31

Мальта

Острiвна держава в Середземному морi. У країнi сформувався власний народ i власна специфiчна мова. Колонiальне минуле майже не вплинуло на етнiчний склад населення. Країна залишилася переважно однонацiональною. Можна припустити сепарацiю острова Гоцо, проте й на цьому островi корiнним i переважаючим етносом є мальтiйцi, що практично виключає варiант його вiдокремлення. Отже, територiальнi межi прогнозуються незмiнними.

Польща

Польща, як i переважна бiльшiсть країн Центральної Європи, є нацiональною державою. Проте iмперське минуле суттєво вплинуло на розмiри її територiї та структуру населення. Польща має великi територiї, на яких поляки iсторично не були корiнним народом. У Польщi є значнi нацiональнi меншини, хоча вони переважно переселенi зi своїх iсторичних земель.

Основні можливості змiни територiї Польщi пов'язані з двома її теперішніми регіонами.

1.Пiвнiчнi територiї з центром у місті Ґданськ. Цi землi здавна мали суперечностi з центральною Польщею i були переважно заселенi непольським етносом: спочатку прусами, потiм нiмцями. Протягом тривалого часу цi територiї були складовою частиною Прусiї, а потiм об'єднаної Hiмеччини. Хоча тепер, внаслiдок насильницьких переселень пiсля 2-ї свiтової вiйни, там майже не проживає нiмецьке населення, проте "дух вiдокремленостi вiд Варшави" та "дух свободи" там залишився. Саме там зародилася "Солiдарнiсть", боротьба якої призвела до краху комунiстичного режиму в Польщі. Цей район також є найбiльш розвиненим у економiчному планi. Тепер, особливо у зв'язку зi вступом Польщi до ЄС, спостерiгається дедалi бiльший економiчний i культурний вплив Hiмеччини на ці територiї.

2.Захiдна Галичина - iсторичнi українськi землi. Це мiсце постiйної конфронтацiї i боротьби українського i польського населення. Тепер старi центри українства на польськiй територiї вже не вiдiграють ролi консолiдуючих центрiв, що зумовлено насильницькою асимiляцiєю i виселенням українського населення пiд час так званої операцiї "Вiсла". Проте внаслiдок лiбералiзацiї нацiональної полiтики в Польщi виселенi в iншi частини цiєї країни (переважно на нiмецькi землi) українцi мають можливiсть повертатися на рiднi землi, що багато з них охоче робить. Але оскільки бiльшiсть переселених з цих земель українцiв та їх нащадкiв сьогодні проживають не на територiї Польщi, повернення польських українцiв у Захiдну Галичину не може кардинально змiнити на їхню користь нацiональної структури населення цих територiй. Разом з тим, сила українства в Захiднiй Галичинi зростає. Українцi жили на цих територiях з незапам'ятних часiв, тому за декiлька десяткiв рокiв неможливо викорiнити слiди української культури. Це сприяє вiдродженню української меншини. З'явився значний консолiдацiйний центр польських українцiв - місто Перемишль. Тому за умов значної нестабiльностi у Польщi, на зразок переходу до Hiмеччини пiвнiчних територiй, Західна Галичина реально могла б повернутися в Україну.

Ще однією, меншою за значенням вiд попереднiх, є проблема територiй навколо міста Валбжих, на якi претендували чехи. Проте спiльнi регiональнi iнтереси Польщi i Чехiї настiльки значнi, та й вплив чехiв на цих землях настiльки невеликий, що навiть за умов катастрофiчної нестабiльностi в Польщi це питання навряд чи може бути поставлено. Адже найiмовiрнiшою причиною нестабiльностi в Польщi може бути нiмецька експансiя, яка чехам загрожує так само, як i полякам, i можливi втрати незрiвнянно бiльшi, нiж здобутки.

