Греція

48

кiпрiоти аж нiяк не можуть претендувати на статус корiнного населення острова. Це, насамперед, переселенцi другого поколiння, яких поселили на окуповану турками частину острова. До турецького вторгнення на Кiпрi проживало лише 18% туркiв, та й тi були нащадками або завойовникiв, або омусульманених ними грекiв. До того ж, Кiпр (тобто грецька його частина, влада якої визнається всiма країнами, крiм Туреччини, єдиною законною владою всього острова) вступив у перiод економiчного пiднесення. Європейський Союз задовольнив заявку Кiпру на вступ до цiєї впливової органiзацiї, що свiдчить про великий потенцiал острова i дає новi стимули для його розвитку. Туреччина ж вже протягом значного перiоду не може добитися прийняття до ЄС. Оскільки ситуацiя в Туреччинi доволі складна й надалi прогнозується ще бiльше її загострення, пов'язане з турецько-курдською вiйною, а також протиборством мiж релiгiйною та вiйськовою елiтами, ця країна матиме чимраз менший вплив на ситуацiю на островi. Тому дуже ймовiрно, що, позбавлений значної зовнiшньої пiдтримки, турецький Кiпр вже в найближче десятилiття повністю iнтегрується з грецьким.

Отже, на островi прогнозується існування єдиної Республiки Кiпр, столиця якої - Hiкосiя.

Болгарія

Болгари - давнiй народ, що сформувався на основi слов'янського та тюркського елементiв. Hа сучасному етапi це однонацiональна держава. Єдиною меншиною, що вважає себе корiнною нацiональною, є болгарськi турки. Проте корiнними серед них є хiба що болгари, предки яких колись були наверненi турецькими завойовниками в iслам. Hа вiдмiну вiд Боснiї, цi болгарськi мусульмани аж нiяк не можуть претендувати на виділення в окрему нацiю, та й чисельнiсть їх незначна. Отже, будь-яке територiальне зменшення країни не прогнозується.

Протягом багатьох столiть болгари претендували на європейську частину Туреччини, i були часи, коли вiдвойовували окремi частини цiєї територiї (Перша Балканська вiйна). Проте в теперiшнiй ситуацiї Болгарiя не виявляє таких претензiй i навiть за прогнозованої значної нестабiльностi в Туреччинi її європейська частина не вiдiйде до Болгарiї, бо там живуть переважно iсламiзованi греки, а не болгари. Повернення Добруджi можливе за умов великої нестабiльної ситуації в Румунiї, проте такий варiант розвитку подiй не найiмовiрнiший. Можливi претензiї болгар на землi сусiднiх слов'янських держав (передусiм Македонiї) на пiдставi того, що вони колись входили до складу Болгарiї, не можуть мати серйозних наслiдкiв, адже населення там македонське, а будь-якi загострення невигiднi обом країнам. Бiльше того, на основi мовної близькостi та тiсних зв'язкiв Болгарiя може стати основним стратегiчним союзником Македонiї, активно протегуючи цю молоду країну, народ якої не має значного досвiду державностi, в європейських i свiтових структурах.

Отже, нi територiальнi межi країни, нi столиця, найiмовiрнiше, не змiняться.

Хорватія

Сучасна Хорватія охоплює переважну бiльшiсть етнiчної територiї хорватiв (крiм хорватської частини Боснiї та Герцоговини). Пiсля здобуття незалежностi не лише для себе, а й для iнших несербських народiв колишньої Югославiї (адже саме Хорватiя розвалила цю колишню фактично сербську iмперiю) i активного входження в Європу в країнi почався перiод пiднесення, який, очевидно, триватиме ще значний час. Прогнозується лише одна реальна змiна - вiдповiдно до варiанта Б для територiй типу 1 до Хорватiї приєднається хорватська частина сучасної хорватсько-мусульманської федерацiї Боснiї та Герцоговини. Виникнення цього штучного утворення, очевидно, стало тимчасовим компромiсом для припинення балканської вiйни. Проте ситуацiя в Боснiї та Герцоговинi залишається

