Capitis deminutio

Capîtis deminutionis tria genêra sunt: maxîma, media, minîma. Nam tria habemus: libertatem, civitatem, familiam. Si libertatem amittîmus, maxîma est capîtis deminutio. Si libertatem retinemus, sed civitatem amittîmus, media est capîtis deminutio. Si et libertas et civîtas retinentur, familia tantum mutatur, minîma est capîtis deminutio.

(Digesta)

caput, îtis n - правоздатність;

deminutio, onis f — обмеження; caput визначається трьома станами - status, us m;

status libertatis - стан волі - libertas, atis f ;

status civitatis - стан громадянства - civitas, atis f ;

status familiae - сімейний стан - familia, ae f ; (позбавлення або зміна одного з цих станів (caput deminutio) спричиняло припинення або зміну обсягу чи змісту правоздатності);

genus, Iris n - — категорія;

maxîmus, a urnнайбільший;

medius, a um - середній;

minîmus, a, um - найменший;

amitto, misi, missum, êre - утрачати, позбуватися;

retineo, tinui, tentum, ere - утримувати, зберігати;

tantum - тільки.

De effracturis

Effracturae fiunt plerumque in insûlis in horreisque, ubi homînes pretiosissîmam partem fortunarum suarum reponunt, cum vel cella effringîtur, vel armarium, vel arca. Et custodes [tunc] plerumque puniuntur.

(Paul.)

effractura, ae f - злом, крадіжка зі зломом;

fio, factus sum, fiêri - робитися, відбуватися;

plerumque - у більшості випадків, переважно;

insûla, ae f - тут: помешкання;

horreum, i n - комора, склад;

ubi - де;

pretiosus, a, um - коштовний;

pars, partis f - частина;

fortunae, arum/- майно, стан;

suus, sua suum — свій;

repono, posui, positum, êre - відкладати, зберігати, класти на збе­реження;

cum (прийменник з abl.) - з;

cum (сполучник) - тоді, тому що, оскільки;

vel - або, чи ... чи; як;

cella, ae f - кімнатка, комора;

94

effringo, fregi, fractum, êre — виламувати, зламувати;

armarium, i n — шафа; acra, ae f — скриня, шухляда, скринька;

custos, odis m (f) – сторож, доглядач;

tunc — тоді;

punio, ivi, itum, ire — наказувати, карати.

DE VITA ROMAE ANTIQUAE

PERSONALIA

Lucius Annaeus Senêca Iunior

Луцій Анней Сенека Молодший (4 або 5 р. до н. е. — 65 р. н. е.)

Сенека народився в м. Кордуба (Кордова) в Іспанії в родині відомого ритора. Одержав прекрасну освіту в Римі. За участь у придворних інтригах імператором Клавдієм був засланий на острів Крит. У 49 р. Агрипіна, дружина померлого Клавдія, по­вертає Сенеку з заслання і доручає йому виховання свого сина Нерона. У 65 р. Сенека звинувачується у змові з Пізоном і за розпорядженням Нерона покінчив життя самогубством.

Сенека виявив себе блискучим оратором, ще за часів Каллі-гули виступав з промовами в сенаті. До нашого часу дійшли його літературні твори: трагедії, сатира, епіграми, листи, філософські та наукові праці. Якщо його драматичні твори не можна поста­вити в один ряд із кращими творами давньогрецької драматургії, то філософія була справжнім покликанням Сенеки.

У середні віки трагедії Сенеки мали велику популярність у зв’язку з близькістю його стоїчної етики до етики християнської (Сенека закликав усі сили людини зосереджувати на самовдоско­наленні). Твори Сенеки вплинули на драматургів французького класицизму (Корнель «Едіп» і «Медея», Расін «Федра», Прадон «Федра»).