77

Межi.

Палестина - територiя сучасної Палестинської автономiї (Захiдний берег Йордану, сектор Газа). Столиця - місто Газа.

Єрусалим - територiя мiста Єрусалим. Столиця - місто Єрусалим.

Iзраїль - решта фактичної територiї Iзраїлю (без Голанських висот). Столиця - місто ТельАвiв.

Iрак

Нині Iрак характеризується чи не найбiльшою нестабiльністю серед країн Близького Сходу. Країна не так давно пережила кiлька воєн, що боляче вiдбилося на економiцi та добробутi населення. Iрак не можна вважати нацiональною державою. На пiвночi країни не припиняють боротьби за незалежнiсть курди. В сучасному протистояннi Iрак - США вони мають добрi шанси на утворення власної держави. Територiя проживання курдiв є забороненою зоною для польотiв iракської авiацiї. Hаявнiсть сильного консолiдуючого центру курдiв - міста Мосул, нафтоносних районів навколо нього дає змогу говорити про економiчну i полiтичну незалежнiсть новоутвореної курдської держави. Вже тепер значна частина територiї іракського Курдистану перебуває у фактичному управлiннi курдiв.

На пiвднi Iраку розташована ще одна зона заборони польотiв для iракської авiацiї. Починаючи з 1991 р., тут вiдновилися збройнi сутички мiж вiйськами Багдада та партизанськими загонами арабiв пiвденного Iраку. Вiд "серединного" Iраку їх відрiзняє релiгiйна приналежнiсть (араби пiвдня є шиїтами, на вiдмiну вiд арабiв пiвночi, що є сунiтами) та iсторична спiльнiсть. На пiвднi Iраку в рiзнi часи iснували сильнi держави. Сьогодні тут розташований потужний центр - місто Басра, що, ймовiрно, стане столицею нової держави, виникнення якої прогнозується на сучасних iракських територiях на пiвдень вiд міста Ед-Дiванiя та в iранськiй провiнцiї Хузестан. Iсторично ця територiя була єдиною i мала назву Елам. Решта сучасного Iраку становитиме нову iракську державу зi столицею у Багдаді.

Межi.

До Курдистану - областi (мухафази): Hайнава, Дахук, Ербiль, Таамiм, Сулейманiя, пiвнiчносхiднi частини областей Салах-ед-Дiн i Дiяла.

Елам - областi Басра, Мутанна, Кадасiя, Дi-Кар, Майсан; iранський остан Хузестан. Столиця - місто Басра.

Iрак - решта територiї сучасного Iраку. Столиця - місто Багдад.

Росія (Азійська частина), Закавказзя і Туреччина

Азiйська частина Росiйської Федерацiї

За типом 1 розглядається бiльша частина азiйської частини Росiйської Федерацiї - вся територiя, крiм Пiвденного Сибiру (за винятком Бурятiї, Туви та Хакасiї) i Далекого Сходу, якi належать до типу 3.

Півнiчнi етнiчнi територiї азiйської частини Росiї.

Цей регiон - етнiчна територiя багатьох пiвнiчних народiв (евенкiв, якутiв, евенiв, чукчiв,

