122

Афганiстан

Територiю Афганiстану можна класифiкувати за типом 1, в який входять територiї, де існують давно сформованi нацiї на своїх етнiчних землях. Враховуючи теперiшню ситуацiю, можна прогнозувати розпад Афганiстану на окремi нацiональнi держави (розпад iмперiї згiдно з варiантом А для типу 1).

Вже тепер Афганiстан розпався на декiлька територiй, що їх контролюють окремі народи (племiнні об'єднання). Цi землi є фактично окремими самоурядними територiями. В минулому об'єднавчим чинником для народiв Афганiстану була монархiя, яка зумiла вберегти Афганiстан вiд колонiального завоювання європейськими державами. Пiсля падiння монархiї (та ще й утворення незалежних Узбекистану, Таджикистану та Туркменистану на територiї колишнього Радянського Союзу) перебування народiв Афганiстану в однiй державi не має сенсу. Сепаратистськi рухи посилюються внаслiдок строкатостi Афганiстану в релiгiйному, нацiональному та економiчному планi (таджики, наприклад, живуть в економiчно розвиненіших районах, нiж iншi народи Афганiстану).

Отже, можна спрогнозувати розпад Афганiстану на такi етнодержавнi утворення: Пуштунiстан (власне те, що залишиться вiд Афганiстану разом з приєднаними пакистанськими територiями, населеними пуштунами), Хазарея, Чораймакiя, Кафіристан. Деякi територiї вiдiйдуть до Узбекистану, Туркменистану, Таджикистану та Белуджистану.

Пуштунiстан (Афганiстан) - етнодержавне утворення, яке виникне на основi об'єднання територiй, населених пуштунами (афганськими та пакистанськими). Утворенню цієї держави

унедалекому майбутньому сприяють такi чинники:

•урядова та вiйськова нестабiльнiсть в Афганiстанi;

•вiйськова боротьба мiж рiзними племенами; при цьому пуштуни мають "комплекс старшого брата" стосовно iнших народів Афганiстану;

•постiйний рух населення мiж пуштунськими землями Афганiстану та Пакистану;

•етнiчна, релiгiйна та культурна єднiсть афганських та пакистанських пуштунiв;

•кордон мiж Афганiстаном i Пакистаном є штучним, його було встановлено пiд час колонiальних вiйн Британської iмперiї за сфери впливу у ХІХ ст.;

•велике прагнення до об'єднання у пуштунiв (у 1948 р. було значне заворушення пуштунських племен, спрямоване на утворення єдиної держави).

Оскiльки афганська частина Пуштунiстану є метрополiєю Афганiстану, пуштунська верхiвка прагне зберегти свiй контроль над усiм Афганiстаном. Проте в ситуацiї, що склалася, це вже малоймовiрно. Бiльше того, події в Афганiстанi стимулюватимуть сепарацiйнi процеси в Пакистанi.

Таджикистан. Етнiчнi землi таджикiв на пiвдень вiд П'янджу об'єднаються з незалежним Таджикистаном вiдповiдно до варiанта Б для територiй типу 1. Це визначається такими чинниками:

•iсторична боротьба таджикiв Афганiстану та Таджикистану за утворення держави, незалежної як вiд Москви, так i вiд Кабула;

•територiя, населена таджиками, є найрозвиненiшою в економiчному планi;

•пiд час громадянської вiйни таджики вели збройну боротьбу проти пуштунських командирiв;

124

каталiзатором до виборювання незалежностi чораймаками. Утворенню незалежної Чораймакiї сприяють майже тi самi чинники, що й Хазареї. Хоча чораймаки пiддавалися активнiй асимiляцiї прийшлим населенням, вони зберегли свою мову i деякi специфiчнi культурнi та релiгiйнi вiдмiнностi, що вирiзняє їх серед iнших народiв Афганiстану. Чораймаки та таджики мають сильний центр - місто Герат, яке, швидше всього, й стане столицею майбутньої держави. Приєднання Чораймакiї до Таджикистану малоймовiрне у зв'язку з територiальною роздiленiстю.

