76

Лiван ще з бiблiйних часiв був єдиним. Серйознi конфлiкти виникали хiба що на релiгiйному ґрунтi. Вони здебiльшого були зумовленi зовнiшнiми чинниками. Етнiчно лiванцi становлять єдину давно сформовану нацiю. Hа основi вказаних чинникiв можна прогнозувати вiдсутнiсть у Лiванi будь-яких територiальних змiн. Столицею залишиться місто Бейрут.

Iзраїль

Проблему утворення держави Iзраїль - нацiональної держави єврейського народу - було вирiшено у травнi 1948 р. на пiдставi резолюцiї Генеральної Асамблеї ООH вiд 29.11.1947 р. Проте кордони цiєї держави формувалися всупереч цiй резолюцiї у ходi арабо-iзраїльських воєн 1948-49 рр., 1967 р. i закрiплювалися на основi двостороннiх угод. Утворення нацiональної держави арабiв Палестини, як передбачала резолюцiя ООH, не вiдбулося. Це зумовлює стан постiйної ворожнечi Iзраїлю з сусiднiми арабськими країнами i загрожує його територiальнiй цiлiсностi. Проте за час бiльш як пiвстолiтнього фактичного стану вiйни обидвi сторони конфлiкту - й iзраїльтяни, й араби - зрозумiли, що своїх початкових цiлей вони не досягнуть: Iзраїль не зможе зберегти всi завойованi арабськi землi, араби ж не зможуть знищити державу Iзраїль. Тому сторони конфлiкту поступово йшли на взаємнi поступки, уклали сепаратнi мирнi угоди. Нарештi, було висунуто взаємно прийнятну формулу: "мир в обмiн на територiї", вiдповiдно до якої араби визнають Iзраїль i припиняють боротьбу проти нього, а Iзраїль вiдмовляється вiд бiльшостi окупованих земель. Компромiсом стало утворення палестинської автономiї у складi Iзраїлю, яка готується незабаром проголосити незалежнiсть, з чим Iзраїль, очевидно, змушений буде змиритися. Пiсля примирення iзраїльтян з палестинцями з'являється можливiсть примирення i з Сирiєю. Адже зникне основна пiдстава iзраїльської окупацiї сирiйських Голанських висот - можливiсть їх використання для обстрiлу iзраїльської територiї. Тому прогнозується повернення Голанських висот Сирiї в обмiн на надiйнi гарантiї миру й непiдтримання будьяких антиiзраїльських сил.

Проте залишиться ще одна суттєва проблема - проблема мiста Єрусалима. В цьому мiстi знаходяться святинi християнства, iудаїзму та мусульманства, захiдна його частина заселена євреями, схiдна - арабами-палестинцями. Hезважаючи на фактичну належнiсть Схiдного Єрусалима палестинцям, Iзраїль вважає весь Єрусалим своєю столицею, тож малоймовiрно, що погодиться вiддати схiдну частину мiста палестинськiй державi. Це та межа, за яку Iзраїль перейти не зможе. З iншого боку, примусити палестинцiв вiддати Iзраїлю таку важливу для них територiю також малоймовiрно. Розв'язання проблеми можливе на основi того, що Єрусалим для Iзраїлю - столиця не стiльки адмiнiстративна, скiльки духовна. Для того ж, щоб бути духовною столицею, мiсто не лише не обов'язково має бути столицею адмiнiстративною (приклад - Мекка в Саудiвськiй Аравiї), а може навiть не належати державi, для населення якої воно має таке значення. Бiльше того, якщо б Єрусалим не належав Iзраїлю, його значення для євреїв лише б зросло, позаяк його статус був би не державним, а всесвiтнiм (як вiдомо, багато iудеїв досить критично ставляться до держави Iзраїль). Звичайно, вiн у жодному разі не мав би належати і якiйсь арабськiй державi. Тому прийнятним варiантом було б надання Єрусалиму статусу мiста-держави (незалежного мiста), управлiння яким на паритетних засадах мало б здiйснюватися iудейською, мусульманською та християнською общинами. Хоча християнська община Єрусалима менш чисельна, нiж двi iншi, саме вона могла б згладжувати й збалансовувати традицiйнi арабоєврейськi суперечностi, надаючи стiйкостi такому державному утворенню. З огляду на його компромiснiсть для арабiв та євреїв i зацiкавленiсть християнських країн саме такий варiант ми вважаємо найiмовiрнiшим.