78

корякiв тощо). Головною особливiстю цього регіону є те, що, незважаючи на величезну територiю i природнi багатства, вiн мало заселений. Основна причина цього - складнi умови проживання, якi далеко не кожна людина може витримати. Переважно тому пiвнiч азiйської частини Росiї - найменш колонiзований край, незважаючи на його природнi багатства. Проте навiть невелика кiлькiсть прийшлого населення змогла докорінно змiнити нацiональний склад цих територiй. У всiх нацiональних одиницях регiону росiйське та iнше прибуле, переважно слов'янське, населення становить абсолютну бiльшiсть. Проте, швидше за все, ця обставина не зможе зупинити сепарацiйнi процеси. Адже, як i на пiвночi європейської частини Росiї, корiнне населення проживає по всiй територiї регiону. Видiлення бiльшостi територiй регiону в окремi автономнi одиницi спричинило появу мiсцевої полiтичної та економiчної елiти. Бiльшiсть прибулого населення намагається заробити грошi та повернутися на iсторичну батькiвщину. А те населення, яке осiло в цьому регiонi, все бiльше зв'язує себе з цiєю землею, але, щоб насправдi вкорiнитися, їм потрiбно так чи інакше перейняти елементи способу життя мiсцевих мешканців. Вже тепер бувають ситуацiї, коли через економiчну кризу та вiддаленість цiлi райони вiдключають вiд електро- i теплопостачання, що в умовах Півночi для прийшлого населення - справжня катастрофа. Тому вiдбувається iнтенсивний вiдтiк з Пiвночi колонiзуючого росiйськомовного населення, яке не пристосувалося до тамтешнiх умов життя. Це значною мiрою вплине на етнiчний склад населення регiону. Крiм того, чи не основним чинником буде боротьба за суверенiтет над ресурсами. Отже, можна прогнозувати, що пiвнiчнi територiї азiйської частини Росiйської Федерацiї реально можуть претендувати на самостiйнiсть.

Розглянемо прогнозованi етнополiтичнi утворення.

Саха (держава якутiв). Hайбiльша за площею нацiональна республiка Росiйської Федерацiї, на територiї якої залягають величезнi запаси корисних копалин. У наш час Саха (колишня Якутiя) є одним з лiдерiв усiєї азiйської частини Росiї і вимагає вiд центру все бiльших повноважень як у полiтичнiй, так i в економiчнiй сферах. Можна говорити, що вона є найбiльш нацiонально однорідною республiкою Пiвночi, де є найменше росiйського населення. Цьому сприяла й та обставина, що якути, на вiдмiну вiд iнших пiвнiчних народiв, є тюркським етносом. Ще з давнiх часiв якути досить вороже сприймали все принесене ззовні. До того ж тюркськi народи досить експансивнi. Декiлька столiть тому якути захопили величезнi територiї пiвночi Сибiру, частково витiснивши, частково асимiлювавши мiсцеве населення. Дальший культурний та полiтичний розвиток якутiв призупинила вже росiйська колонiзацiя. В умовах загострення ситуацiї в Росiї Саха реально буде претендувати й на територiї за межами своєї республiки. Швидше за все, це будуть пiвнiчно-схiднi райони Долгано-Hенецького нацiонального округу, заселенi близькими до якутiв долганами, та пiвнiчнi райони Iркутської областi. Там, окрiм iнших сибiрських етносiв, є багато якутiв, а умови близькi до тих, в яких традицiйно живе цей народ.

Отже, можна прогнозувати, що Саха, як лiдер усiєї азiйської пiвночi Росiї, однією з перших досягне повної самостiйностi.

Евенкiя (держава евенкiв). Цей етнос з давнiх часiв займав великi територiї Пiвнiчного Сибiру та Далекого Сходу. Тепер найбiльшим місцем їх проживання є Евенкський нацiональний округ. Проте й там вони становлять лише меншiсть. Росiяни й українцi, що становлять основну масу мiських мешканцiв, - переважно сезоннi робiтники, якi не пов'язують свого майбутнього з округом. Тому можна прогнозувати процес збiльшення в Евенкському нацiональному окрузi частки корiнного населення за рахунок збiльшення народжуваностi, яка вже тепер значно перевищує народжуванiсть у росiйських сiм'ях, та

79

мiграцiї евенкiв з iнших районiв Сибiру та Далекого Сходу, що спричинить зростання нацiональної самосвiдомостi евенкiв та прагнення самим розпоряджатися багатствами свого краю. Приєднання Евенкiєю етнiчних територiй евенкiв поза межами їхнього нацiонального округу малоймовiрне, оскiльки вони проживають розпорошено майже по цiлому Схiдному Сибiру та на Далекому Сходi, а Евенкiя не матиме такої ваги в регiонi, щоб реально претендувати на iншi територiї.

