
- •Правила накладання бинтових пов’язок:
- •Техніка накладання пов'язок Бинтові пов'язки
- •Бинтові пов'язки на грудну клітку та молочну залозу
- •Пов'язки на верхню кінцівку
- •Косинкові пов'язки
- •Пращоподібні пов'язки
- •Клейові пов'язки
- •Лейкопластирні пов'язки
- •Клінічні завдання
- •Відповіді на клінічні завдання.
- •Тести самоконтролю знань
- •Глава №4 Передопераційний період. Загальне знеболювання
- •Оцінка стану хворого
- •2. Різновиди за кількістю компонентів, що використовуються:
- •2. Стадія іі – збудження.
- •4. Стадія іv – пробудження.
- •Глава №5 Місцева анестезія в хірургічній практиці та знеболювання в післяопераційному періоді
- •2. Алергійні реакції.
- •Види місцевої анестезії:
- •4.2.Провідникова анестезія (блокада) міжреберних нервів:
- •4.3.Анестезія плечового сплетення за Куленкампфом:
- •4.5.Перидуральна (епідуральна) анестезія:
- •5.2. Внутрішньокісткова анестезія:
- •Новокаїнові блокади
- •Алгоритм виконання шийної вагосимпатичної блокади
- •Алгоритм виконання блокади міжреберних нервів
- •Алгоритм виконання ретромаммарної новокаїнової блокади
- •Алгоритм виконання короткої новокаїнової блокади
- •Алгоритм виконання внутрішньотазової блокади за школьниковим-селівановим
- •Алгоритм виконання паранефральної новокаїнової блокади
- •Алгоритм виконання білякуприкової новокаїнової блокади за амінєвим
- •Алгоритм виконання перианальної новокаїнової блокади
- •Тести самоконтролю знань
- •Глава № 6
- •2. Залежно від місця виливу крові:
- •4. Стосовно зовнішнього середовища:
- •Клініка гострої кровотечі
- •2.2 Гемодинаміка:
- •Клініка хронічної кровотечі
- •1.Скарги:
- •2. Об’єктивні дані:
- •2.2 Гемодинаміка:
- •Методи оцінки ступеня крововтрати:
- •Точки пальцьового притискання артерій
- •Глава №7
- •1.За допомогою простої реакції
- •Визначення групи крові за стандартними відмитими еритроцитами
- •Визначення групи крові за допомогою цоліклонів антигенів а і в
- •Резус-фактор
- •Визначення резус-фактора в чашках Петрі
- •Визначення резус-фактора за допомогою реакції конглютинації із застосуванням желатини
- •Визначення резус-фактора за допомогою експрес-методу
- •Тести для самоконтролю:
- •Глава №8
- •Дія перелитої крові
- •Компоненти і препарати крові:
- •Тести для перевірки знань:
- •Глава № 9. Техніка гемотрансфузії. Помилки та ускладнення при переливанні крові, їх профілактика та перша допомога.
- •Реакції та ускладнення під час переливання крові
- •Тести для самоконтролю знань:
- •Глава №10 Інтенсивна терапія та серцево-легенева реанімація
- •Алгоритм проведення реанімації при клінічній смерті
- •Алгоритм проведення лікування при фібриляції шлуночків серця
- •Алгоритм проведення лікування при електромеханічній дисоціації (емд)
- •Алгоритм проведення лікування при брадиаритмії
- •Алгоритм проведення лікування при тахікардії
- •Алгоритм проведення реанімації при раптовій смерті
- •Тести для самоконтролю знань:
- •Глава № 11. Клінічні, лабораторні та інструментальні методи обстеження хірургічних хворих. Пальцеве дослідження прямої кишки. Пальпація молочних залоз.
- •Тести для самоконтролю знань:
- •1.4. Рвана рана (vulnus laceratum):
- •1.5. Розтрощена рана (vulnus conqvassatum):
- •1.6. Рубана рана (vulnus caesum):
- •1.7. Укушена рана (vulnus morsum):
- •2 За походженням рани:
- •2.1 Операційні (хірургічні) рани:
- •2.Фаза регенерації:
- •3.Фаза утворення і реорганізація рубця:
- •Фактори, що впливають на загоєння рани:
- •Типи загоєння ран:
- •3.Загоєння рани під струпом:
- •Тести самоконтролю знань
- •1.Які речовини викликають розширення судин, що супроводжується порушенням їх проникності, в першій фазі ранового процесу?
