91

Грузiї Захiдної Лазiки (сучасного Трабзонського iла (області) Туреччини) менш вірогідне. Адже турецьке населення тут домiнує повністю, а Грузiя, ослаблена боротьбою за утримання Абхазiї та Пiвденної Осетiї, на час роздiлу Туреччини навряд чи буде настiльки сильною, щоб активно претендувати i на цi землi.

Межi.

Курдистан - iли (турецькi областi): Агри, Муш, Бiнгель, Тунджелi, Елязиг, Малатья, Адияман, Газiантеп, Хатай, Урфа, Діярбакир, Мардiн, Сiiрт, Бiтлiс, Ван, Хак'ярі, пiвденна (на пiвдень вiд хребта Агридаг) частина iла Ерзурум; iракськi областi: Hайнава, Дахук, Ербiль, Таамiм, Сулейманiя, пiвнiчно-схiднi частини областей Салах-ед-Дiн i Дiяла; iранськi остани: Курдистан, Бахтран, Iлам, пiвнiчна частина остану Захiдний Азербайджан; пiвнiчно-схiдна частина сирiйської областi Хасеке. Столиця - місто Мосул (на територiї сучасного Iраку), консолiдацiйний центр курдiв, центр Iракського Курдистану, який тепер є фактично самоурядним. Таке розташування курдської столицi, очевидно, найбiльше сприятиме їхньому нацiональному єднанню.

Вiзантiя - iли Едiрне, Киркларелi, Текірдаг, Стамбул, Коджаелі, Сакар'я, Бiледжік, Бурса, Баликесiр, Чанаккале. Столиця - місто Константинополь (сучасний Стамбул).

Ефес - iли Iзмiр, Манiса, Ушак, Кютах'я, Айдин, Денiзлi, Мугла, Бурдур, захiдна частина iла Анталья (разом з його адмiнiстративним центром). Столиця - місто Iзмiр.

Пiвденна Анатолiя - iли Афьон-Карахiсар, Iспарта, Конья, Мерсін, Hігде, Hевшехiр, Йозгат, Кайсерi, Мараш, Адана, схiдна частина iла Анталья. Столиця - місто Адана.

Туреччина - iли Ескiшехiр, Болу, Зонгулдак, Кастамону, Чанкири, Анкара, Киршехiр, Чорум, Синоп, Самсун, Амасья, Токат, Орду, Сiвас, Гiресун, Трабзон, Гюмюшхане, Ерзiнджан. Столиця - місто Анкара.

До Вiрменiї - iли Ерзурум (крiм пiвнiчно-захiдної та пiвденної частин) та Карс.

До Грузiї - iли Артвiн, Рiзе й невелика пiвнiчно-захiдна частина iла Ерзурум на пiвнiч вiд рiчки Чорох.

Грузiя

Давня держава, яка завжди формувалася на основi самобутнього грузинського етносу. Протягом тривалого часу боронила незалежнiсть вiд персiв, арабiв, туркiв, росiян, втративши в цiй боротьбi значну частину своїх етнiчних територiй, переважно на користь Туреччини.

У наш час Грузiя - молода незалежна держава, проте її територiя включає не лише етнiчну територiю грузинiв. Оскiльки для Кавказу в теперiшнiх умовах це має велике значення, наслiдки не забарилися: вiдбулися збройнi конфлiкти на етнiчнiй основi у Пiвденнiй Осетiї та Абхазiї. Внаслiдок збройного конфлiкту в Абхазiї, який вiдбувся за активної участi Росiї (проти Грузiї), ця колишня автономна республiка фактично стала незалежною.

Вiдповiдно до варiанта А для країн, що належать до типу 1, недержавнi народи, якi активно борються за вiдокремлення вiд Грузiї, досягнуть такого вiдокремлення.

Корiннi недержавнi народи - абхази й осетини. Останнi на початку 90-х рокiв вели активну боротьбу за приєднання до теперiшньої Республiки Аланiя (за активної пiдтримки Росiї) i хоча зазнали невдачi, проте прагнення до власної державностi в них не зникло. В осетинiв Грузiї сформувалася власна елiта, яка не вiдмовилася вiд iдеї об'єднання з Аланiєю. Hаступний етап активної сепарацiї грузинських осетинiв може стимулюватися вiдокремленням вiд Росiйської Федерацiї Республiки Аланiя (колишньої Пiвнiчної Осетiї). В цьому разі осетинiв, очевидно, активно пiдтримають й iншi народи Пiвнiчного Кавказу.

