41. Бетони

Бетон - це штучний каменеподібний матеріал, який скла­дається з суміші в'яжучого (цементу), заповнювачів (піску, щебеню або гравію), води і, за потреби, спеціальних добавок. До затвердіння цю суміш називають бетонною. Бетон застосо­вують для влаштування бетонної основи під підлогу, виготов­лення бетонних і залізобетонних виробів (стінові блоки, фун­даментні блоки, панелі, марші тощо), а також для виготовлен­ня архітектурних виробів (балясин, карнизів, підвіконня тощо).

Бетони бувають важкі (об'ємною масою понад 1800 кг/м³), які виготовляють з важких заповнювачів. Застосовують їх для виготовлення будівельних виробів і конструкцій, а також для монолітного бетонування.

Легкі бетони (об'ємною масою 1800...500 кг/м³), які виго­товляють з легких заповнювачів (керамзит, шлаки, паливні відходи тощо). Крім цього бетони поділяються на цементні, си­лікатні (на основі вапна автоклавного тверднення), гіпсові, ас­фальтобетонні (на бітумному в'яжучому), полімерцементні (на синтетичних смолах), гідротехнічні, хімічностійкі, жа-

ростійкі, декоративні (для архітектурних виробів), радіаційно-.иіхисні. Склад бетону залежить від крупності піску і щебеню, міфки бетону і цементу, водоцементного відношення (В/Ц). На­приклад, при В/Ц = 0,5 склад бетону рекомендується 1:2,5:4,8 (цемент: пісок: гравій). Найбільш розповсюджений склад бето­ну 1:2:3 (цемент : пісок : щебінь).

До властивостей бетону належать:

• міцність, яка характерезується марками на стиск: М100,

М150, М200-^600кг/см²;

• усадка 0,2...0,4 мм/м;

• набухання - це явище, протилежне усадці;

• повзучість - це здатність бетону до збільшення деформацій

при тривалій дії навантаження;

• об'ємна маса характеризується пористістю, яку має важкий

бетон 2...3%;

• водопроникність;

• морозостійкість, яка характерезується марками 50^-1000

(кількість циклів). Для регулювання властивостей бетону, до нього додають:

- золу-винос теплових електростанцій - для міцності;

- пластифікатори (милонафт, синтетичні полімери тощо);

- прискорювачі тверднення (хлорид кальцію, сульфат натрію, поташ тощо);

- сповільнювачі тужавіння (органічні сполуки).

42. Вода для будівельних розчинів і мозаїчних сумішей

Для приготування розчинів можна брати водопровідну пит­ну воду і воду з природних джерел. Наявність у воді непотріб­них кислот і лугів можна визначити, змочуючи в ній лакмусо­вий папір. Під дією кислоти лакмус набуває рожевого кольо­ру, а під дією лугів - синього. Особливо небезпечні сірчані кис­лоти, які руйнують цемент. Непридатні для приготування роз­чину і бетону стічні води, в яких є рослинні жири, цукор та кислоти. Малопридатна для приготування розчинів стояча вода боліт, озер. Морська вода придатна для штукатурних розчинів, які застосовують для другорядних будівель, оскільки після ви­сихання з'являються висоли (плями) на штукатурці.

Матеріали для ліпних робіт і для реставрації штукатурок

43. Мінеральні в'яжучі для ліпних робіт і штукатурок

Для виготовлення форм і архітектурних виробів застосову­ють якісний гіпсовий порошок тонкого помелу марки Г2...Г7 (див. пит. 18). Перед придбанням гіпсу необхідно перевірити, щоб він був свіжеобпалений, не вологий (перевіряють на дотик), мав чистий білий колір і не містив у собі грудки або домішки піску. Для визначення домішок піску беруть три порції гіпсу, поміщають їх в ємкість з 10% -ним розчином соляної кислоти і кип'ятять упродовж 5...6 хв. Якщо в результаті кипіння випа­де осад - у гіпсі містяться непотрібні домішки піску. Щоб пе­ревірити гіпс на предмет тужавіння, гіпсову сметаноподібну масу виливають на гладку поверхню (скло, жерсть) і проводять по ній цвяхом. Одержані борозенки будуть поступово заплива­ти, спочатку відразу, через 1 хв — повільніше, а через певний час тужавіння припиняється зовсім - цей час називається кінцем тужавіння. В ліпних роботах гіпс застосовують у чис­тому просіяному вигляді. Для одержання рідкого гіпсового розчину віл води засипають 1...2 кг гіпсу тонким струменем при старанному перемішуванні мутовкою або мішалкою і зніманні пінки. Якщо навпаки, то одержуємо неоднорідну масу. Щоб не було "відмолоджування" гіпсу, тобто втрати міцності, його не можна перемішувати впродовж тривалого часу. Щоб арматура в гіпсі не іржавіла, її покривають лаком, олійною фарбою або оліфою. Застиглий гіпс необхідно викида­ти, оскільки він не придатний для подальшого використання. Щоб гіпсові вироби не жолобились, рекомендується:

- розчиняти гіпс не водою, а вапняним молочком, яке одно­часно сповільнює тужавіння гіпсу;

- додавати до гіпсу 0,5% бури від маси води, сульфатно-спиртову бражку або водну емульсію синтетичних смол, деревну тирсу;

- застосовувати високоміцний гіпс;

- сушити гіпсові вироби без протягів при температурі 16°С.

Щоб визначити ступінь помелу гіпсу його просіюють через сито з отворами 0,2 мм. При грубому помелі залишок складає 23%, а при тонкому - 2%. Кращим гіпсом є тонкомелений.

Цемент(див. пит. 12-17) у ліпних роботах застосовують разом із заповнювачем для виготовлення архітектурних виробів 1 форм. Для надання кольору, замість пігментів, можна застосовувати кольоровий цемент або молоте борошно з гірських порід необхідного кольору.

Глина застосовується для ліплення складних орнаменталь­них моделей (див. пит. 20).

Вапно (див. пит. 10, 11) застосовують для ремонтно-реставраційних робіт відстояне магнезіальне або доломітове.