Лейкоцити

Другим типом форменних елементів крові є лейкоцити, або білі кров'яні тільця (білокрівці). На відміну від еритроцитів, вони мають ядро, характеризуються позитивним хемотаксисом, здатні до амебоїдного руху, тому можуть виходити за межі судинного кровоносного русла, (більше 50 % лейкоцитів перебуває за його межами). Кількість лейкоцитів у крові менша, ніж еритроцитів: у ссавців 0,1 - 0,2, а у птахів 0,5 - 1,0 % від кількості еритроцитів. Якщо кількість еритроцитів у крові здорової людини відносно постійна, то кількість лейкоцитів коливається залежно від годин доби та функціонального стану організму. В 1 мкл крові здорової людини міститься від 4 000 до 9 000 лейкоцитів, або 4-9·10⁹ /л. Збільшення кількості лейкоцитів називають лейкоцитозом, а зменшення - лейкопенією.

Розрізняють фізіологічний і реактивний лейкоцитоз.

Фізіологічний лейкоцитоз виникає після вживання їжі, під час вагітності, м'язової діяльності, сильних емоціях та больових відчуттях. Фізіологічний лейкоцитоз зумовлений виходом лейкоцитів з депо. Реактивний лейкоцитоз простежується при запальних процесах та інфекційних захворюваннях. Він зумовлений підвищенням продукування лейкоцитів. Лейкопенія характерна для деяких інфекційних захворювань, променевої хвороби. Розвивається вона і під впливом деяких фармакологічних препаратів.

Лейкоцити - це неоднорідні клітини і відрізняються вони між собою за морфологічними ознаками, функціями та місцем утворення. Залежно від наявності або відсутності зернистості цитоплазми, їх ділять на гранулоцити і агранулоцити. Серед гранулоцитів розрізняють еозинофіли (забарвлюються еозином у рожевий колір), базофіли (забарвлюються основними барвниками у синій колір) і нейтрофіли (чутливі до обох типів барвників і забарвлюються у рожево-фіолетовнй колір). До агранулоцитів належать лімфоцити і моноцити. Кількісне співвідношення названих видів лейкоцитів периферійної крові називають к лейкоцитарною формулою. За нормальних умов лейкоцитарна формула досить стабільна і характеризується таким співвідношенням (у %): юні нейтрофіли – 0 - 1, паличкоядерні нейтрофіли – 1 – 4, сегментоядерні нейтрофіли – 45 - 65, базофіли - 0-1, еозинофіли - 1-4, лімфоцити - 25-40, моноцити - 2-8. У здорових людей лейкоцитарна формула є досить стабільною і її зміни свідчать про захворювання. Правда, за останні кілька десятків років вона зазнала суттєвих змін (Е.Б. Бабский и др., 1985).

Основну частину гранулоцитів становлять нейтрофіли. Їх називають поліморфноядерними, оскільки вони (залежно від віку) мають різну форму ядра. У юних гранулоцитів воно округле, у молодих має вигляд підківки або палички, у старих перешнуровується на сегменти. У кров'яному руслі нейтрофілиперебувають 6 - 8 годин, а потім мігрують у слизові оболонки. Причому у кров'яному руслі значна їхня кількість прикріплена до стінок судин. У разі гострих інфекційних захворювань кількість нейтрофілів у крові збільшується.

Основна функція нейтрофілів - захист організму від мікробів і їхніх токсинів. Вони зосереджуються на місці пошкодження тканин або проникнення мікробів, фагоцитують і перетравлюють їх за участю лізосомних ферментів. Один нейтрофіл може фагоцитувати 20 - 30 бактерій. Гній, який утворюється в ділянці ушкодження тканин, складається фактично з нейтрофілів і їхніх залишків. Противірусну дію нейтрофіли здійснюють шляхом продукування інтерферону.

Еозинофіли містять великі ацидофільні гранули, що складаються з амінокислот, білків і ліпідів. Кількість еозинофілів у крові зазнає добових коливань: вранці їх найменше, опівночі найбільше. Вони здатні до фагоцитозу, але через невелику кількість у периферійній крові їхня роль у цьому процесі незначна. Основна функція еозинофілів - знешкодження і руйнування токсинів білкового походження, чужорідних білків, комплексів антиген-антитіло. Збільшення кількості еозинофілів вище межі добових коливань простежується при алергічних реакціях і автоімунних захворюваннях, коли виробляються антитіла проти власних клітин.