- •2 Головного значення в період проліферації набувають:
- •3. Основними збудниками внутрішньолікарняної інфекції є:
- •Глава №13. Принципи лікування різних видів ран. Профілактика сказу.
- •Лікування свіжоінфікованих ран
- •Лікування гнійних ран
- •1. Місцеве лікування:
- •2. Загальне лікування:
- •Тести самоконтролю знань
- •Класифікація термічних опіків:
- •2. Подальше лікування проводиться з використанням таких методів:
- •3. Оперативні втручання в першу фазу перебігу ранового процесу опікової рани – фазу ексудації:
- •Ураження електричним струмом
- •Ускладнення уражень електричним струмом:
- •Лікування потерпілих з ураженням електричним струмом: Перша допомога:
- •Променеві ураження
- •Ураження сонячним випромінюванням
- •Теплові ураження
- •Променеві ураження іонізуючим випромінюванням
- •Холодова травма
- •Лікування потерпілих із відмороженням Перша допомога:
- •Тести самоконтролю знань
- •Клінічні прояви
- •Ушкодження головного мозку
- •Патогенез стискання головного мозку:
- •Локалізація скупчення крові:
- •Клінічна картина
- •Ушкодження грудної клітки
- •Клінічна картина
- •Діагностика
- •Класифікація пневмотораксу:
- •Клінічні прояви
- •Перша допомога
- •Травма живота та органів черевної порожнини
- •Клінічна картина ушкоджень органів черевної порожнини (залежить від ушкодженого при травмі органа):
- •Додаткові методи дослідження
- •Лікування
- •Тести для самоконтролю знань:
- •Глава № 16 Семіотика та принципи лікування переломів кісток та вивихів.
- •Перша допомога при переломах:
- •Лікування переломів кісток
- •Класифікація вивихів
- •Клінічна картина
- •Лікування вивиху
- •Способи вправляння вивихів стегна:
- •Глава № 17 Семіотика та принципи лікування гнійно-запальних захворювань кисті та гематогенного остеомієліту Гнійні захворювання кисті.
- •Гематогенний остеомієліт
- •Лікування
- •Тести для перевірки знань:
- •Глава № 19 Семіотика, класифікація, діагностика пухлин.
- •Номенклатура пухлин:
- •Особливості росту пухлини:
- •Особливості метастазування пухлин:
- •Класифікація пухлин
- •Клініка пухлинних захворювань
- •2. Пальпація:
- •3. Перкусія:
- •Діагностичні методи
- •Тести самоконтролю знань
- •Глава № 20 Ускладнення пухлин (кишкова непрохідність, перитоніт) та основні принципи їх лікування.
- •Загальні принципи лікування пухлин
- •Тести самоконтролю знань
- •Література
Променеві ураження іонізуючим випромінюванням
Активними чинниками іонізуючого випромінювання є рентгенівські промені, які навіть у разі короткочасної дії на організм людини спричиняють розвиток самостійного захворювання — гострої променевої хвороби, її причинами можуть бути як вплив радіації внаслідок аварій чи воєнних дій, так і опромінення організму з метою лікування злоякісних пухлин.
У патогенезі гострої променевої хвороби важливу роль відіграє загибель клітин у вогнищах ураження: як правило, гинуть клітини, що перебувають у мітотичному циклі, а також дозріваючі клітини і лімфоцити. Згаданий феномен лежить в основі виникнення важких порушень.
Клініка. Характеризується загальними змінами і місцевими змінами в організмі.
Клінічні прояви гострої променевої хвороби залежать від дози опромінення і термінів, що минули від часу ураження. У розвитку хвороби виділяють декілька етапів. У перші години після опромінення виникає первинна реакція (блювання, лихоманка, головний біль). Через певний час (тим раніше, чим вища доза) спостерігається розпал хвороби (виснаження кісткового мозку, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, розвиток інфекційних процесів, геморагії тощо). Проміжок часу між первинною реакцією і розпалом хвороби носить назву латентного періоду. Однак поділ захворювання на згадані періоди є досить умовним, через те що зовнішні клінічні прояви, як правило, не відповідають справжнім змінам в організмі.
Доцільно розрізняти 4 ступені гострої променевої хвороби: легкий, середньої важкості, важкий і вкрай важкий. До легкого належать випадки відносно рівномірного опромінення дозою 100 — 200 рад, до середнього - 200 -400 рад, до важкого - 400 -600 рад, до вкрай важкого - опромінення дозою понад 600 рад. Випадки опромінювання дозою радіації менше ніж 100 рад кваліфікують як променеву травму.