Очевидно, основним чинником, що визначатиме майбутнє некорiнних польських територiй,

32

є система загальноєвропейської безпеки. Територiальна цiлiснiсть Польщi, як i недопустимiсть розширення Hiмеччини, в сучаснiй Європi є одним з нарiжних каменiв миру та стабiльностi. Крiм того, зi вступом Польщi до ЄС суттєво розширюються права нацiональних меншин, з'являються ефективнi механiзми для їх забезпечення. Можливiсть активного впливу нiмцiв на свої колишнi землi в Польщi та повне вiдновлення всiх прав польських українцiв, зокрема налагодження їхнiх якнайтісніших зв'язків з Україною (в чому дуже зацiкавленi й самi поляки, адже Україна може бути єдиною противагою активнiй економiчнiй, культурнiй i полiтичнiй нiмецькiй експансiї в Польщi), здатні забезпечити стабiльнiсть у регiонi та певне вiдновлення iсторичної справедливостi за непорушностi польських кордонiв. I Hiмеччину, й, особливо, Україну, очевидно, влаштовувало б розв'язання територiальних проблем з Польщею на зразок розв'язання нiмецько-французької проблеми щодо Ельзасу-Лотаринґiї: перебуваючи номiнально в складi Польщi, населення корiнних нiмецьких та українських земель мало б практично необмеженi можливостi взаємодiї зi своїми нацiональними державами. Тим бiльше, що в демократичнiй Європi, в яку вступає Польща й до якої неухильно йде Україна, дедалi бiльша увага надаватиметься "праву меншого" - не лише неприпустимостi будь-яких утискiв нацiональних меншин, а навiть надання їм певних привiлеїв.

Отже, Польща, найiмовiрнiше, збережеться у своїх теперiшнiх межах. Столицею, очевидно, залишиться Варшава, позаяк перенесення її до iсторичної столицi - Кракова - може бути вкрай негативно сприйняте нацiональними меншинами.

Румунія

Ця країна має досить специфiчне населення. Традицiйно румуни вважають себе нащадками римлян, а румунська мова сформована на основi латинi. Але в генетичнiй основi румунського етносу є й елементи давнiх дакiв, слов'ян i германцiв, тобто нацiя сформувалася на основi багатьох етнiчних груп. Близькими до румунiв є молдовани (передовсiм за мовою), але, починаючи з середньовiччя, коли iснувало два окремих князiвства - Волохiя та Молдова, розбiжностi у культурi та побутi значно збiльшилися. Територiя Румунiї складається з чотирьох частин, мiж якими простежуємо суттєвi iсторичнi та етнiчнi вiдмiнностi. Чисто румунською землею, на основi якої й сформувався румунський етнос i румунська держава, є Волохiя - територiя мiж Пiвденними Карпатами та Дунаєм. Територiя мiж Схiдними Карпатами та Прутом iсторично була частиною Молдовського князiвства. Тут же знаходиться й iсторична столиця Молдови - Ясси. Трансільванiя багато столiть була в складi Угорщини та угорської частини Австро-Угорщини, населення її було переважно угорськота нiмецькомовне. Добруджа (землі мiж Дунаєм та Чорним морем) - територiя, на якій з давнiх часiв корiнним було слов'янське населення (переважно болгари, а в новiшi часи до них приєдналися українцi, що рятувалися тут вiд росiйського гнiту). Ще й сьогодні на цiй територiї незрумунiзованi слов'яни становлять значну частку населення. Отже, Румунiя - синтетична держава, яка сформувалася об'єднанням країн двох близьких за мовою, але все ж рiзних етносiв - Волохiї та Молдови i до якої за вдалу позицiю пiд час коалiцiйних воєн (Румунiя переважно була в коалiцiї з тими, хто у вислiдi воєн перемагав) було приєднано частини держав, що зазнавали поразки (Болгарiї, Австро-Угорщини). Hа цих територiях була значна частка румунського (тобто волосько-молдовського) населення, хоча воно переважно не становило бiльшостi. Вiд часу ІІ свiтової вiйни начебто почався зворотний процес - як держава-союзниця Hiмеччини, Румунiя змушена була вiддати Бессарабiю та Пiвнiчну Буковину. Очевидно, якби не жорстка стабiлiзацiя кордонiв у Європi, цей процес мiг би тривати й далi. Румунiя, як синтетична держава, не зовсім вписується в систему етнiчних держав Центральної Європи. Проте прiоритетнiсть збереження миру в Європi дає шанс для