49

нестiйкою. Hi серби, нi хорвати не зможуть змиритися з тим, що фактично на догоду мусульманам три народи (хоча боснiйських мусульман окремим народом можна вважати зi значними застереженнями), мiж якими в останнi роки триває гостра ворожнеча, змушують співіснувати в однiй державi. Hестiйкий тактичний хорватсько-мусульманський союз в Герцоговинi з посиленням Хорватiї та послабленням як Сербiї, так i мусульман, очевидно, швидко розпадеться. Тодi хорвати Боснiї та Герцоговини зможуть приєднатися до Хорватiї, а європейськiй спiльнотi доведеться змиритися з цим. В iншому разі балканська проблема ще довго буде джерелом конфлiктiв i нестабiльностi.

Можлива змiна територiї країни також за рахунок хорватiв, якi живуть в автономному краї Югославiї - Воєводинi. Проте вони проживають там не компактно, а змiшано з сербами, угорцями та русинами (українцями). Сепарацiя хорватiв можлива лише за умови неконтрольованого розпаду теперiшньої Югославiї та значних утисків хорватського населення, що, враховуючи стiйкiсть, послiдовнiсть, а останнiм часом i значний полiтичний досвiд сербських нацiоналiстiв, навряд чи реально. Проте навiть якщо так станеться, хорвати навряд чи зможуть досягнути позитивного для себе результату, бо вони не становлять бiльшостi серед населення краю, та й самiй Хорватiї не буде вигiдно втручатися у можливе протистояння, що спричинило б новий конфлiкт із Сербiєю i зламало б прагнення Хорватiї досягнути економiчної потуги i вступити в європейськi структури.

Ситуацiя, коли сепарацiя виникне всерединi країни на основi рiзного iсторичного розвитку Далмацiї та решти Хорватiї, малоймовiрна, бо незалежнiсть була здобута у важкiй боротьбi, що консолiдувало нацiю на будiвництво неподiльної незалежної Хорватiї. Сепаратистський рух в окремих районах Захiдної Хорватiї, де переважають серби, вже не має шансу для вiдновлення.

Межі Хорватії - територiя сучасної Хорватiї, а також хорватська частина Боснiї та Герцоговини, тобто її пiвденно-захiднi райони з консолiдуючим центром в місті Бiхач i два прикордоннi райони з Хорватiєю, райони на пiвночi. Столицею, очевидно, залишиться Загреб.

Словенія

Економiчно найрозвиненiша частина колишньої Югославiї. Консолiдацiя нацiї у боротьбi за незалежнiсть сприяла бурхливому розвитку економiки, що дозволило Словенiї першою з балканських країн пiдiйти до вступу в ЄС.

Будь-якi змiни територiї малоймовiрнi, хоча словеномовна меншина й проживає у прикордонних зi Словенiєю районах iталiйської областi Фрiулi-Венецiя-Джулiя. Адже Словенiї зовсiм нi до чого псувати стосунки з партнерами у ЄС, розпочинаючи суперечки. А сепарацiя всерединi словеномовних районiв Iталiї можлива лише пiд час внутрiшнiх катаклiзмiв, що малоймовiрно. Отже, територiя країни залишиться незмiнною.

Македонія

Hаселення Македонiї сформувалося на основi слов'янського елементу, проте отримало назву давнього неслов'янського народу - македонцiв.

До недавнього часу головною проблемою теперiшньої Македонiї були стосунки з Грецiєю. Пiвнiчногрецька область має iдентичну з Македонiєю назву, тому Грецiя протягом певного

50

часу активно протестувала проти мiжнародного визнання Македонiї, побоюючись якихось сепарацiйних процесiв серед населення областi. Крiм того, це демонструвало несприйняття Грецiєю того, що слов'янський народ присвоїв собi назву давньої держави Олександра Македонського. Вірогідно, що важливiшу роль вiдiгравав саме другий аспект, адже населення грецької Македонiї переважно грецьке. Через певний час Грецiя все ж визнала молоду державу, проте не повністю погодилася з її назвою.