92

Основне ж джерело сепарацiї в Грузiї - абхази, якi завдяки активнiй боротьбi стали де-факто незалежними - зi своєю владою, армiєю. Отже, можна прогнозувати, що Абхазiя й Пiвденна Осетiя вiдокремляться вiд Грузiї. Абхазiя - як окреме етнодержавне утворення, а народ Пiвденної Осетiї об'єднається з пiвнiчною гiлкою осетинського народу - Аланiєю, яка також стане незалежною пiд час розпаду Росiї (див. аналiз процесiв у Росiї).

Ще одну грузинську автономiю - Аджарiю - створено не на етнiчнiй основi. Hаселення цiєї територiї не проявляло значних сепарацiйних настроїв. Отже, найiмовiрнiше, Аджарiя залишиться у складi Грузiї.

Крiм територiальних втрат, Грузiя, вiдповiдно до варiанта В для територiй типу 1, ймовiрно, зможе приєднати райони Туреччини, компактно заселенi грузинами та лазами, оскiльки в Туреччинi прогнозується значна нестабiльнiсть (див. аналiз процесiв у Туреччинi).

Межi.

До Аланiї - Пiвденна Осетiя.

Абхазiя - сучасна Республiка Абхазiя. Столиця - місто Сухумi.

Грузiя - сучасна Грузiя без Пiвденної Осетiї та Республiки Абхазiя, сучаснi областi (iли) Туреччини Артвiн i Рiзе, пiвнiчно-захiдна частина iла Ерзурум. Столиця - місто Тбiлiсi.

Вiрменiя

Вiрмени - давнiй самобутнiй народ, який на своїй етнiчнiй територiї проживає понад 2,5 тисячолiть. Проте ця територiя в XX столiттi значно зменшилася внаслiдок геноциду вiрменiв у Туреччинi та масової емiграцiї з окупованих турками територiй. Нині вiрмени компактно проживають переважно на територiї сучасної Вiрменiї i в Hагiрному Карабасі, який хоча формально й перебуває у складi Азербайджану, фактично є частиною вiрменської держави. Лiнiя розмежування вiрменських i азербайджанських вiйськ, що виникла внаслiдок перемир'я у вiрмено-азербайджанськiй вiйнi (у цiй вiйнi фактично перемогла Вiрменiя), здебiльшого вiдповiдає межi мiж етнiчними територiями вiрменiв i азербайджанцiв. Те, що Hагiрний Карабах i з'єднувальний коридор мiж ним i Вiрменiєю перебувають пiд повним вiрменським контролем, зокрема вiйськовим, а також наявнiсть на цих територiях майже виключно вiрменського населення (невiрменська меншiсть з цих колишнiх азербайджанських земель виїхала в iншi райони Азербайджану та Росiю) дає пiдстави прогнозувати збереження сучасного територiального статусу-кво мiж Вiрменiєю й Азербайджаном з його подальшим узаконенням.

Хоча на етнiчних вiрменських землях, що входять тепер до складу Туреччини, вiрменського населення практично не залишилося (якщо не враховувати повністю отуречених мешканцiв, що не зiзнаються у своєму вiрменському походженнi), проте внаслiдок прогнозованих процесiв катастрофiчного розпаду Туреччини дуже ймовiрним є повернення Вiрменiї значної частини цих земель. Адже велика частина колишнього населення Захiдної Вiрменiї (вiрменських земель у складi Туреччини) утворила сильну й добре органiзовану вiрменську дiаспору, яка в Європi та Америцi активно лобiює iнтереси Вiрменiї. Ця дiаспора за сприятливих обставин готова повернутися на свої землi, бiльше того - сприяє формуванню таких обставин. З iншого боку, в процесi розгортання збройної боротьби проти турецької окупацiї теперiшнiх вiрменських союзникiв - курдiв - Вiрменiя в певний момент зможе вiдкрито виступити на їхньому боцi. Приводи для цього завжди можуть знайтися (наприклад, активна пiдтримка Туреччиною Азербайджану). Тодi вiрменська армiя, що має досвiд у вiйськовому конфлiктi з Азербайджаном, зможе без значних перешкод зайняти iсторичнi

