72

Азія

Хоча переважна частина територiї Азiї класифiкується за типом 1, тут, на вiдмiну вiд Європи, ще не завершився процес формування нацiональних держав на основi розпаду iмперiй i полiетнiчних утворень. А бiльшiсть сучасних азiйських країн є саме такими. Hайбiльшими полiетнiчними державами, що їх небезпiдставно можемо назвати імперіями, в Азiї є: Iндiя, Китай та Iндонезiя. В кожнiй з цих країн вiд часу набуття ними теперiшнього державного статусу практично неперервно ведеться активна боротьба окремих народiв за свою незалежнiсть, яка часто набуває форм партизанської вiйни. Проте наявнiсть значних економiчних i вiйськових потуг дає можливiсть владним iмперським силам цих країн якщо й не повністю стримувати, то хоча б сповiльнювати процес самовизначення народiв. Тому основними джерелами загальноохоплюючого процесу виникнення нацiональних держав у Азiї, очевидно, стануть меншi країни, що є слабшими ланками постколонiальної системи новiтнiх iмперiй, що вже тепер перебувають у станi глибокої кризи чи на межi такої кризи через етнiчні причини. Це, передусiм, Афганiстан, Туреччина й Iрак. Значна взаємопов'язанiсть азiйських країн, наявність багатьох мiждержавних суперечностей i вiдсутнiсть системи колективної безпеки, ймовiрно, призведуть до того, що вирiшення етнiчної проблеми шляхом створення нацiональних держав у однiй з цих країн стане прецедентом i зiнiцiює ланцюгову реакцiю загострення боротьби народiв за самовизначення й перетворення цiєї частини свiту в систему нацiональних держав.

Значного прискорення цим процесам, очевидно, надасть свiтова економiчна криза, яка в Азiї вже сьогодні набула особливої гостроти. Як i в iнших частинах свiту, суттєво сприятиме цьому й загострення боротьби за ресурси. Важливим чинником є також те, що бiльшiсть народiв, якi претендують на незалежнiсть, мають давню iсторiю i культуру, протягом тисячолiть живуть на своїх теперiшнiх землях, в доколонiальний перiод мали свої етнiчнi держави. Iншим характерним для Азiї процесом, ймовiрно, буде вiдновлення сформованої протягом багатьох вiкiв нацiональної iдентичностi вже повністю асимiльованих народiв. Такими, зокрема, є корiннi народи деяких арабських країн, Туреччини, Китаю.

Близький Схід

Йорданiя

Однонацiональна держава, що не має значних антагонiзмiв на етнiчному ґрунтi. Дiяльнiсть на пiвночi країни iсламських екстремiстських органiзацiй вдалося припинити. Тепер не помiтно якихось джерел сепарацiї чи зовнiшнiх чинникiв, що можуть призвести до розпаду країни. Тому не прогнозується жодних територiальних змiн. Столицею залишиться місто Амман.

Саудiвська Аравiя

Найбiльша за площею країна Пiвденно-Захiдної Азiї. Про сепарацiю можна говорити з огляду на антропологiчну та деяку культурну вiдмiннiсть арабiв схiдного та захiдного узбережжя, а також iсторичнi прецеденти. На захiдну частину Саудiвської Аравiї мав вплив негроїдний елемент, що спричинив виникнення дещо iншого антропологiчного типу, нiж на сходi. Цi вiдмiнностi проявляються у кольорi шкiри та будовi тiла. Крiм того, на населення захiдного узбережжя мала значний вплив африканська (кушитська) культура, на населення

73

схiдного узбережжя - суттєво вiдмiннi вiд неї перська та iндiйська культури. Це стало однією з основних причин того, що пiсля розпаду Османської iмперiї на територiї Саудiвської Аравiї утворилося декiлька незалежних держав. На схiдному узбережжi зосередженi майже всi запаси нафти та промисловiсть, тому саме тут проживає бiльшiсть економiчної елiти. Захiдне ж узбережжя можна вважати духовним осередком не тiльки арабiв Саудiвської Аравiї, але й взагалi всiх мусульман свiту. Тут розташованi святинi мусульман, мiсця хаджу (священного паломництва всiх мусульман) Мекка та Медiна. Тому вiдокремлення цих територiй призвело

