4.2.2. Методи виявлення конструктів. Метод мінімального контексту

Метод мінімального контексту або метод тріад найчастіше використовують для виявлення конструктів. Елементи пода­ють гру­пами по три. Це мінімальне число, що дає змогу ви­значити по­дібність і розходження.

Випробовуваній особі дають три елементи з усього списку й пропонують назвати яку-небудь важливу якість, за якою два з них подібні між собою й, отже, відмінні від третьо­го. Після того як екс­периментатор запише відповідь, респон­дента просять назвати, у чому конкретно полягає відмінність третього елемента від двох інших (якщо випробовуваний не вказав, які саме два елементи були оцінені як подібні між собою, то його просять зробити це). Відповідь на це запи­тання і є протилежним полюсом конструкта. Випробовува­ному на­да­єть­ся стільки тріад елементів, скільки вважає за потрібне експери­мен­татор. Специфічних правил не існує. Все залежить лише від величини вибірки, тобто від кількості конструктів, що підлягають дослідженню.

Приклад

Є список із назв фруктів. Береться тріада “яблуко–груша–апельсин”. Респондент виділяє два подібні об’єкти: “яблу­ко й груша”; якість, що визначає подібність, – “відсутність алергійної реакції в респондента”, відмінність третього об’єкта – “алергічність”. Так вияв­лено особистісний конст­рукт “алергічність/ її відсутність”.

Інші методи виявлення конструктів

Франселла й Банністер описують методи, які також засто­совують тріади:

• послідовний метод;

• метод самоідентифікації;

• метод рольової персоніфікації.

У двох останніх методах у тріаду вводиться елемент “я сам”. Келлі запропонував використовувати тріади для ви­явлення конст­руктів, оскільки цей метод харктеризував його теоре­тичні уявлення про те, як конструкти вперше виникають. Од­нак у зв’язку з тим, що у ви­про­бовуваного виявляються вже сформовані конструкти, не обов’яз­ково використовувати неодмінно три елементи. Тріада не є єдиним способом виявлен­ня протилежного полюса.

Для виявлення конструктів можна використовувати два еле­менти (виявлення конструктів за допомогою діод-еле­ментів) або більш, ніж три, як за методом повного контексту. Часто використо­вуваний метод – техніка сходово­го спускання Хінкла:

• конструкти видобувають стандартним методом;

• з приводу окремого конструкта задається запитання “До якого полюса цього конструкта ви б хотіли бути зараховані?”;

• потім: “Чому Ви віддаєте перевагу цьому полюсу?”, “Що проти­стоїть цьому?”.

Так утворюється новий конструкт, уза­гальненіший, ніж вихідний. Процес повторюється, і виділяється ієрархія конструктів.

4.2.3. Аналіз репертуарних решіток

Аналіз репертуарних решіток дає змогу визначити силу й спрямованість зв’язків між конструктами респондента, ви­явити най­важ­ливіші й значущіші параметри (глибинні конструкти), які по­кладено в основу конкретних оцінок і відно­шень, побудувати цілісну підсистему конструктів, що дає змогу описувати й пророкувати оцінки й відношення людини.

Аналіз одиничних репертуарних решіток

Можна використовувати форму кластерного аналізу для групування конструктів. Цей алгоритм структурує конструкти в лінійний порядок так, що конструкти, які перебувають близько в просторі, також виявляються близькими в порядку. Цей алгоритм має переваги під час демонстрації, тому що по­дання просто реорганізує решітки, показуючи сусідство конструктів і елементів. Отже, фор­муються дві матриці – одна для елементів, інша для конструктів. Клас­тери визначають вибором найбільших значень у цих матрицях – тобто най­зв’язаніших складових матриці – доти, поки всі елементи й конст­рукти не будуть введені в кластерне дерево. Програ­ма робить ієрар­хічну кластеризацію системи конструктів екс­перта й відображає видобуті знання.

