Ватикан

37

збройну боротьбу за об'єднання з iсторичною батькiвщиною (Iрландською Республiкою), вiд якої Пiвнiчну Iрландiю було вiддiлено внаслiдок компромiсу пiд час здобуття Iрландiєю незалежностi (вiдповiдає варiанту Б типу 1). Шотландцi та валiйцi ведуть досить активну полiтичну боротьбу за розширення автономiї, яку очолюють нацiоналiстичнi полiтичнi партiї. Територiальна компактнiсть i соцiальна структура населення цiлком достатні для державностi. Шотландцi також мають значний iсторичний досвiд державностi. I в Шотландiї, i у Вельсi вiдбуваються iнтенсивнi процеси росту нацiональної самосвiдомостi населення та прагнення збереження нацiонально-культурної iдентичностi. Вiдроджуються практично забутi шотландська (власне шотландська та давньошотландська - гельська) i валiйська мови.

Отже, на територiї Великої Британiї сформуються 3 етнодержавнi утворення: Англiя (теперiшня метрополiя), Шотландiя, Вельс. Ольстер об'єднається з Iрландською Республiкою.

Прогноз щодо роздiлення Великої Британiї має достатньо пiдстав. Hа референдумах бiльшiсть населення Шотландiї та Вельсу виступила практично за повне самоврядування, яке закрiплюється утворенням шотландського та валiйського парламентiв. Автономiзацiї сприяє також криза у британськiй королiвськiй родинi. Постає питання, чи може залишатися королiвська родина символом влади в країнi. Угода про примирення в Ольстерi, яка пiдбиває пiдсумок громадянськiй вiйнi в цiй частинi країни, передбачає створення єдиного Iрландського вищого представницького органу, що стало початком фактично подвiйного управлiння Ольстером - Великою Британiєю та Iрландiєю. Це робить можливим мирне об'єднання Ольстеру з Iрландською республiкою шляхом поступового зменшення повноважень ольстерсько-британських управних органiв i збiльшення ольстерськоiрландських.

Межi цiлком збiгаються з кордонами мiж Англiєю, Шотландiєю, Вельсом та Пiвнiчною Iрландiєю в межах теперiшньої Великої Британiї.

Столиця Англiї - столиця теперiшньої метрополiї Лондон; Шотландiї - iсторична столиця Едiнбурґ (резиденцiя нового шотландського парламенту); Вельсу - Кардiфф (резиденцiя нового валiйського парламенту).

У складi Великої Британiї ще дотепер залишається кiлька невеликих острiвних колонiй у рiзних регiонах (острiв Святої Олени, Фолклендськi острови, Бермудськi острови, архiпелаг Чаґос, острови Кайкос, острови Кайман, декiлька островiв у пiвденно-схiднiй частинi архiпелагу Туамоту). Цi острови в рамках завершення розпаду колонiальної системи, очевидно, стануть незалежними чи увiйдуть до складу близьких до них етнодержавних утворень. Аналогiчно очiкується приєднання до Iспанiї теперiшнього британського анклаву Гiбралтар.

Iрландiя

Вiдповiдно до варiанта Б типу 1 передбачається приєднання до Iрландської Республiки тепер належної Великiй Британiї Пiвнiчної Iрландiї (Ольстеру), корiнне населення якої веде активну боротьбу за возз'єднання. Юнiонiсти, що виступають за збереження Ольстеру в складi Великої Британiї, спираються на нащадкiв англiйцiв та шотландцiв, якi не є корiнним етносом, оскiльки їх у рамках полiтики британiзацiї Iрландiї було переселено в Ольстер в XIX i XX столiттях. (Детальнiше про прогноз майбутнього Ольстеру див. Велика Британiя.) Позаяк Iрландiя - острiвна нацiональна держава, iншi змiни її етнодержавних меж не

38

передбачаються.

Столиця Iрландської Республiки, очевидно, залишиться в Дублiнi, оскільки центр Ольстеру Белфаст через вiдносно невелику частку в ньому корiнного населення не може претендувати на роль центру консолiдацiї iрландцiв. Бiльше того, з возз'єднанням Iрландiї його значення, імовiрно, зменшуватиметься, натомiсть зростатиме роль другого за величиною мiста Ольстеру Деррi.

Іспанія

Змiни вiдповiдно до варiанта А типу 1. Корiннi народи, які поки що не мають нацiональних держав: баски, каталонцi, галiсiйцi. Цi народи проживають на своїх теперiшнiх територiях не менше 2000 рокiв. Баски ведуть збройну боротьбу за незалежнiсть, каталонцi - досить активну полiтичну боротьбу, про що свiдчить існування впливових нацiоналiстичних партiй. Територiальна компактнiсть усiх трьох корiнних недержавних народiв, чисельнiсть i соцiальна структура - цiлком достатні підстави для державностi.

Отже, передбачається виокремлення Каталонiї, Басконiї та Галiсiї як етнодержавних утворень. Крiм того, окремою державою залишатиметься метрополiя (Iспанiя). Розглянемо можливiсть виокремлення в етнодержавнi утворення iнших частин Iспанiї. Претендентами можуть бути:

•колишнi незалежнi держави (колишнi князiвства Астурiя, Леон, Арагон);

•територiї з суттєвими етнiчними вiдмiнностями (область Валенсiя);

•iсторично вiдокремленi територiї та територiї зi специфiчними економiчними iнтересами (Андолусiя);

•етноадмiнiстративнi одиницi (Андолусiя, Гiбралтар).

