54. Абразивні матеріали

Абразивні матеріали застосовують для шліфування терац­цових підлог, облицьованих поверхонь природним каменем і для нарізання плиток, наприклад, алмазом -.найбільш твер­дим мінералом.

Природний корунд - мінерал, який складається з кристалів окису алюмінію.

Наждак - природна суміш окису алюмінію з окисами залі­за і силікатами. Застосовують його для абразивної шкурки.

Кварц - окис кремнію (кремнезем), з якого виготовляють бруски і бруси для заточування інструменту.

Електрокорунд - окис алюмінію, розплавленого в електрич­них печах. Застосовують цей абразив для чистового оздоблю­вання.

Карбід кремнію і карбід бору застосовують для оброблення абразивного інструменту. Залежно від розмірів зерен абразивні матеріали поділяються н'а три групи: шліфзерно (180...2000 мкм), шліфпорошки (28...150 мкм), мікропорошки (25...28 мкм). При змішуванні зерен абразивного матеріалу зі зв'язуючим одержують абразивний інструмент (брусок, тощо).

Наклеюванням зерен абразивного матеріалу на тканину або папір виготовляють абразивну шкурку. Мікропорошки засто­совують у вигляді полірувальних паст.

ОБЛИЦЮВАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ І ВИРОБИ

55. Загальні відомості про керамічні облицювальні плитки

Керамічні плитки виготовляють з глиняних мас формуван­ням, сушінням і подальшим випалюванням. До жирної глини додають спіснювальні добавки (пісок, бита плитка) для змен­шення усадки виробів.

Вік кераміки становить понад 5000 років.

Як оздоблювальний матеріал облицювальну плитку вико­ристовують для облицювання зовнішніх і внутрішніх повер­хонь стін, а також для настеляння підлог у санвузлах, вестибу­лях та місцях інтенсивного руху. Керамічні плитки виготов­ляють глазурованими й неглазурованими, ангобованими і не-ангобованими.

Глазур - блискучий склоподібний шар у вигляді тонкої (0,1...0,3 мм) плівки, що покриває поверхню керамічного ма­теріалу (черепка) для надання йому гарного, гігієнічного ви­гляду і підвищеної стійкості проти водопроникання. Глазур (прозора та непрозора "глуха") утворюється і закріплюється на поверхні плитки при випалюванні. Сировиною для вироблен­ня глазурі є кварцовий пісок, каолін, польовий шпат, крейда, бура, борна кислота й оксиди металів (для кольору). За темпе­ратурою спікання глазурі поділяються на тугоплавкі (1250...1400°С) і легкоплавкий (900...1250°С), за способом ви­готовлення - на сирі (наносять на вироби в сирому вигляді) та фритовані (піддають попередньому сплавленню).

Ангоб - це білі або кольорові керамічні маси, близькі до маси черепка, які наносять на плитку до їхнього випалювання у ви­гляді тонкого шару. Ангоб при випалюванні не дає розплаву, тобто не утворює склоподібного шару, і поверхня виходить ма­товою. Вироби з кольорової глини з пористим черепком, по­криті глазур'ю, називають майолікою (вироби з розписом по непрозорій глазурі) і напівмайолікові вироби з малюнком по білому ангобу, покриті прозорою глазур'ю.

Фаянс - дрібнопористий керамічний матеріал, покритий прозорою легкоплавкою глазур'ю. Розрізняють твердий (но-льовошпатовий) і м'який (вапяний та глинистий) фаянс. Із фа­янсу виготовляють плитки для внутрішнього облицювання стін, архітектурних деталей, санітарно-технічної кераміки. Од­нотонні неглазуровані природно забарвлені керамічні вироби називають теракотою (для барельєфів, карнизів, капітелі тощо). Кольорові відтінки теракоти дістають введенням у ших­ту неорганічних пігментів (кобальт - синій, оксид хрому - тем­но-зелений, окис заліза - цегляно-червоний колір).