Крім того, для кожного конструкта є чисельні значення в ре­шітках як вектор величин, пов’язаних з розташуванням еле­ментів щодо полюсів цього конструкта. З цього погляду кожний конструкт може бути зображений як точка в багатовимірному просторі, а його площина визначається кількістю пов’язаних з ним елементів. При­родною мірою відношення між конструк­тами є відстанню між ними в цьому багатовимірному просторі. Два конструкти з нульовою від­станню між ними – це конструкти, стосовно яких елементи структу­рують однако­во. Отже, можна вважати, що їх використовують однако­во. У деякому сенсі – це еквівалентні конструкти.

Для нееквівалентних конструктів можна аналізувати їхні просто­рові відношення, визначаючи ряд осей як проекцію кожного конст­рукта на вісь, найвіддаленішу від них, про­екцію на другу вісь, пов’я­зану з відстанями, що залишилися тощо. Це метод аналізу головних компонент простору кон­структів. Він пов’язаний з факторним ана­лізом семантичного простору, використаного у вивченні семантичного дифе­ренціала. Метод аналізу головних компонент дає змогу подати елементи й конструкти так, що між ними можуть бути вияв­лені взаємозв’язки. Можна побудувати логічний аналіз репер­туарних реші­ток, використовуючи конструкти як предикати щодо елементів.

Аналіз декількох репертуарних решіток

Доволі часто виникає ситуація, коли потрібно зрівняти кілька репер­туарних решіток. Аналіз серії репертуарних решіток, заповню­ваних тією самою людиною в різні моменти часу, дає змогу стежити за динамікою конструктів і оцінок, бу­дувати траєкторії зміни стану людини в системі його власних суб’єктивних шкал.

Проаналізуємо кілька репертуарних решіток, заповнюва­них різними людьми.

Аналіз пар системних конструктів використовується для вимі­рювання згоди й порозуміння між людьми. Для цього два експерти, що мають різні погляди, створюють і заповнюють решітки зі спільної області знань. Кожний неза­лежно від іншого вибирає елементи, вияв­ляє конструкти й оцінює їх. Потім кожний робить дві порожні копії своїх решіток, залишаючи елементи й конструкти без значень їхньої оцінки. Обидві решітки заповнюють партнери. Одну заповнює експерт так, як він собі це уявляє, а другу – як він уявляє заповнення ори­гінальної решітки її автором. Порівняння пар решіток допомагають до­сягти згоди й порозуміння між двома людьми. Існують три способи порівняння двох решіток.

1. Зчеплення решіток, що мають спільні елементи, і їхнє по­дальше опрацювання одним з описаних алгоритмів так, ніби вони становлять одну велику решітку. Так мож­на досліджувати взаємодію ідей через перевірку змішаних кластерів конструктів з різних решіток.

2. Цей шлях вимагає наявності двох решіток з однаковими наз­вами елементів і конструктів і показує розбіжності між ни­ми через вимірювання відстані між тими самими назвами. Ре­зультати пока­зують згоду в розумінні й виявляють розходжен­ня між двома решіт­ками, заснованими на однакових назвах і конструктах.

3. Цей спосіб також використовує дві решітки з однакови­ми назвами елементів і конструктів, знаходить елементи й конструкти, що змінюються найбільше, й видаляє їх із ре­шіток. Так визначають базові елементи й конструкти, які показують згоду й порозуміння.

Аналіз груп системних конструктів. Аналізується серія реперту­арних решіток, отриманих від групи людей, що вико­ристовували од­накові елементи. Порівнюють кожну пару й показують “групову мережу”, що відображає зв’язки подібних конструктів усередині гру­пи. Створюють решітки, що відображають конструкти, які розуміє більшість груп, і це слугує підставою для подальшого аналізу. Кожний конструкт, не використаний у межах групи, оцінюють за си­лою зв’язаності з іншими конструктами.