Базофіли перебувають у кров'яному руслі близько 12 годин, їхні великі гранули містять гепарин і гістамін. Як і пухкі клітини сполучної тканини, базофіли продукують гепарин і гістамін. Гепарин запобігає зсіданню крові, а гістамін розширим судини у місці запалення, що сприяє розсмоктуванню і загоєнню осередку запалення. На поверхні базофілів наявні рецептори, до яких приєднуються антитіла, що у свою чергу зв'язують антигени.

Моноцити надходять з кісткового мозку у кров не повністю дозрілими. Після 2-3-денного перебування у крові вони мігрують у тканини і ростуть, у них збільшується кількість лізосом і мітохондрій. Дозрівши, перетворюються у нерухомі клітини гістіоцити (макрофаги). З усіх лейкоцитів моноцити мають найбільшу здатність до фагоцитозу. Один моноцит може фагоциту вати 100 бактерій. Моноцити є дуже активними у кислому середовищі. Вони з'являються на місці запалення після нейтрофілів, очищають його і готують до регенерації. За це їх називають двірниками організму. Моноцити секретують лізоцим, інтерферон, еластазу, колаген азу.

На відміну від інших лейкоцитів, лімфоцити живуть 20 і більше років, а деякі з них - все життя людини. Крім того, вони здатні не тільки покидати кров'яне русло, а й повертатися знову.

Лімфоцити є центральною ланкою імунної системи людини оскільки відповідають за формування специфічного імунітету, здійснюють імунний нагляд в організмі, забезпечують захист від усього чужорідного і зберігають генетичну стабільність внутрішнього середовища. Завдяки наявності специфічних рецепторів, які активуються при контакті з чужорідними білками, лімфоцити здатні розрізняти в організмі "чуже" і своє". Лімфоцити здійснюють лізис чужорідних клітин та відторгнення трансплантата, знищення власних мутантних клітин, синтезують захисні антитіла.

Кожну з цих функцій виконують спеціалізовані форми лімфоцитів. Розрізняють три групи лімфоцитів: Т-лімфоцити, В-лімфоцити і нульові лімфоцити. Вони походять із стовбурових лімфоїдних клітин кісткового мозку, а потім диференціюються у лімфоїдних органах.

Т-лімфоцити проходять диференціювання у вилочковій залозі, потім розселюються у лімфатичних вузлах, селеЗінці і циркулюють у крові. До Т-лімфоцитів належить 40 - 70 % всіх лімфоцитів крові. Вони відповідають за клітинний імунітет. Є декілька форм Т-лімфоцитів, кожна з яких виконує певну функцію. Т-кілери (вбивці) знищують пухлинні клітини, клітини чужорідних трансплантатів, клітини-мутанти. Один Т-кілер знищує одну чужорідну клітину. Т – хелпери (помічники) сприяють диференціюванню В – лімфоцитів у плазматичні клітини, які продукують антитіла.

Наявні також довгоживучі Т-лімфоцити пам'яті, які відповідають за імунну пам'ять.

В-лімфоцити утворюються у кістковому мозку, але проходять диференціювання у птахів у фабріцієвій сумці, а у ссавців у лімфоїдній тканині апендикса та мигдалин.

Процес утворення лейкоцитів називають лейкопоезом. Руйнування і утворення нових лейкоцитів протікає безперервно. Всі типи гранулоцитів і моноцити утворюються у кістковому мозку. Лімфоцити утворюються у багатьох органах: кістковому мозку, лімфатичних вузлах, мигдалинах, пейєрових бляшках, апендиксі, селезінці і тимусі. Місцем руйнування лейкоцитів є слизова оболонка травного тракту і ретикулярна тканина. Чим більше руйнується лейкоцитів, тим більше їх утворюється. Лейкопоез збільшується під впливом продуктів розпаду тканин, мікроорганізмів і їхніх токсинів шляхом стимуляції лейкопоетинів.