- •Еволюція внутрішнього середовища організму
- •Фізіологія систем крові
- •Функції крові
- •Загальна характеристика, кількість і склад крові
- •Фізіологія систем крові
- •Фізико-хімічні властивості крові
- •Плазма крові
- •Форменні елементи крові
- •Еритроцити
- •Лейкоцити
- •Тромбоцити
- •Гемостаз (зупинка кровотечі)
- •Групи крові
- •Еволюція кровоносної системи
- •Загальні принципи будови
- •Провідна система серця
- •Фізіологічні властивості серцевого м'яза
- •Електрокардіограма
- •Нагнітальна функція серця
- •Регулювання діяльності серця
- •Фізіологія кровоносних судин
- •Принципи гемодинаміки
- •Артеріальний тиск
- •Артеріальний пульс
- •Регулювання тонусу кровоносних судиш
- •Суть та типи дихання
- •Дихання первинноводних тварин
- •Дихання повітрям
- •Шкідливий простір
- •Склад вдихуваного, видихуваного і альвеолярного повітря
- •Транспортування газів кров'ю Газообмін у легенях
- •Парціальний тиск і напруження газів
- •Транспортування кисню кров'ю
- •14.5.4. Транспортування вуглекислого газу кров'ю
- •14.5.5. Газообмін у тканинах
- •15.2, Методи досліджень функцій травного апарату
- •15.3. Секреторна функція травних залоз
- •15.4.1. Жування
- •15.4.2. Слинні залози
- •15.5Л Фази шлункової секреції
- •15.6. Травлення у тонкій кишці
- •15.5.5. Рухова функція шлунка
- •15.6Л. Підшлункова залоза
- •15.6.2. Склад і властивості соку підшлункової залози
- •15.63. Фізіологія печінки
- •15.6.5. Кишкова секреція
- •15.6Л Рухова функція тонко! кишки
- •15.7, Травлення в товстій кишці
- •15.7.2. Рухова функція товстої кишки
- •15.8. Всмоктування
- •15&1* Механізми всмоктування
- •15Ж2. Всмоктування у різних відділах травного тракту
- •15.8*4. Всмоктування вуглеводів
- •15.8.5. Всмоктування продуктів гідролізу білків
- •15.8.6. Всмоктування продуктів гідролізу жирів
- •15.9. Відчуття голоду і спраги
- •15.4Л Регулювання секреторної діяльності слинних залоз
- •15.5. Травлення у шлунку
- •15.5.2. Склад і властивості шлункового соку
- •15.5.3. Регулювання шлункової секреції
- •17.3. Склад і властивості сечі
- •18.1. Суть та еволюція гормонального регулювання
- •18.2. Гіпофіз
- •183. Щитоподібна залоза
- •18.8. Тимус
- •18.9, Епіфіз
- •18.10. Тканинні гормони
- •5Имогички»): в 2-х ч.' ™д р» ,кова м 1980.
- •I Нічною дієш їжі.
Суть та типи дихання
Клітини отримують енергію для своєї активності у результаті реакцій біологічного окиснення, або тканинного дихання.
Як відомо, процес окиснення - це відщеплення електронів, а віддновлення - їхнє приєднання. Речовини, які мають високу спорідненість до електронів (наприклад, О2), легко їх приймає (акцептори електронів), окиснюють інші речовини, а самі відновлюються. Речовини з низькою спорідненістю до електронів (наприклад, Н2), легко їх віддають (донори електронів), відклюють інші речовини, а самі окиснюються. Перехід електронів від їхнього донора до акцептора, є екзергонічним процесом, ікий протікає, виділяючи енергію. Перенесення електронів у протилежному напрямку - ендергонічний процес.
Окиснення - це процес приєднання кисню або відщеплення водню, а відновлення - приєднання водню або відщеплення кисню.
Біологічне окиснення - це каталізоване мультиферментними комплексами перенесення електронів від донорів (відновник) до акцепторів (окисник). В аеробних організмів кінцевим акцептором електронів служить молекулярний кисень. Так, в процесі окиснення глюкози електрони переносяться від її молекули до кисню через проміжні реакції.
Окиснюються всі поживні речовини - вуглеводи, амінокислоти, жирні кислоти. З виділенням енергії одночасно утворююгься проміжні продукти. Більшість поживних речовин окиснюється до СО2 і Н2О, причому простежується високий вихід енергії.
У більшості організмів використання О2 і відщеплення СО2 є спряженими процесами. Початкові етапи тканинного дихання, які пов'язані з утворенням СО2, не потребують участі кисню Отже, СО2 утворюється не шляхом окиснення вуглецю, а в рсзультаті декарбоксилювання органічних кислот (відщеплений від них СО2 за участю декарбоксилаз).
