4.2. Метод репертуарних решіток

4.2.1. Основні поняття

Серед методів когнітивної психології – науки, що вивчає те, як людина пізнає й сприймає світ, інших людей і самого се­бе, як фор­мується цілісна система уявлень і відношень конк­ретної людини, особливе місце займає такий метод особистісної психодіагностики, як метод репертуарних решіток (“repertory grid”).

Уперше метод сформуював автор теорії особистісних конст­руктів Джордж Келлі 1955 р. Що шир­ший набір особистісних конст­руктів у суб’єкта, то ба­гатовимірнішим, диференційованішим є образ світу, людини, інших явищ і предметів, тобто все вища його когні­тивна складність.

Репертуарні решітки є матрицею, що запов­нюється або самим респондентом, або експериментатором у процесі обстеження чи бесіди. Стовпцю матриці відповідає певна група об’єктів, або, інакше, елементів. Як об’єкти мо­жуть виступати люди, предмети, поняття, від­но­сини, звуки, кольори – усе, що цікавить психодіагностика. Рядки матриці – це конструкти – біполярні ознаки, параметри, шкали, альтер­нативні протилежні відносини або способи по­водження. Конструкти або задає дослідник, або їх вияв­ляють у випробовуваної особи за до­помогою спеціальних прийомів і процедур виявлення. Уводячи по­няття конструкта, Келлі поєднує дві функції: функцію узагальнення (установлен­ня подібності) і функцію протиставлення. Він пропонує кілька визначень поняття “конструкт”. Одне з них: конструкт – це деяка ознака або властивість, за якою два або кілька об’єктів подібні між собою й, отже, відмінні від третього об’єкта або декіль­кох інших об’єктів.

Наприклад, виділення із трьох предметів “диван, крісло, стілець” двох “диван і крісло” виявляє конструкт “м’якість меблів”. Келлі у своїх роботах досліджує біполярність конструктів. Він вважає, що, затверджуючи що-небудь, ми завжди одночасно щось запере­чуємо. Саме біполярність конструктів уможливлює побудову репер­ту­ар­них решіток. Наприклад, “північ–південь” – це референтна вісь: еле­мен­ти, які в одному контексті є “північчю”, в іншому стають “півднем”.

Можливості конструкта обмежені. Вони можуть бути за­стосовані тільки до деяких об’єктів, про що свідчить поняття діапазону придатності конструкта. Англійські пси­хологи Франселла й Банністер вважають правило діапа­зону придатності характерною ознакою техніки репертуарних решіток. Під діапазоном придатності можна розуміти сферу уявлень людини про світ, поняття якої можна по­рівняти з конкретною референтною віссю відокремлюваного конструк­та. Психологічно осмислений результат вийде тільки в тому разі, якщо елементи, використовувані в репертуарних решітках, потраплятимуть в “діапазон придатності” конструктів респондента.

Конструкти – не ізольовані утворення. Вони взаємодіють один з одним, до того ж характер цієї взаємодії не випадковий, а має цілісний системний характер.

У процесі заповнення репертуарних решіток випробовува­на особа повинна оцінити кожний об’єкт за кожним конструк­том або в інший спосіб поставити у відповідність елементи конструктам.

Визначення репертуару означає, що елементи вибирають­ за певними правилами так, щоб вони відповідали якійсь одній області й всі разом були осмислено пов’язані (контекс­том) аналогічно до репертуару ролей у п’єсі. Передбачається, що, змінюючи репертуар елементів, можна “набудовувати” методики для виявлення конструктів різних рівнів спільності й стосовно різних систем.

Перекладаючи з англійської мови, термін “матриця” не ви­користовується, оскільки репертуарні решітки не завжди є матрицею в точному значенні цього терміна: в ній на пере­тині рядків і стовпців не обов’язково розташовані числа, не завжди дотримується прямокутний формат, рядки можуть бу­ти різної довжини.

Другий зміст цього визначення полягає в тому, що в тех­ніці репертуарних решіток часто елементи задають у ви­гляді узагальнених інструкцій, репертуару ролей, на місце яких кожна конкретна людина подумки підставляє своїх знайомих людей або конкретні предмети, якщо як елементи задані назви предметів.

Як видно, репертуарні решітки краще вважати специфіч­ним різновидом структурованого інтерв’ю. Зазвичай ми досліджуємо систему конструктів іншої людини під час розмо­ви з нею. У процесі бесіди ми поступово починаємо розуміти, як вона бачить світ, що із чим пов’язане, що для чого важливо, а що ні, як вона оцінює інших людей, події й ситуації.

Решітки формалізують цей процес і дають математичне обґрун­тування зв’язків між конструктами певної людини, дасть змогу детальніше вивчити окремі підсистеми конструктів, помітити інди­відуальне, специфічне у структурі й змісті світогляду людини.

Важливе положення техніки репертуарних решіток: орієнтація на виявлення власних конструктів випробовувано­го, а не нав’язування їх йому ззовні.

Гнучкість і ефективність репертуарних решіток, якість і кіль­кість одержуваної інформації роблять їх придатними для вирішення широкого спректра завдань. Методики цього типу використовують у різних галузях практичної діяльності: у педагогіці й соціології, у медицині, рекламі й дизайні. Метод репертуарних решіток виявився ідеально пристосованим для реалізації у вигляді діалогових програм на комп’ютері, що та­кож сприяло його поширенню. Переваги цього методу повністю розкриваються тоді, коли є можли­вість, виконавши дослідження, швидко опрацювати результати й про­аналізувати їх для того, щоб уже на­ступного разу, зустрівшись з випро­буваним, можна було уточнити й пе­ревірити виниклі при­пу­щення, скласти й уточнити репер­туарні решітки іншого типу, а якщо це необхідно, і доповнити колишню, змінивши репертуар елементів або вибірку конструктів.