Різні ділянки шкіри мають неоднакову чутливість до впливу радіації: найвищою чутливістю відзначаються пахвові ямки, пахвові та ліктьові складки, шия; шкіра спини та розгинальних поверхонь кінцівок характеризується високою резистентністю до іонізуючого випромінювання. Цим пояснюється характерна локалізація шкірних променевих уражень.
Типове ураження шкіри — променевий дерматит — подібно до термічних опіків, має відповідні фази розвитку: первинної еритеми, набряку, вторинної еритеми, утворення пухирів і виразок, епітелізації. Між первинною і вторинною еритемою проходить своєрідний латентний період, який є коротшим при вищих дозах, але не співпадає з латентним періодом променевої хвороби.
Якщо дози опромінення до 1600 рад, вторинна еритема завершується ураженням епідермісу, легкою атрофією та пігментацією шкіри. У разі вищих доз з'являються епідермальні пухирі. Якщо променеве ураження відбулося дозою понад 2500 рад, первинна еритема змінюється набряком шкіри, який через 7 діб перетворюється на некроз, або ж на його тлі виникають пухирі із серозним ексудатом, а згодом на їх місці формуються виразки, котрі довго не гояться.
Прогноз шкірних уражень залежить від важкості морфологічних змін шкіри і від ступеня ураження судин. Після дії радіації, як правило, відбувається прогресивне склерозування судин,нацьому фонів місцях загоєння первинних уражень шкіри можуть повторно утворюватися виразки або некрози. Якщо судинне русло не ушкоджене, вторинна еритема завершується пігментацією шкіри і дерев'янистим набряком підшкірної жирової клітковини. У цих ділянках шкіра атрофована, схильна до утворення виразок, легко пошкоджується. Після загоєння на місцях пухирів і атрофованої шкіри утворюються вузлуваті шкірні рубці з множинними ангіектазіями.
Особливості загоєння ран, що виникли внаслідок променевих уражень, полягають у сповільненні процесів очищення, гранулювання та епітелізації, високій імовірності розвитку гнійних ускладнень.
Лікування включає 8 етапів:
1-й — евакуація потерпілих за межі радіоактивної зони, щоб відвернути важкість ураження;
2-й — зняття одягу з уражених ділянок, щоб запобігти розвитку інфекції;
3-й — накладання асептичної пов'язки з тією ж метою;
4-й — іммобілізація кінцівки, щоб запобігти шокові;
5-й — знеболювання —з тією ж метою;
6-й — антибіотики рег os для профілактики;
7-й — радіопротектори рег os для профілактики променевої хвороби;
8-й — транспортування потерпілого донайближчогомедичногозакладу, щоб уникнути розвитку ускладнень.
В основі поділу опромінення за ступенем важкості лежать чіткі принципи лікування. Променева травма не потребує лікування в стаціонарі. Якщо ступінь хвороби легкий, пацієнтів госпіталізують для спостереження та лікування короткотривалого агранулоцитозу і його ускладнень. Якщо ступінь хвороби середньої важкості, необхідне лікування в спеціалізованому стаціонарі, ізоляція, проведення масивної антибіотикотерапії впродовж періоду депресії кровотворення. У разі хвороби важкого ступеня у зв'язку з гематологічними, глибокими шкірними та кишковими ураженнями хворих слід лікувати у високоспеціалізованих гематологічних і хірургічних стаціонарах.
Лікування первинної реакції на гостру променеву хворобу має симптоматичний характер і включає ліквідацію блювання шляхом уведення медикаментозних препаратів (еметин, гіпертонічні сольові розчини) і зменшення дегідратації шляхом інтенсивної інфузійної терапії.
Хірургічне лікування є лише компонентом комплексної спеціалізованої терапії гострої променевої хвороби і включає 2 напрямки: лікування шкірних уражень згідно з класичними загальнохірургічними принципами і трансплантацію кісткового мозку як методу лікування власне променевої хвороби.
Ускладнення. Після ліквідації всіх проявів гострої променевої хвороби пацієнти видужують. Однак у них спостерігаються довготривалі залишкові порушення кровотворення, астенія, схильність до інфекційних захворювань, імпотенція. Найчастішими місцевими ускладненнями є хронічний дерматит і локальні трофічні розлади зі схильністю до повторного утворення виразок.