93

землi свого народу. Теперiшня участь Туреччини в HАТО навряд чи зможе цьому перешкодити. Адже, по-перше, вона не перешкодила греко-турецькому збройному конфлiктові, по-друге, дуже ймовiрно, що в iнтересах європейських країн та США буде пiдтримка не Туреччини, а Вiрменiї, по-третє, на цей час Туреччина може й не бути в HАТО чи саме HАТО може бути настiльки широким, що суперечностi мiж його членами (а Вiрменiя може претендувати на це) будуть звичайним явищем. Звичайно, можливi й iншi (зокрема, на мирнiй основі) варiанти розвитку подiй, проте найiмовiрнiшi з них все ж сприятимуть iсторичнiй справедливостi - поверненню Вiрменiї її етнiчних територiй.

Вiрменiя також претендує на Hахiчеванську область Азербайджану, що протягом тривалого часу було предметом суперечок мiж двома країнами (населення переважно складалося з вiрменiв та азербайджанцiв). Проте сьогодні населення цiєї областi не лише майже повністю азербайджанське, але й вихiдцi з неї становлять основу азербайджанської владної елiти. Крiм того, ця область, очевидно, вiдiграватиме важливу роль у приєднаннi до Азербайджану етнiчних територiй, що тепер перебувають у складi Iрану. Тому приєднання Hахiчеванської областi до Вiрменiї не передбачається.

Межi

Вiрменiя. Сучасна Вiрменiя, Hагiрний Карабах, територiї, що з'єднують його з Вiрменiєю, турецькi областi (iли) Ерзурум (крiм пiвнiчно-захiдної частини, що належить до iсторичної областi Лазiка, та пiвденної частини, що вiдходить до Курдистану) та Карс. Столиця - місто Єреван.

Азербайджан

Hайбiльший тюркський народ на Кавказi, який заселив свою теперiшню етнiчну територiю ранiше вiд тюркiв Анатолiї. Цей народ не вiдкинув iсторiї та культури етносiв Ширвану, якi вiн асимiлював, а став їхнiм спадкоємцем. Проте упродовж тривалої боротьби з сусiдами азербайджанський етнос втратив незалежнiсть i був роздiлений мiж Росiєю та Iраном. Так виникли поняття Пiвнiчний (росiйський) та Пiвденний (iранський) Азербайджан. Хоча як за етнiчним, так i за релiгiйним чинниками обидвi цi гiлки азербайджанського народу iдентичнi. Iсторичне прагнення всiх азербайджанцiв до незалежностi проявлялося в їхнiй активнiй боротьбi з Росiєю та Iраном. Тепер, коли Пiвнiчний Азербайджан здобув незалежнiсть i набуває все бiльшої полiтичної й економiчної потуги у своєму регiонi, знову виходить на перший план i стає реальним прагнення народу до об'єднання. Цей процес загальмувався у зв'язку із загостренням територiальних проблем незалежного Азербайджану з Вiрменiєю, якi спричинили збройний конфлiкт. Його наслiдки для Азербайджану були не найкращими - реально втративши Hагiрний Карабах та район, який сполучає його з Вiрменiєю, країна позбулася значної частини своєї територiї. Проте, з iншого боку, цi територiальнi втрати можуть принести Азербайджану користь. З ними вiн позбувся значної вiрменської меншини, яка завжди негативно ставилася до республiканської влади. Iншi корiннi меншини (тати, талишi) є малочисельними й не можуть активно впливати на державнi справи. Отже, Азербайджан тепер фактично є однонацiональною державою, а територiальнi втрати етнiчно чужих територiй пiдсилюють прагнення компенсувати їх за рахунок пiвденної гiлки свого народу. Адже дальша боротьба з Вiрменiєю стає малоперспективною, оскiльки в Hагiрному Карабасі та сумiжних з ним територiях майже не залишилося азербайджанського населення, i можна говорити, що сучасне розмежування ворогуючих сторiн вiдповiдає етнiчному поділові. Найвiрогiднiше, що саме тут і проляже новим кордоном мiж двома країнами. Об'єднавче прагнення азербайджанцiв пiдтримується й у Пiвденному Азербайджанi, населення якого неодноразово виступало проти центральної влади Iрану, а з дальшим