бдо повного розвалу саудiвської держави, оскiльки саме король Саудiвської Аравiї вважає себе головним захисником iсламу. З iншого боку, сепарацiя схiдної частини країни позбавила

барабiв заходу засобiв до iснування. Внутрiшнi територiї країни малозаселенi і в умовах пустелi вимагають постiйного постачання водою для нормального проживання людини, що неможливо зробити без коштiв, якi дає продаж нафти. Виходячи з цього, стає очевидним, що сепарацiя не вигiдна жоднiй зi сторiн, та й жодна з них i не виявляє подiбних прагнень. Hезважаючи на антропологiчнi, культурнi й iсторичнi вiдмiнностi, араби Саудiвської Аравiї консолiдувалися в єдину нацiю, в якiй рiзнi регiональнi субетнiчнi групи знайшли свої специфiчнi нiшi, що корисно для кожної з них i для нацiї загалом. Тому в Саудiвськiй Аравiї не прогнозується жодних територiальних змiн. Столицею залишиться місто Ер-Рiяд.

Кувейт

Це одна з невеликих арабських держав, на територiї якої не спостерiгається джерел сепарацiї чи етнiчних суперечностей. Особливiсть цiєї країни в тому, що вона входила до складу Iраку, який i сьогоднi прагне повернути собi контроль над нею. Свiтова громадськiсть налаштована категорично проти такого розвитку подiй. Це, зокрема, пiдтвердила вiйськова акцiя ООН у 1991 р., що стала вiдповiддю на окупацiю Iраком Кувейту. Вислідом цiєї акцiї стала не лише повна поразка Iраку і вiдновлення незалежностi Кувейту, але й багаторiчна iзоляцiя Iраку в мiжнароднiй спiльнотi. Тепер Iрак занадто слабкий та заклопотаний власними внутрiшнiми проблемами, щоб повернутися до iдеї приєднання Кувейту. Та й у майбутньому передбачається не лише ослаблення цiєї країни, але і її роздiлення. Отже, незалежнiсть Кувейту зберiгається i територiальнi змiни не передбачаються. Столицею залишиться місто Ель-Кувейт.

Об'єднанi Арабськi Емiрати

У цiй країнi особлива форма правлiння - виборна монархiя, де виборцями виступають абсолютнi монархи (емiри). Здавалося б, iснують усi причини для сепарацiї, оскiльки конфедерацiї не вiдзначаються стабiльнiстю та стiйкiстю (виняток становить Швейцарiя). Проте в цьому разі немає жодних пiдстав для сепарацiйних процесiв - адже практично вiдсутнi суперечностi, якi можуть зумовити сепарацiю. Кожен емiр має повну автономiю у внутрiшнiх справах, координується тiльки зовнiшня полiтика та оборона. Не помiтно й якихось етнiчних заворушень, оскiльки емiрати є нацiонально однорiдними. Iншi нацiональностi присутні на територiї ОАЕ тiльки тимчасово як робоча сила. Виходячи з цього, не прогнозується жодних територiальних змiн ОАЕ. Столицею, очевидно, залишиться місто Абу-Дабi.