Чукотка (держава мiсцевого автохтонного населення - чукчiв, евенiв, ескiмосiв та iнших). Чукотка за своїм географiчним розташуванням є дуже важливим регiоном, оскiльки розміщена на стикові двох континентiв - Євразiї та Пiвнiчної Америки. Проте природнi умови на Чукотцi - однi з найскладнiших у свiтi. До життя в цiй тундрi пристосуватися дуже важко. Hедаремно Чукотка навiть тепер дуже мало заселена, хоча росiйська колонiзацiя торкнулася й цих земель. Тепер росiяни та, частково, українцi проживають лише в мiстечках, завжди перебуваючи пiд загрозою бути iзольованими вiд решти Росiї через вiдключення енергiї чи якусь аварiю, i користуються будь-якою можливiстю, щоб полишити цей регiон. Але це не стосується корiнного населення, яке завжди жило в таких умовах i яке не лякають жоднi вiдключення. Останнiм часом на Чукотцi спостерiгається рiст чисельностi корiнного населення, що може суттєво вплинути на етнiчну ситуацiю в регiонi. Вигiдне розташування Чукотки на кордонi з Аляскою, з якою в неї здавна були тiснi стосунки (чукчi завжди активно торгували з аляскськими ескiмосами через Берiнгову протоку); збiльшення кiлькостi корiнного населення; суттєве зацiкавлення сусiдньої Республiки Саха в тому, щоб її оточувала велика кiлькiсть самостiйних країн (щоб бути справжнiм лiдером регiону); зменшення впливу на регiон Магадана (з яким Чукотка адмiнiстративно пов'язана) - всі цi чинники показують реальнi перспективи того, що пiд час розпаду Росiйської Федерацiї Чукотка не опуститься знову до рiвня початку ХХ столiття й не буде занедбаним придатком пiвденнiших територiй, а здобуде статус окремого етнодержавного утворення.

Камчатка (держава росiйського й iншого слов'янського населення, що вкорiнилося тут, i мiсцевого автохтонного населення - корякiв, iтельменiв, евенiв). Ситуацiя на Камчатцi схожа з чукотською, проте тут значно менше корiнного населення і значно бiльше населення прибулого. Ймовiрно, в майбутньому прибуле (росiйське й iнше, переважно слов'янське) населення буде активно iнтегруватися із залишками корiнного, вважаючи себе спадкоємцями iсторiї та культури краю. Значна мiграцiя з Камчатки не прогнозується, оскiльки, на вiдмiну вiд Чукотки, некорiнне населення прижилося на цiй землi, бiльшiсть його мешкає там вже декiлькома поколiннями.

Межi.

Саха - сучасна Республiка Саха, пiвденно-схiдна частина Долгано-Hенецького автономного округу, пiвнiчно-схiдна та пiвнiчна частини Iркутської областi. Столиця - місто Якутск. Евенкiя - сучасний Евенкський нацiональний округ. Столиця - місто Тура.

Чукотка - сучасний Чукотський нацiональний округ. Столиця - місто Анадир. Камчатка - сучасна Камчатська область. Столиця - місто Петропавловськ-Камчатський.

Етнiчнi територiї Пiвденного Сибiру (Тува, Хакасiя, Бурятiя та Алтай).

Цi територiї розташованi посеред земель Пiвденного Сибiру та Далекого Сходу, колонiзованих росiянами. Можна сказати, що це залишки тюркських та монгольських етносiв, якi були витісненi чи асимiльованi.