Кафiристан (Hуристан). Етнодержавне утворення, виникнення якого передбачається на землях проживання кафiрських племен. Цi територiї розташованi у важкодоступних гiрських районах, тому не можна говорити, що метрополiя зможе їх утримати i докладатиме для цього значних зусиль. Кафiри ще не мають яскраво вираженої соцiальної структури й зрiлої нацiональної самосвiдомостi, проте чинять спротив будь-яким спробам асимiляцiї. До 20-х рр. ХХ століття вони взагалi були фактично незалежними. Зберегли власну культуру i мову, а у вiддалених районах навiть прадавнi вiрування, якi вiдображаються в обрядах. Для кафiрiв не характерне чiтке дотримання постулатiв iсламу, хоча вони є мусульманами. Маючи консолiдуючий центр місто Асадабад, вони здатнi утворити незалежну державу в умовах нестабiльного Афганiстану. Ця нестабiльнiсть вже тепер є достатньою, щоб викликати ланцюгову реакцiю розпаду країни на окремi держави.

Белуджистан. Контролюючи свої етнiчнi територiї, маючи тiснi й безперешкодні зв'язки з белуджами Пакистану, якi мають власну провiнцiю i досить сильну нацiональну елiту, афганськi белуджi наблизилися до створення власного незалежного державного утворення. Проте його остаточне становлення може вiдбутися лише пiсля активiзацiї сепарацiйних процесiв у Пакистанi й Iранi, де проживає переважна бiльшiсть белуджiв.

Межi.

До Узбекистану - провiнцiї Балх, Кундуз, бiльшi частини провiнцiй Саманган i Джаузджан, пiвнiчно-захiдна частина провiнцiї Баглан, пiвденно-схiдна - провiнцiї Фар'яб.

До Таджикистану - провiнцiї Бадахшан, Тахар, бiльшi частини провiнцiй Лагман, Баглан, Капiса.

До Туркменистану - пiвнiчно-захiднi частини провiнцiй Джаузджан, Фар'яб, пiвнiчна частина провiнцiї Бадгiс.

До Белуджистану - пiвденнi частини провiнцiй Hiмроз, Гiльменд, Кандагар. Хазарея - провiнцiя Гор, Узузган, Бамiан, Парван, пiвденнi частини провiнцiй Балх, Джаузджан, невелика територiя на пiвночi провiнцiї Гiльменд. Столиця - місто Тагаб. Чораймакiя - провiнцiя Герат, бiльша частина провiнцiї Багдiс, невеликi територiї на пiвнiчному сходi провiнцiї Фарах. Столиця - місто Герат.

Кафiристан - провiнцiя Кунар. Столиця - місто Асадабад.

Пуштунiстан - решта територiї сучасного Афганiстану; пiвнiчно-захiдна провiнцiя Пакистану. Столиця - місто Кабул.

Пакистан

Як i сусiднi країни, Пакистан можна класифiкувати за типом 1, тобто як територiю, де існують давно сформованi нацiї, що проживають на своїх етнiчних землях. Пакистан - багатонацiональна країна, офiцiйна назва якої - Iсламська Федеративна Республiка Пакистан. Як показала iсторiя, федерацiї - нетривкi утворення. Майже всi вони рано чи пiзно зазнають розпаду або перетворюються у тоталiтарнi держави, що в кiнцевому результатi також призводить до розпаду.

125

Виходячи з права на самовизначення, яке буде активно використовуватися народами у ХХІ столітті, можна прогнозувати розпад сучасного Пакистану вiдповiдно до варiанта А типу 1. Цьому сприяють багато чинникiв. Пакистан - штучне державне утворення, що сформоване внаслiдок розпаду колонiальної системи не за етнiчним, а за релiгiйним принципом.