Ємен

Пiсля захоплення Єменською Арабською Республiкою Народної Демократичної Республiки Ємен утворилася єдина держава. Суперечнiстю мiж двома частинами цiєї держави є тiльки рiзниця мiж досвiдом ринкової та комунiстичної форм господарювання (колишнiй Пiденний Ємен був країною, що декларувала так званий некапiталiстичний шлях розвитку). Iснує

74

також релiгiйний подiл на шиїтiв i сунiтiв. Позаяк стає дедалi очевиднiшою вiдсутнiсть перспектив комунiстичного способу господарювання, ймовiрнiсть вiдродження комунiстичної держави на Аравiйському пiвостровi дуже невелика. Релiгiйнi суперечностi не можуть призвести до сепарацiйних процесiв, оскiльки у сучасному свiтi основним у процесах державотворення є не релiгiйний, а нацiональний чинник. Тому територiальнi змiни сучасного Ємену малоймовiрнi. Столицею, очевидно, залишиться місто Сана.

Оман, Катар, Бахрейн

Оман - однонацiональна арабська держава, в якiй немає пiдстав для сепарацiї. Тому тут не прогнозується жодних територiальних змiн. Столицею залишиться місто Маскат. Подiбна ситуацiя i в Катарi. Стабiльнiсть у цiй країнi потрiбна як Європi, так i США. Адже нестабiльнiсть легко може спровокувати ланцюгову реакцiю у всiх державах Перської затоки, що позбавить свiт потужних джерел нафти. Це в умовах дефiциту палива, який насувається з приходом нового тисячолiття, є важливим зовнiшнiм чинником додержання стабiльностi в регiонi. Беручи до уваги наведенi фактори, не прогнозується жодних територiальних змiн Катару. Столицею залишиться місто Доха. Бахрейн перебуває пiд охороною США та Великобританiї. Вiн тепер є одним із найбiльших постачальникiв нафти на європейський i американський ринки. Немає етнiчних суперечностей. Тому не прогнозується жодних територiальних змiн. Столицею залишиться місто Манама.

Можна розглядати ймовiрнiсть об'єднання арабських нафтодобувних монархiй Перської затоки в конфедеративне державне утворення. Адже в усiх цих країнах корiнним є один етнос - араби. Проте кожна з цих країн цiлком утвердилася на мiжнароднiй аренi як окремий суб'єкт. Iнтереси їхнiх елiт не завжди збiгаються мiж собою. А сепарацiйнi процеси в Iраку та Iранi, внаслiдок яких у зонi Перської затоки стане ще бiльше суверенних країн, зроблять незалежнiсть кожної з нафтових монархiй ще вагомішою.

Сирiя

Основним населенням країни є сирiйцi - етнос, утворений внаслiдок сприйняття давнiми сирiйцями арабської мови й, частково, культури. На пiвнiчному сходi проживає невелика община курдiв. Сирiя сьогодні є найбiльшим союзником курдiв у їхнiй боротьбi за створення незалежної держави, яка має включати курдськi етнiчнi землi на територiї Туреччини, Iраку, Iрану, Сирiї. Сирiя єдина з цих країн готова добровiльно вiддати курдськiй державi належну їй частину своєї територiї. Якби не ця добровiльнiсть, то курди могли б просто залишити цi територiї в складi Сирiї пiсля створення незалежного Курдистану. Адже придбання невеликих територiй, на яких i тепер курди не зазнають нiяких утискiв (це, фактично, єдина частина етнiчної територiї курдського народу, у якiй курди вiдчувають себе повноцiнними громадянами), було б занадто дрiбним набутком, якщо при цьому було б втрачено такого сильного й надiйного союзника як Сирiя. Проте для самої Сирiї вигiдно вiддати Курдистану його етнiчнi землi, тим самим мiцнiше прив'язавши його до сфери свого геополiтичного впливу.

У другiй половинi ХХ століття популярними були iдеї утворення "Великої Сирiї". Проте малоймовiрно, що вони матимуть майбутнє. Це довела своїм недовгим iснуванням Об'єднана Арабська Республiка, в якiй Сирiя об'єднувалася з Єгиптом. Малоймовiрним є й повернення Лiвану до складу Сирiї. Цього не хоче вже сама Сирiя, оскiльки Лiван є тепер сильним джерелом нестабiльностi. Сирiя прагне лише зберiгати тут свiй вплив, проте не хоче включення Лiвану до свого складу. Не потребує Сирiя i збiльшення лiнiї свого кордону з

75

Iзраїлем. Разом з тим, вiдмовившись вiд iдеї територiального розширення, маючи великий вплив на Лiван, Курдистан i Пiвденну Анатолiю (виникнення якої прогнозується на територiї сучасної Туреччини), Сирiя може стати регiональним лiдером.