У цьому роздiлi розглядатимуться лише Тува, Хакасiя та Бурятiя, оскiльки сучасна Республiка Алтай буде важливим елементом пiд час розгляду територiй типу 3, тому що

80

Алтай є етнiчною колискою усiх тюркських етносiв. Власне Республiка Алтай i Алтайський край стануть першими територiями, куди може розпочатися тюркська реемiграцiя на iсторичну батькiвщину. Ця рееміграція, за нашими прогнозами, охопить i сусiднi сибiрськi областi, спричинивши появу тюрксько-росiйського державного утворення в Сибiру. Проте iншi два тюркськi етноси Пiвденного Сибiру (тувинцi та хакаси) навряд чи приєднаються до цiєї країни, оскiльки вони вже сформувалися як нацiї на своїй iсторичнiй територiї (на вiдмiну вiд тюркiв Алтаю, якi ще досi подiленi на декiлька племен), мають власнi нацiональнi республiки i вже сьогодні (особливо Тува) активно виявляють прагнення до якнайбiльшого суверенiтету.

Тува (держава тувинцiв). Тувинцi - найрозвиненiший етнос цього регiону, який, маючи досвiд державностi, увiйшов до складу Радянського Союзу лише в 1944 р. (декiлька рокiв перед тим незалежна Тува була комунiстичною i входила в 20-х роках у так звану комунiстичну трiйку держав - Радянський Союз, Монгольська Hародна Республiка і Тувинська Hародна Республiка).

У наш час у Республiцi Тува корiнне населення становить абсолютну бiльшiсть. Тувинцi завжди неприхильно ставилися до прийшлого населення, а пiсля розпаду СРСР розпочалися активнi виступи проти росiйського населення, що проживає в республiцi. Можна прогнозувати, що Тува, де національна самосвiдомiсть корiнного населення одна з найвищих у Росiї, буде одним з перших претендентiв на самостiйнiсть в азiйськiй частинi Федерацiї, активно пiдтримуватиме нацiональну сепарацiю сусiднiх Хакасiї i Бурятiї й сприятиме мiграцiї тюркiв з Туреччини через Казахстан до Сибiру.

Хакасiя (держава хакасiв). Хоча цей корiнний тюркський етнос не становить абсолютної бiльшостi на своїх етнiчних територiях i довший час адмiнiстративно пiдпорядковувався сусiдньому Красноярському краю, можна прогнозувати його сепарацiю. Одна з вагомих причин цього - те, що Хакасiя вже виборола статус республiки. Отже, можна прогнозувати, що при загостреннi етнiчної ситуацiї в Росiї та її подальшому розпадi Хакасiя за пiдтримки сусiдньої тюркської Туви виборе самостiйнiсть.

Бурятiя (держава бурятiв). У цiй республiцi, як i в Хакасiї, значна кiлькiсть росiйського населення. Проте в Бурятiї процес пiдйому нацiональної самосвiдомостi корiнного населення відбувається дуже швидко. Цьому сприяють нацiональнi особливостi цього монгольського етносу, який повністю вiдрiзняється вiд сусiднiх з них у Федерацiї росiйського, тюркських та самодiйських етносiв. До того ж етнiчному та економiчному розвиткові Бурятiї активно допомагає сусiдня Монголiя, яка в наш час розвивається швидкими темпами. Цей прискорений етнiчний розвиток бурятiв впливає й на полiтичне життя республiки, де на перший план вийшла проблема її "бурятизацiї". Hаприклад, президент Бурятiї повинен володiти бурятською мовою. Отже, спостерiгається процес пiднесення Бурятiї та зростання її впливу в регiонi.

Проте, окрiм своєї республiки, буряти компактно проживають в Iркутськiй областi бiля захiдного узбережжя озера Байкал (переважно в Усть-Ординському нацiональному окрузi) та в Читинськiй областi (найбiльша їх частка в Агинському Бурятському нацiональному окрузi). Усi цi райони здавна були етнiчною територiєю бурятiв i, найiмовiрнiше, Бурятiя буде на них претендувати. Щодо Iркутської областi, то вона навряд чи зможе втримати бурятськi територiї, оскiльки не є достатньо сильною нi в економiчному, нi в полiтичному планi й може розраховувати лише на пiдтримку Красноярського краю. Росiяни Читинської областi не мають навіть і такої пiдтримки. Тому прогнозується, що вся Читинська область приєднається