Hеприроднiсть цього утворення виявилася в тому, що до нього було долучено й Схiдну Бенгалiю, яку вiддiляла вiд основної частини країни понад тисяча кiлометрiв територiї Iндiї i яка й етнiчно, і культурно, й економiчно майже не була зв'язана з Пакистаном. Така крайня неприроднiсть довго тривати не могла, тому внаслiдок iндо-пакистанської вiйни Схiдна Бенгалiя вiдокремилася i стала незалежною країною Бангладеш (це сталося ще задовго до початку процесу етнiчної сепарацiї штучно утворених держав).

Удоколонiальний перiод на територiї Пакистану було декiлька держав, якi досить часто воювали мiж собою. Hацiональнi проблеми i тепер гостро стоять у цiй країнi. Hа сучасному етапi спостерiгається деяке посилення iнтеграцiйних рухiв, що пов'язано із загрозою ядерної агресiї з боку Iндiї. Проте це не може стати достатнiм цементуючим фактором, що допомiг би зберегти єдиний Пакистан у його сучасних межах (як мусульмансько-iндуїстське протистояння не стало перешкодою для сепарацiї Бангладеш). А те, що Пакистан, окупувавши значну територiю iндiйського штату Джамму та Кашмiр, перебуває в станi, недалекому вiд вiйни з Iндiєю, є суттєвим чинником нестабiльностi в обох країнах. Те ж саме можна сказати й про ситуацiю в Афганiстанi та прикордонних з ним пакистанських провiнцiях, територiю яких Пакистан використовує для неприхованого сприяння певним полiтичним й етнiчним угрупованням Афганiстану. В цьому разі така нестабiльнiсть є особливо сприятливим чинником для розпаду Пакистану на окремi етнодержавнi утворення услiд за Афганiстаном. Такi припущення пiдтведжуються також досить частими й активними виступами складових Пакистанської федерацiї (окремих народiв) проти центрального уряду. Полiтика Iсламабада не вiдзначалася i не вiдзначається високою нацiональною терпимiстю. Вона спрямована на асимiляцiю i створення народу, який би об'єднувала лише релiгiя. Як свiдчить iсторiя, такий народ створити неможливо. Згідно з доктринами багатьох релiгiй (зокрема християнства) це протиприродно й тому не вiдповiдає Божим законам. Hе раз такi спроби зазнавали невдач i в Пакистанi вже у другiй половинi ХХ століття. Так, у певний час були спроби лiквiдувати подiл на провiнцiї та їх самоврядування, що в результатi призвело до вiдновлення цього подiлу внаслiдок дуже сильного опору корiнного населення провiнцiй. Hароди, що населяють Пакистан, не раз висловлювали прагнення до створення власних держав. Так, у 1957 р. претензiї Афганiстану на Пiвнiчно-Захiдну провiнцiю Пакистану було пiдтримано мiсцевими пуштунами, якi прагнули разом з пуштунами Афганiстану утворити незалежну державу. Деякi народи й тепер ведуть полiтичну, а в деяких випадках i збройну боротьбу за утворення незалежних держав чи автономiй, що також є кроком до здобуття незалежностi. Так, ще у 1952 р. створено "Лiгу вiдновлення великого Белуджистану", яка дiє й досi (звичайно, в умовах пiдпiлля).

УПакистанi є кiлька джерел сепарацiї: Белуджистан, Пенджаб, Сiнд, Пiвнiчно-Захiдна провiнцiя.

Белуджистан. Корiнними нацiями на цiй територiї є белуджi та брагуї. Етнiчнi територiї белуджiв є також в Iранi й Афганiстанi, причому останнi фактично не залежать вiд центрального уряду. Саме афганськi белуджi, найiмовiрнiше, можуть стати поштовхом до об'єднання всiх белуджiв у єдину нацiональну державу. Цьому сприяють тiсні зв'язки мiж белуджами всiх трьох країн (див. також Iран, Афганiстан). Брагуї могли б, у принципi, створити власну державу, проте на сучасному етапi їх чисельнiсть порiвняно з белуджами є

126

незначною, а розселенi вони некомпактно i майже асимiльованi. Часто вони навiть зараховують себе до одного з пiдроздiлiв белуджiв. Тому в прогнозований перiод сепарацiя брагуїв окремо вiд белуджiв малоймовiрна.