Біологічне окиснення спряжене з біосинтезом АТФ, який здійснюється у мітохондріях за рахунок енергії окиснення молекул органічних речовин. Основним джерелом енергії для синтезу АТФ при диханні є окиснення киснем водню, який вивільнюється у процесі гліколізу і циклу Кребса. У кожному оберті циклу Кребса специфічні дегідрогенази відщеплюють від ізоцитрату, альфа-кетоглутарату, сукцинату і манату чотири пари атомії водню. Ці атоми віддають електрони у ланцюг транспортуванні електронів (дихальний ланцюг) і перетворюються у протони, які надходять у водне середовище. Електрони переходять від одного переносника до іншого, досягають цитохромоксидази, які передає їх на кисень. Одночасно з середовища поглинаються дві протони, в результаті чого утворюється вода.
Особливість біологічного окиснення полягає у тому, що воно протікає при температурі тіла, за наявності води і через численні проміжні стадії. Важливу роль у ньому відіграють піридин і флавінзалежні дегідрогенази, які каталізують відщепленні водню. Первинними акцепторами водню служать НАД або НАДФ, а також ФМН і ФАД. Хоча молекулярний кисень бере участь тільки на останній стадії біологічного окиснення, попередні етапи відщеплення водню також називають окисненням.
Термін "дихання" у біології має декілька значень. Спочатку ним позначали зовнішнє дихання, тобто вдихання і видиханні повітря (наприклад, "штучне дихання"). Пізніше його викорис товують і для позначення газообміну між клітинами і середовищем. Коли було з'ясовано реакції аеробного окиснення, до них почали застосовувати термін "дихання".
Отже, немає єдиного визначання дихання. Біохіміки називають диханням аеробну стадію катаболізму, або аеробний окиснювальний процес за участю кисню. У фізіології термін дихання використовується у ширшому розумінні. Ним позначають ті процеси, під час яких клітини споживають із середовища кисень, віддають вуглекислий газ і переводять хімічну енергію поживних речовин у доступну для використання форму макроергічного зв'язку.
Дихання необхідно розглядати як невід'ємну ознаку живого, хоча дихальна функція сформувалася не одночасно з виникненням життя. Атмосфера Землі була спочатку безкисневою, і первинні організми дістають енергію анаеробним шляхом. І сьогодні деякі мікроорганізми отримують енергію цим шляхом, всі рослини і тварини мають ферменти анаеробного обміну, але переважну частину енергії отримують під час дихання.
Водні організми використовують ті невеликі кількості О2, який розчинений у воді, наземні тварини і людина дихають киснем, який у достатній кількості міститься у повітрі.
Одноклітинні організми та клітини дрібних водних тварин (наприклад, гідри) отримують з водного середовища кисень і виводять СО2 шляхом дифузії. Таке дихання називають прямим.
З виникненням більш складних організмів прямий газообмін між його клітинами і середовищем стає неможливим. У «в'язку з цим сформувались спеціалізовані органи дихання (зябра і легені), які мають велику дихальну поверхню. Орган дихання повинен мати тонку стінку, щоб не заважати дифузії; бути швждн зволоженим, щоб гази могли розчинятись; має добре постачатися кров'ю.
У ракоподібних і риб для непрямого дихання сформувавсь зябра (правда, дводишним рибам властиве і легеневе дихання). У амфібій рептилій, птахів і ссавців органом повітряноп дихання служать легені (у амфібій відіграє важливу роль у ди ханні і шкіра). Дощовий черв'як використовує для дихання шкіру. Органами дихання комах є трахеї-трубочки, які пронизуюп їхнє тіло. Системою дихальних трубочок О2 повітря доходить до органів і тканин, а СО2 виводиться з організму.
У непрямому диханні розрізняють дві фази: зовнішню, внутрішню. Зовнішня фаза це обмін газами між середовищ і кров'ю, внутрішня між кров'ю і клітинами.
Найважливішим механізмом газообміну є дифузія, та пасивне транспортування, для якого не потрібна енергія метаболізму. Проте дифузія є повільним процесом і може забезпечувати транспортування кисню на малу відстань (менше 1 мм). тільки організми, менші 1 мм, можуть обходитись без додат вих систем транспорту газів і здійснювати пряме дихання. У батоклітинних організмів великих розмірів у разі непрямого хання процес дифузії доповнюється конвекційним транспорті О2 і СО2 у газовій суміші або розчині. Саме шляхом конвек молекули газів переносяться через дихальні шляхи у альвеа легень і кров'ю до капілярів тканин.
У вищих тварин і людини дихання відбувається завдяки ким послідовним процесам:
1) обмін газів між середовищем і легенями (легенева вентиляція);
2) обмін газів між альвеолами легень і кров'ю малого кола кровообігу (дифузія газів у легенях);
3) транспортування газів кров'ю;
4) обмін газів між кровю великого кола кровообігу і клітинами тканин (дифузія газів тканинах);
5) біологічне окиснення у мітохондріях клітин (клітинне дихання). Випадання будь-якого з цих процесів призводить до порушення дихання і створює загрозу для життя. Перші чотири процеси вивчає фізіологія, а останній - біохімія.