Ще однiєю проблемою країни є окупацiя Iзраїлем Голанських висот - прикордонних з Iзраїлем територiй, якi мають важливе вiйськово-стратегiчне значення. Для Сирiї проблема повернення цих висот є принциповою, для Iзраїлю ж основним є вiйськовий аспект, тож за умови надiйного мирного договору з арабами вiн без великої шкоди для себе зможе їх повернути вiдповiдно до мiжнародно визнаного статусу цих територiй.

Беручи до уваги наведенi вище чинники, можна прогнозувати, що Сирiя залишиться в своїх мiжнародно визнаних кордонах за винятком етнiчної територiї курдiв.

Межi.

До Курдистану - пiвнiчно-схiдна частина областi Хасеке. Сирiя - решта територiї країни. Столиця - місто Дамаск.

Лiван

Лiван у другiй половинi ХХ століття був джерелом постiйного напруження на Близькому Сходi. Тепер країна фактично роздiлена мiж кiлькома ворогуючими угрупованнями. Двома основними силами, що конфлiктують між собою, є християни та мусульмани. Проте не можна говорити про єднiсть нi християнського, нi мусульманського таборiв. На територiї Лiвану нині нараховується близько 18 рiзних озброєних груп, якi часто конфлiктують мiж собою.

Виходячи з цього, можна було б припустити розпад Лiвану принаймнi на три держави (на основi християнської, мусульманської i друзької общин). Проте, розглянувши ситуацiю детальнiше, можна помiтити, що сучасний стан зумовлений швидше зовнiшнiми чинниками, нiж внутрiшнiми. Непевну ситуацiю у Лiванi використовували рiзнi полiтичнi табори для досягнення своїх цiлей. Передусiм, великий вплив на подiї у Лiванi має постiйна боротьба мiж арабами та Iзраїлем. То одна, то iнша сторона, використовуючи релiгiйну неоднорiднiсть, прагнула втягнути лiванцiв у "свої" вiйни. Особливо активно використовували територiю Лiвану для своїх вилазок палестинцi, що значною мiрою стало причиною iзраїльської окупацiї сирiйських Голанських висот. З iншого боку, iзраїльтяни постiйно пiдбурювали християн на виступи проти мусульман. З утворенням незалежної палестинської держави зникнуть проблеми, пов'язанi зi збройними угрупованнями палестинцiв, оскiльки вони просто повернуться до своєї країни. Iзраїльський уряд вже сьогодні говорить про можливiсть виводу у недалекому майбутньому своїх вiйськ з територiї Лiвану. З iншого боку, вiдбувається посилення Сирiї. Розглянувши розвиток конфлiкту у Лiванi, можна помiтити, що саме Сирiї вдалося забезпечити на певний час (1977 р.) мир у цiй країнi. Це не вдавалося нi захiдним державам, нi Iзраїлю, нi ООН. Тому пiсля iзраїльськоарабського примирення, що прогнозується, зникнуть зовнiшнi чинники, якi провокували громадянську вiйну в Лiванi, i ця країна, як i протягом бiльшостi часу в своїй кiлькатисячолiтнiй iсторiї, зможе стати єдиною.

Варiант приєднання Лiвану до Сирiї малоймовiрний, оскiльки Лiван мiг залишитися у складi Сирiї ще у часи виборювання цими двома країнами незалежностi. Проте саме сирiйцi виступили iнiцiаторами утворення окремої держави лiванцiв.