Пенджаб. Виникнення цього етнодержавного утворення прогнозується на основi пакистанської провiнцiї Пенджаб та iндiйського штату Пенджаб. Hа цих територiях проживає корiнна нацiя пенджабцiв. Хоча релiгiйно населення цих земель рiзниться (на пакистанськiй територiї проживають переважно мусульмани, а на iндiйськiй - переважно iндуїсти), проте воно зберiгає сильне прагнення до об'єднання в одну державу, що спричинює постiйну нестабільнiсть в iндiйськiй частинi Пенджабу. Саме проблема Пенджабу є основним джерелом суперечностей мiж Пакистаном та Iндiєю: пенджабцi Пакистану, якi мають там домiнуючi позицiї, не можуть змиритися зi штучним роздiленням своєї країни. Iсторично Пенджаб був майже завжди єдиним i тому корiнне населення дуже боляче сприйняло роздiлення країни в 1947 р. У пакистанському Пенджабi проживає значна релiгiйна община сикхiв, якi завжди були основними поборниками збереження й розвитку пенджабської культури та мови. Hа сучасному етапi вони виступають каталiзатором тих сил, якi прагнуть об'єднання. Важливим є й економічний чинник об'єднання Пенджабу. Пiсля розриву економiчних зв'язкiв у 1947 р. господарства обох частин Пенджабу пережили велику кризу i дотепер не можуть працювати на повну потужнiсть. Столицею новоутвореного Пенджабу стане, ймовiрно, сучасний великий адмiнiстративний, промисловий та культурний центр Лахор, який колись був столицею Пенджабської держави. Теперiшня пакистанська столиця Iсламабад, а також місто Равалпiндi, що було ранiше столицею Пакистану, не можуть бути столицею Пенджабу, оскiльки вони були столицями саме для того, щоб символiзувати не нацiональну, а федеративну державу.

Сiнд. Провiнцiя Сiнд населена переважно сiндхами, якi є корiнною нацiєю на своїх етнiчних територiях. У давнi часи Сiнд був незалежною державою, хоча кiлька разiв його завойовували тюркськi й iранськi племена. У 50-х рр. ХХ століття сiндхи активно виступали за надання Сiнду широкої автономiї. Сiндхи мають усi передумови для створення незалежної держави, що й прогнозується з розвитком сепарацiйних процесiв у регiонi. Столицею цього утворення може стати місто Гайдарабад або місто Карачi. Карачi має бiльше шансiв, оскiльки тут уже була столиця Пакистану i збереглася вiдповiдна структура. Карачi є також великим економiчним i транспортним центром.

Пуштунiстан. Територiя Пiвнiчно-Захiдної провiнцiї - етнiчна територiя пуштунiв, що є найбiльшим i фактично метропольним етносом сусiднього Афганiстану. Hа цiй територiї розташованi бази пуштунських загонiв, що беруть участь у громадянськiй вiйнi в Афганiстанi. Через це кордон мiж пакистанською та афганською частинами Пуштунiстану вже тепер є значною мiрою умовним. Тому прогнозується об'єднання Пуштунiстану. Ця проблема, ймовiрно, стане одним з найважливiших поштовхiв до роздiлення Пакистану.

Таким чином, на територiї сучасного Пакистану прогнозується виникнення чотирьох етнодержавних утворень.

Межi.

Пенджаб - провiнцiя Пенджаб; iндiйський штат Пенджаб і північна частина ПівнічноЗахідної провінції. Столиця - місто Лахор.

Сiнд - провiнцiя Сiнд. Столиця - місто Карачi.

Белуджистан - провiнцiя Белуджистан; iранський остан Систан i Белуджистан; пiвденнi частини афганських провiнцiй Hiмроз, Гiльменд, Кандагар. Столиця - місто Кветта.