Друга проблема Македонiї в тому, що болгари вважають македонцiв частиною болгарської нацiї. Але цi аргументи насамперед спираються на мовну близькiсть i вiдносно давню iсторiю, коли сучасна Македонiя була у складi Болгарiї, без врахування теперiшньої ситуацiї. Македонцi не вважають себе болгарами, мають свою мову, культуру та власну державу. Все це не дає пiдстав прогнозувати змiни територiї Македонiї.

Ще одна проблема, що стає дедалі гострішою, - албанська меншина. Хоча ця меншина й не надто численна i її не можна вважати корiнним населенням цiєї територiї, вона проживає компактно в прикордонних з Албанiєю та Косовим районах країни. У зв'язку з великим природним приростом частка албанцiв серед населення Македонiї зростає. Активнi полiтичнi процеси серед албанцiв Албанiї та Косового, а також загострення суперечностей на релiгiйному ґрунтi активiзує македонських албанцiв, налаштовуючи їх на участь у боротьбi за велику Албанiю чи хоча б за приєднання до Косового. Проте малоймовiрно, щоб ця боротьба завершилася успiхом. Далі, як на визнання незалежностi Косового в теперiшнiх межах, європейська спiльнота не пiде, та й об'єктивних пiдстав для сепарацiї у македонських албанцiв недостатньо. Крiм того, послаблення мусульманського впливу в Європi, яке передбачається (див. Туреччина), зробить амбiцiї албанцiв Македонiї значно меншими. Отже, територiя i столиця країни прогнозуються незмiнними.

Югославія

Пiсля розпаду сербської iмперiї Югославiї утворилася "нова" держава з iдентичною назвою. Вона складається з двох союзних республiк - Сербiї та Чорногорiї й, вiдповiдно до варiанта А типу 1, можна передбачити й дальше її роздiлення.

Позаяк i в теперiшнiй Югославiї повністю домiнують серби, корiнними недержавними народами в нiй є чорногорцi, албанцi, угорцi, волохи (румуни). Цi народи (крiм албанцiв) не менш як 1500 рокiв населяють свої теперiшнi територiї. Сербськi посткомунiстичнi лiдери зумiли консолiдувати сербський народ на позицiях радикального нацiоналiзму, метою якого є створення Великої Сербiї, що має охоплювати всi територiї, хоча б частково заселенi сербами. Якщо стосовно сербських територiй в Боснiї та Герцоговинi для цього є серйознi об'єктивнi пiдстави (адже там серби компактно проживають на своїх споконвiчних землях, становлять на них переважну бiльшiсть i прагнуть до безумовного об'єднання з Сербiєю), то включати в склад сербської держави Чорногорiю та заселене переважно албанцями Косове нема достатніх підстав.

Чорногорія вже тепер має статус майже незалежної держави (власний президент, парламент, бюджет), проте де-юре поки що входить до Югославiї. Пiд час розпаду старої югославської федерацiї чорногорцi не виявляли особливого прагнення здобути незалежнiсть. Це пов'язано як з iсторичними особливостями (перебуваючи в оточеннi мусульманських держав, невелика Чорногорiя завжди розраховувала на пiдтримку православної Сербiї - й одержувала цю пiдтримку), однаковою мовою та близькою ментальнiстю, так i з тим, що порiвняно з iншими несербськими республiками колишньої Югославiї Чорногорiя мала ліпшi умови для