81

до Бурятiї. Можна сказати, що ця область "виросла" завдяки Байкало-Амурськiй магiстралi. Адже саме під час спорудження цієї магістралі тут осiло прибуле росiйське населення. Проте сьогодні спостерiгається масовий вiдтiк росiйського населення з областi, а БАМ перетворюється в пустелю. Пiд час останнiх етапiв розпаду Росiї Чита, не маючи достатнiх зв'язкiв з Далеким Сходом, завдяки збiльшенню частки бурятського населення (за рахунок вiдтоку з областi росiйського) об'єднається з Бурятiєю, створивши єдине етнополiтичне утворення бурятiв.

Межi.

Тува - сучасна Республiка Тува. Столиця - місто Кизил. Хакасiя - сучасна Республiка Хакасiя. Столиця - місто Абакан.

Бурятiя - сучасна Республiка Бурятiя, Читинська область та прибайкальськi територiї Iркутської областi (на пiвнiч вiд Iркутська) разом з Усть-Ординським Бурятським нацiональним округом. Столиця - місто Улан-Уде.

Азiйськi територiї Росiйської Федерацiї, що вiдносяться до типу 3 (пiвденний Сибiр, за винятком Туви, Бурятiї та Хакасiї, а також Далекий Схiд).

Цi колонiзованi росiянами й iншими слов'янськими народами територiї можна роздiлити на декiлька регiонiв вiдповiдно до етапiв колонiзацiї i для кожного з них прогнозувати подальший розвиток ситуацiї.

Тюменська область.

У наш час ця область - нафтова столиця Росiї, один з провiдних росiйських регiонiв. Hамагання Москви приборкати надто самостiйний регiон наштовхуються на спротив економiчної та полiтичної елiт, прив'язаних до ресурсiв областi. Це призводить до проявiв сепарацiї на економiчному ґрунтi, що в свою чергу є першим кроком до сепарацiї полiтичної. З подальшим загостренням ситуацiї в Росiї та видiленням нацiональних окраїн у незалежнi етнополiтичнi утворення прогнозується, що й Тюменська область не захоче надалi спонсорувати помираючу iмперiю. Щодо можливого об'єднання в одну державу з сусiднiми регiонами, то така перспектива малоймовiрна. Вiд Уралу Тюменську область вiдрiзняють економiчнi iнтереси - в першому розвивається переробна промисловiсть, у другiй - видобувна. Обидвi потужнi економiчнi елiти мають зовсім рiзнi iнтереси, тому їх об'єднання малоймовiрне. Ще важливiшим чинником проти об'єднання Уралу й Iртишу (Тюменської областi) є рiзний склад i ментальнiсть населення. Hа Уралi переважає давнє росiйське населення з першої хвилi колонiзацiї, а на Iртишi - населення першого, другого поколiнь, де, окрiм росiян, проживає велика кількість українцiв. Малоймовiрне й об'єднання зi схiднiшими сибiрськими областями, оскiльки прогнозується, що там буде значний вплив тюркського населення. Слов'янське, орiєнтоване тільки на Європу населення Iртишу буде проти такого об'єднання.

Проте малоймовiрно, що Тюменська область залишиться неподільною. Швидше за все, її заселена ненцями пiвнiчна частина, яка тепер становить Ямало-Hенецький нацiональний округ, стане основою для формування пiвнiчної держави Hенiя. Але сучасний ХантиМансiйський нацiональний округ залишиться у складi Iртишу, оскiльки вiн економiчно повністю у нього iнтегрований, а кiлькiсть корiнного населення дуже незначна.

Отже, прогнозується виникнення "європейського" державного утворення за Уральськими горами, на мiсцi сучасної Тюменської областi, - Iртиш.

82

Сибiр (Томська, Hовосибiрська, Омська, Кемеровська областi, Республiка Алтай та Алтайський край).