94

загостренням внутрiшньополiтичної ситуацiї в Iранi та пiднесенням незалежного Азербайджану (для чого є всi пiдстави, передусiм економiчнi) можна прогнозувати об'єднання двох гiлок азербайджанського народу. Видiлення Пiвденного Азербайджану в окрему державу малоймовiрне. Попри багатовiкове вiд'єднання його вiд Пiвнiчного Азербайджану в обох частинах - одна мова, культура та iсторична спадщина. Створення "великого" Азербайджану, вирiшить питання про анклавнiсть Hахiчеванi (тепер ця область вiддiлена вiрменською територiєю), яка межує лише з iранським Азербайджаном. Тим самим буде лiквiдована можливiсть сепарацiї Hахiчевані, до якої могло призвести її територiальне вiдокремлення та видiлення в окрему автономну одиницю.

Межi Азербайджану - сучасна держава Азербайджан без Hагiрного Карабаху та територiй, що поєднують його з Вiрменiєю, сучасний iранський остан Схiдний Азербайджан. Можливо, певний час столицею країни залишиться Баку, оскiльки тепер воно вiдiграє роль полiтичного та передусiм економiчного центру всiх азербайджанцiв. Проте пiзнiше ймовiрне перенесення столицi в культурно-iсторичний центр Азербайджану Тебрiз, що має призвести до ще бiльшого зближення пiвнiчної та пiвденної гiлок народу.

Середня Азія

Туркменистан

Важко говорити про якiсь значнi територiальнi змiни Туркменистану, пов'язанi з внутрiшнiм етнiчним чинником. Нині це практично нацiональна держава туркменiв, яка переживає бурхливий розвиток. Багато молодi вчиться за кордоном. Таким чином вiдроджується власна нацiональна елiта. Не можна говорити i про існування якоїсь асимiляцiї. Пiд впливом пануючої релiгiї iсламу відроджуються старi звичаї та традицiї. В умовах посилення Туркменистану можна говорити тiльки про приєднання етнiчних туркменських територiй, якi наразі перебувають у складi Афганiстану. Цi територiї тепер контрольованi туркменськими вiйськовими ватажками. В умовах нестабiльного Афганiстану й сильного Туркменистану такий прогноз є бiльш нiж імовiрним. Вiн сприятливий i для свiтового спiвтовариства, оскiльки лiквiдує значне джерело напруженостi на i без того неспокiйному Сходi. Очевидно, що туркмени Афганiстану завжди можуть розраховувати на пiдтримку Туркменистану - як гуманiтарну, так i вiйськово-полiтичну. Зокрема, активiзуються спроби Туркменистану стати посередником у розв'язаннi афганського конфлiкту. У зв'язку з тим, що Туркменистан має, крiм етнiчного, ще й значний економiчний iнтерес у примиреннi в Афганiстанi, цi спроби сприймаються досить прихильно переважною бiльшiстю зацiкавлених сторiн.

Приєднання етнiчних туркменських територiй Афганiстану до Туркменистану має й серйознi iсторичнi пiдстави. Туркмени, що становлять переважну бiльшiсть населення цих земель, не раз виявляли прагнення до об'єднання i намагалися досягнути цього силою зброї, зокрема пiд час повстання у 20-30-х роках ХХ столiття. Проте основним чинником є неможливiсть iснування Афганiстану в сучасних межах (див. Афганiстан). Хоча частка туркменiв у Афганiстанi та їхній вплив на афганськi подiї суттєво менша, нiж таджикiв та узбекiв, виокремлення їхнiх земель пiд час розпаду Афганiстану не викликає сумнiвiв. Після утворення об'єднаної узбецької держави туркменськi етнiчнi землi будуть територiально вiдрiзанi вiд метрополiї (територiї пуштунiв). Тому навiть за мiнiмальної участi туркменiв у громадянськiй вiйнi (яка фактично перетворилася в нацiонально-визвольну вiйну непуштунських народiв) практично вже створилися сприятливi умови для об'єднання.