Загальна характеристика, кількість і склад крові

Кров відносять до сполучної тканини і складається вона з рідкої частини - плазми і завислих у ній клітинних (форменних) елементів, червоних кров'яних тілець (еритроцитів), білих кров'яних тілець (лейкоцитів) і кров'яних пластинок (тромбоцитів). Між плазмою і форменними елементами наявне певне співвідношення, яке характеризують гематокритним числом. У людини форменні елементи становлять 40 - 45 % від об'єму крові, а плазма – 55 - 60 %.

Фізіологія систем крові

Загальна кількість крові у вищих тварин різна і залежить від виду, статі та інтенсивності обміну речовин. Наприклад, у спортивних коней кількість крові досягає 14 - 15 % від маси тіла, годі як у звичайних – 7 - 8 %. У дорослої людини кількість крові становить 6 - 8 % від маси тіла (4 - 6 л), а у дітей – 8 - 9 %. Кількість крові в організмі регулюється і є величиною постійною. У звичайних умовах не вся кров циркулює по судинах. Частина її знаходиться у депо: у печінці - 20 %, селезінці - 16 %, шкірі - 10 % від загальної кількості крові. Втрата 1/3 об'єму крові може призвести до смерті.

Фізико-хімічні властивості крові

Кров є колоїдно-полімерним розчином, в якому розчинником служить вода, а розчиненими речовинами є солі неорганічних кислот, низькомолекулярні і високомолекулярні органічні сполуки.

Кров характеризується такими фізико - хімічними властивостями, як в'язкість, питома вага, осмотичний і онкотичний тиск реакціям. (рН).

Якщо в'язкість води взяти за одиницю, то середня відносна в'язкість цільної крові здорової дорослої людини становить 4,5 (коливання від 3,5 до 5,4). В'язкість крові зумовлена наявністю білків і еритроцитів та збільшується зі згущенням крові внаслідок втрати води (в разі надмірного потовиділення або діареї). Це призводить до підвищення навантаження на серце і порушення кровообігу у деяких органах. В'язкість плазми крові становить 2,2 (коливання від 1,9 до 2,6).

Відносна густина (питома вага) цільної крові залежить від наявності в ній форменних елементів, білків та ліпідів і становить у людини 1,058 – 1,062 г/мл (еритроцитів - 1,090, плазми -1,029-1,032). Внаслідок центрифугування крові, яка не зсідається, зверху розміщується шар жовтуватої плазми, під ним - протронбін у відновленому стані має слабкі кислотні властивості, а в окисненому - його кислотні властивості підсилюються.

Оскільки у крові зберігається стабільне співвідношення між кислими і лужними компонентами, його називають кислотно - лужним балансом, або рівновагою. Захист крові буферними системами іноді може протидіяти зміні кислотно - лужної рівноваги. Зниження рН крові (рН < 7,35) називають ацидозом, а підвищення (рН > 7,4) - алкалозом. Такі зміни рН зумовлені деякими патологічними станами (дихальний і метаболічний ацидоз і алкалоз).

Буферні системи наявні й у тканинах. Головними буферами тканин є клітинні білки і фосфати.

Осмотичний тиск крові, лімфи і тканинної рідини - це сила, яка зумовлює надходження води через напівпроникні мембрани у більш концентроване середовище. Це переміщення води можна виявити на прикладі еритроцитів. Якщо їх помістити у розчин, осмотичний тиск якого рівний осмотичному тиску їхнього вмісту (ізотонічний розчин), об'єм еритроцитів не змінюється. У гіпертонічному розчині еритроцити зморщуються внаслідок виходу води з них у розчин. У гіпотонічному розчині еритроцити набухають, збільшують свій об'єм і можуть руйнуватися внаслідок переходу в них води з розчину.

Осмотичний тиск розчину тим більший, чим вищою є сумарна концентрація в ньому низькомолекулярних сполук, в основному - солей. Його визначають за температурою замерзання розчину. Температура замерзання крові людини є нижча нуля на 0,54° С, що відповідає осмотичному тиску крові 7,3 атм (5600 мм рт. ст., або 745 кПа). Близько 60 % цього тиску припадає на NаСІ.

Осмотичний тиск, який створюється білками, називають онкотичним. Його величина становить тільки 0,03 - 0,04 атм (25 - 30 мм рт. ст., або 3,25 - 3,99 кПа). Зумовлено це тим, що молекули білків великі й 'їхня кількість у крові значно менша, ніж неорганічних іонів. На 80 % онкотичний тиск створюється альбумінами. Він відіграє важливу роль у обміні води між кров'ю і тканинами. Великі білкові молекули не проходять через ендотелій капілярів. Залишаючись у кров'яному руслі, вони утримують у крові певну кількість води.

Важливим показником сталості внутрішнього середовища є реакція крові, яка визначається концентрацією водневих (Н⁺) та гідроксильних (ОН^-) іонів. Для оцінки реакції крові використовують водневий показник, або рН. Кров ссавців і людини має слабколужну реакцію: рН артеріальної крові становить 7,4, а венозної - 7,35. У клітинах рН становить 7,0-7,2.