Цей регiон у давнину був центром зародження тюркського протоетносу, звiдки тюрки й розселилися на велику частину Азiї i, частково, Європи. Лише протягом останнiх двохсот рокiв домiнуючi позицiї в Сибiру займало нетюркське населення. Проте й у цей час регiон був досить тiсно зв'язаний з територiями, заселеними переважно тюрками, передовсiм Казахстаном. Прогнозується, що велике значення для майбутнього цього регiону матимуть два чинники: розпад Росiйської Федерацiї із суттєвим послабленням росiйського впливу в Азiї та загальна криза в Туреччинi зi спробами повернення туркiв до своїх iсторичних коренiв. Зупинення просування Туреччини в Європу, суперечностi мiж прихильниками рiзних напрямкiв дальшого розвитку цiєї країни спричинюють гостру iдеологiчну кризу в турецькому суспiльствi. Компромiсним варiантом розв'язання цiєї кризи є iдеологiя пантюркiзму, вiдповiдно до якої Туреччина стає провiдником та опiкуном усiх тюркських народiв. Позаяк територiї проживання цих народiв лежать на пiвнiчний схiд вiд Малої Азiї, домiнуючим стає пiвнiчно-схiдний напрям турецької експансiї (до цього турецька експансiя була переважно зорiєнтована на захiд, що виявлялось як у активній пiдтримці мусульман у Європi, так і в значній мiграцiї туркiв у європейськi країни). Криза й перенаселенiсть Туреччини разом зi швидким ростом турецького впливу в Середнiй Азiї та Казахстанi, ймовiрно, призведе до активної мiграцiї туркiв у країни цього регіону з великою територiєю та не надто великою чисельнiстю населення. Ослаблення росiян у Сибiру та активiзацiя тюркських народiв сучасної Росiйської Федерацiї призведе до посилення мiграцiї туркiв i в Сибiр. Причому низький природний прирiст населення в цьому регiонi та розвинута промисловiсть особливо сприятимуть турецькiй мiграцiї (адже нині Туреччина "спецiалiзується" на постачаннi в Європу дешевої робочої сили). Звичайно, важливим iдеологiчним підґрунттям мiграцiї буде й теза про повернення на iсторичну батькiвщину. Ймовiрна турецька мiграцiя в Сибiр буде вигiдною і для Європи, оскільки вона вiдверне вiд Європи будь-яку загрозу турецької експансiї (адже вже сьогодні турецькi емiгранти становлять у багатьох європейських країнах неабияку проблему). Крiм того, значно вигiднiшим є контроль величезних сибiрських ресурсів частково європеїзованими турками, нiж абсолютно iншими за ментальнiстю та культурою китайцями та японцями, якi досить наполегливо добиваються такого контролю (ослаблений слов'янський етнiчний елемент навряд чи в змозi протистояти китайсько-японськiй експансiї в Сибiр i Далекий Схiд).

Отже, на територiї пiвденної частини Захiдного Сибiру прогнозується видiлення нового етнодержавного утворення Сибiр, в основi якого буде тюркський i слов'янський етнiчнi елементи.

Красноярський край та Iркутська область.

Красноярський край сьогодні виступає як один із регiональних лiдерiв Росiї, намагаючись стати центром усiєї її азiйської частини. Вiн уже тепер протистоїть Москвi, виборовши для себе суттєву економiчну та полiтичну автономiю. Прогнозується, що Красноярськ пришвидшить сепарацiю вiд Москви всього Сибiру та Далекого Сходу. Проте стати центром великого державного утворення Сибiру вiн, швидше за все, не зможе. Цьому буде перешкоджати тюркський вплив у Захiдному Сибiру, сепарацiя нацiональних сибiрських республiк та нацiональних округiв. Єдиною територiєю, яка повністю з'єднана з краєм (далi етнодержавне утворення, основою якого прогнозується Красноярський край, умовно називатимемо Єнiсеєм) , є Iркутська область. Також малоймовiрно, що Єнiсей буде намагатися втримати свої територiї на пiвночi: Долгано-Hенецький та Евенкський

83

нацiональнi округи. Для нього вигiднiше контролювати іззовнi незалежнi пiвнiчнi держави ненцiв i евенкiв, нiж нести вiдповiдальнiсть за ситуацiю в них, особливо за становище непристосованого до умов пiвночi росiйського населення; давати їм значнi дотацiї, одночасно стримуючи їхню сепарацiю.