51

розвитку. Проте пiсля вiдокремлення iнших республiк ситуацiя суттєво змiнилася. Хоча Сербiя майже не втручається у внутрiшнi проблеми Чорногорiї, мiжнародна iзоляцiя Югославiї внаслiдок її жорсткої шовiнiстичної полiтики боляче вдарила й Чорногорiю. Чорногорцям немає нiякого дiла до проблеми В еликої Сербiї, крiм того, вони зрозумiли, що Європа значно ефективнiше, нiж Сербiя, зможе гарантувати їхнiй суверенiтет. Приклад цього - iншi колишнi югославськi республiки, що стали незалежними, передусiм - Словенiя та Хорватiя. Тому проєвропейськi настрої вже тепер домiнують у Чорногорiї, i прагнення до проєвропейської орiєнтацiї та повної незалежностi продовжує зростати. Причому вiдокремлення вiд Югославiї вiдбувається мирним еволюцiйним шляхом. Чинником, що стримує остаточний розрив Чорногорiї з Югославiєю, є небезпека албанської експансiї в албано-слов'янському протистояннi на Балканах. Пiсля самовизначення Косового i стабiлiзацiї ситуацiї цей чинник перестає дiяти. Крім того, демократична Чорногорія підтримується Європою як противага тоталітарній Сербії. Тому в разі збереження ще на деякий час тоталітарної влади в Сербії Чорногорія стане повністю незалежною за підтримки Заходу, а у випадку швидкої демократизації Сербії незалежність Чорногорії буде наслідком вільного волевиявлення чорногорського народу.

Подiї в краї Косовому, близько 90% населення якого тепер становлять албанці, були першим поштовхом до розпаду колишньої Югославiї. Проте тодi сербам вдалося тимчасово зупинити албанський рух, лiквiдувавши автономiю Косового й увiвши там пряме правлiння. Сьогодні збройна i полiтична боротьба албанцiв за вiдокремлення вiд Сербiї призвела до контролю над краєм міжнародних миротворчих сил, що фактично є вирішальним кроком до відокремлення Косового від Сербії. Територiальна компактнiсть, чисельнiсть i соцiальна структура населення Косового цiлком достатні для вiдокремлення. Основним об'єктивним чинником проти вiдокремлення є те, що на територiї Косового албанцiв не можна вважати повністю корiнним народом. Колись переважно сербське Косове стало албанським внаслiдок демографiчних процесiв (великий природний прирiст албанцiв) i вiдволiкання етнiчних сербiв на колонiзацiю й закрiплення несербських земель колишньої Югославiї. Відтак сьогодні перевага албанцiв у Косовому незаперечна. Отож Сербiї, що закономiрно, доведеться розплачуватися за свої iмперськi амбiцiї втратою Косового. Hеможливiсть збереження Косового в теперiшньому статусi очевидна для всiх. Тому можливi два варiанти майбутнього Косового: а) приєднання до Албанiї; б) утворення незалежної держави. Ймовiрнiшим є другий варiант, оскiльки рiвень життя албанцiв Косового значно вищий, нiж в Албанiї, та й європейським країнам невигiдне становлення досить великої мусульманської Албанiї. Крiм того, значна частина косiвських албанцiв - етнiчно змiшане населення чи iсламiзованi серби, тому в етнiчному планi населення Косового вiдрiзняється вiд населення Албанiї.

У складi Сербiї є автономний край Воєводина з дуже строкатим нацiональним складом. Бiльшiсть там становлять серби та хорвати, якi проживають по всiй територiї краю. Угорська меншина має перевагу лише в прикордонних з Угорщиною районах Косового. В деяких районах Воєводини значну частку населення становлять українцi (переважно закарпатського походження). Щодо майбутнього Воєводини можна розглядати три варiанти:

1.Розпад Воєводини на три частини (сербську, хорватську, угорську) i вiдповiдне приєднання цих частин до iсторичних батькiвщин.

2.Утворення незалежної Воєводини на зразок Боснiйської конфедерацiї.

3.Збереження Воєводини у складi Сербiї.