35

Отже, пiдсумовуючи всi чинники, можна прогнозувати збереження єдиної Швейцарiї в сучасних межах.

Словаччина

Молода держава на полiтичнiй картi Європи. Досвiд часткової державностi Словаччина мала хiба що пiд час нiмецької окупацiї, коли на її територiї фашистами було створено формально незалежну державу. Хоча в попереднi iсторичнi перiоди словаки не мали своєї держави, ще з середньовiччя вони вiдчували себе окремим народом. Тому сучасна Словаччина засновувалася на прагненнi народу жити у власнiй державi, незважаючи на те, що значної дискримiнацiї словакiв у колишнiй Чехословаччинi не було: там вiльно розвивалася словацька культура i мова. Створення словацької держави відбулося за принципом: одна нацiя - одна держава на iсторичнiй етнiчнiй територiї. Проте етнiчна ситуацiя в Словаччинi далека вiд iдеальної. В країнi проживає достатньо велика i компактна угорська нацiональна меншина. Словаччина протягом тривалого часу входила до складу Угорщини, а згодом Австро-Угорської монархiї, що сприяло заселенню словацьких земель угорцями. Як у самiй Угорщині, так i серед угорцiв Словаччини iснує рух за об'єднання всiх угорцiв у Велику Угорщину. Проте цей процес, швидше за все, не матиме вирішення, оскiльки Угорщина не зацiкавлена в конфлiктах зi своїми сусiдами, що особливо яскраво підтвердило угорськорумунське примирення - а пiдстави для територiальних претензiй Угорщини до Румунiї значно серйознiшi, нiж до Словаччини.

З iнших нацiональних меншин у Словаччинi найбiльше чехiв та українцiв. Хоча вони й мають свої культурнi товариства, проте чисельнiсть цих меншин порiвняно невелика. Проте, якщо чехи як колонiсти на чужiй етнiчнiй територiї не можуть претендувати нi на що, крiм нормальних умов для розвитку культури, то з українцями ситуацiя суттєво iнша. Адже вони проживають на своїх iсторичних землях. Особливо це стосується самобутньої гiлки українського народу - лемкiв. Українцi Словаччини мають свiй значний консолiдацiйний центр - місто Пряшiв. Проте український рух у Словаччинi суттєво послаблює наявнiсть подiлу на українцiв, русинiв i лемкiв.

Очевидно, основним чинником, який впливатиме на територiальну цiлiснiсть Словаччини, є непорушнiсть європейських кордонiв i пов'язана з цим недопустимiсть сепарацiї нацiональних меншин, якi на iншiй територiї мають етнiчнi держави (адже так не порушується нi право народiв на державнiсть, нi принцип збереження загальновизнаних кордонiв). Проте в цьому разі ситуацiя не така однозначна, як в деяких iнших аналогiчних випадках. Словаччина ще не знайшла своєї геополiтичної нiшi. У неї немає стiйких стратегiчних союзникiв. Стабiльнiсть словацьких кордонів не належить до найбiльших прiоритетiв європейської безпеки. Вiдсутнiсть виразних нацiональних прiоритетiв i сформованої нацiональної iдеї (що, зокрема, виявилося у вiдсутностi чіткої позицiї щодо вступу до HАТО) може призвести до внутрiшньої нестабiльностi, необґрунтованих нацiональних амбiцiй. Можливий варiант загострення стосункiв з Україною, до чого може спричинити пiдтримка Словаччиною так званого русинства в українському Закарпаттi. Зважаючи на геополiтичну слабкiсть, результатом цього варiанту може бути хiба що втрата Словаччиною як українських, так i угорських етнiчних територiй. Хоча ймовiрнiсть такого перебiгу подiй вважаємо бiльшою, нiж, наприклад, змiну кордонiв Польщi, все ж вона невелика.

Отже, змiни територiї Словаччини внаслiдок етнiчних проблем малоймовiрнi.