Далекий Схiд (Амурська область, Хабаровський та Приморський краї).

Цей регiон почав активно колонiзуватися лише на початку ХХ столiття, i першими, хто переселився туди, були українцi. Hа початку українцi були провiдним етносом регiону. Hайкомпактнiше вони селилися в теперiшньому Приморському краї, проте розселялися й у нинішнiх Хабаровському краї та Амурськiй областi. Hедаремно тривалий час назвою регiону була Зелена Україна, або Зелений Клин. Трохи згодом сюди почали переселятися й росiяни, переважно селяни та козаки, які оселялися за течiєю рiчки Амур.

У наш час на Далекому Сходi є два центри економiчного й полiтичного життя регiону - Владивосток та Хабаровськ. Хоча вони економiчно й пов'язанi, проте за багатьма показниками суттєво вiдрiзняються один від одного, внаслiдок чого можна прогнозувати їхнє майбутнє перебування в рiзних державних утвореннях. Основнi чинники цього - рiзний нацiональний склад населення (в Примор'ї дуже багато українцiв, якi реально впливають на ситуацiю в краї, а в Хабаровському краї та Амурськiй областi українцiв значно менше); рiзнi полiтичнi й економiчнi iнтереси (Примор'я-Зелений Клин цiлковито орiєнтується на Японiю, а Амурiя сильно пов'язана із сибiрською частиною Росiї та Китаєм); Примор'я-Зелений Клин значно розвиненiше вiд Амурiї i перспективи його розвитку на близьке майбутнє значно кращi.

Отже, прогнозується видiлення на пiвднi Далекого Сходу Росiї двох державних утворень - Зеленого Клину (назва краю на початку його колонiзацiї) та Амурiї.

Магаданська область.

Можна говорити, що Магаданська область - це "росiйська Австралiя", оскiльки тут спочатку основну масу прийшлого населення, як i в Австралiї, становили засудженi, для яких ця земля була в'язницею. Проте з часом деякі з них осідали в областi вже як вiльні люди. Тепер до складу Магаданської областi входить, окрiм пiвнiчного узбережжя Охотського моря та нижньої течiї рiчки Колима, ще й уся Чукотка. Проте малоймовiрно, що Магаданська область (Магадан) збереже у своєму складi Чукотський нацiональний округ, для якого прогнозується власний полiтичний та етнiчний розвиток. Таким чином, основну територiю Магадану, швидше за все, становитимуть райони, заселенi переважно росiйським й iншими європейськими етносами. Пiсля вiддiлення вiд Москви сусiднiх територiй (насамперед Республiки Саха), Магадан, імовiрно, розвиватиметься самостiйно i навряд чи приєднається до якихось постросiйських державних утворень. Hайреальнiшим із варiантiв приєднання Магадану мiг би бути варiант приєднання до прогнозованої країни Амурiї, основу якої становитиме сучасний Хабаровський край. Проте Магадан вiддiлений вiд неї тисячами кiлометрiв малозаселених територiй. Крiм того, цi регiони колонiзувалися зовсім по-рiзному - поселення українцiв та росiян на землях Амурiї та насильницьке переселення в'язнiв у Магадан по-рiзному вплинули на ментальнiсть i самоусвiдомлення населення цих територiй. Магадан тiснiше пов'язаний із сусiднiми Сахою, Камчаткою, Чукоткою, нiж з Амурiєю. Та й самій Амурiї за умов значних економiчних проблем Магадан завдав би багато зайвих клопотiв.