Для вiдокремлення цих територiй достатнiх об'єктивних пiдстав немає. Воно було б можливе лише за умови великої нестiйкостi метрополiї пiд час катастрофiчного розпаду держави. Це може вiдбутися, якщо протягом 15-20 рокiв буде сильно гальмуватися прагнення баскiв i каталонцiв до незалежностi. Позаяк iншi європейськi багатонацiональнi держави (Велика Британiя, Бельгiя) вже в стадiї розпаду, очевидно, через кiлька рокiв цей процес торкнеться й Iспанiї, та вiдбуватиметься вiн доволі спокiйно. Тому варiант вiдокремлення умовних претендентiв малоймовiрний. Адже переважна частина населення цих територiй - iспанцi, а розмовляють там дiалектами iспанської мови, якi не претендують на те, щоб визнаватися окремими мовами. Існування в середнi вiки незалежних князiвств не спричинило виникнення окремих етносiв внаслідок швидкої консолiдацiї, зокрема в боротьбi проти спiльного ворога - арабiв, що володiли пiвденною частиною Пiренейського пiвострова. Окреме мiсце серед цих територiй займає Гiбралтар, який нині перебуває пiд британським управлiнням. Проте це штучно вiдiрвана (внаслiдок англо-iспанської вiйни) вiд Iспанiї територiя, яка до цього нiчим, окрiм стратегiчного розташування, не вiдрiзнялася вiд iншої частини Андолусiї. Хоча населення Гiбралтару тепер не має великого бажання до возз'єднання з Iспанiєю, досвiд приєднання стратегiчних анклавiв до країн, з яких їх було видiлено (Дiу в Iндiї, Гонконг у Китаї), вказує на незворотнiсть цього процесу.

До складу Iспанiї входять також розташованi бiля пiвнiчно-захiдного узбережжя Африки Канарськi острови й анклави Сеута та Мелiлья, видiленi з територiї Марокко. Анклави буде повернуто Марокко, а Канарськi острови, очевидно, стануть незалежним етнополiтичним

39

утворенням. Мешканцям цих островiв, що є одним з найвiдомiших свiтових курортiв, залежнiсть вiд Iспанiї не надто вигiдна, й за вiдповiдної нагоди вони вiдокремляться.

Межi.

Каталонiя - адмiнiстративнi територiї, заселенi переважно каталонцями: автономна область Каталонiя i Балеарськi острови. Крiм того, переважно каталонцями заселений район областi Валенсiя - Кастельон-де-ла-Плана. Враховуючи існування сепарацiйного центру й адмiнiстративну вiдокремленiсть, а також вiдцентровi тенденцiї у Валенсiї, є можливим приєднання цього району до Каталонiї. До Каталонiї вiдiйде також населений переважно каталонцями департамент Францiї Схiднi Пiренеї з центром у м. Перепiньян. Столиця - місто Барселона.

Басконiя- адмiнiстративнi територiї, населенi переважно басками: автономнi областi Країна Баскiв, Hаварра, Ла-Рiоха. Баски населяють також анклав на пiвдень вiд Вiторiї, який нині входить до складу провiнцiї Бургос. Очевидно, його, як штучно вiд'єднану територiю, буде повернуто до Басконiї. Крiм теперiшнiх iспанських провiнцiй, до Басконiї згiдно з варiантом В типу 1 може вiдiйти французька частина Басконiї (теперiшнiй департамент Францiї), що є iсторичною частиною Басконiї, населена переважно басками i межує з iспанською частиною Басконiї. Адже Францiя - країна з активними джерелами етнiчної нестабiльностi (Корсика, баски). Попри гарантiї непорушностi кордонiв у Європi активна боротьба баскiв за незалежнiсть своєї країни не лише в Iспанiї, а й у Францiї, швидше всього, закінчиться об'єднанням обох частин Басконiї в одному етнодержавному утвореннi, тобто французька частина Hаварри приєднається до Басконiї. Столиця - місто Більбао. Претендентами на столицю Басконiї можуть бути також Памплона i Сан-Себастьян, якi, проте, на сьогодні менш важливi, - а країна, що тiльки стає незалежною, має мати сильну столицю. Крiм того, центром полiтичного життя та боротьби баскiв є саме Бiльбао.

Галiсiя - адмiнiстративна автономна область Галiсiя без жодних приєднань. Столиця - місто Ла-Корунья, що тепер є адмiнiстративним центром вiдповiдної автономної області.

Канарські острови- територія теперішнього іспанського володіння поблизу північнозахідного узбережжя Африки. Столиця - Санта-Крус-де-Тенерiфе.

Іспанія- решта території сучасної Іспанії. Столицею залишиться Мадрiд.

Португалiя

Одна з багатьох пiренейських держав, яка сформувалася пiд час Реконкiсти (боротьби проти арабiв, що захопили пiвострiв). Але, на вiдмiну вiд iнших, вона не увiйшла до союзу Кастилiї й Арагону, залишившись незалежною державою. В той час відбувалося формування португальської нацiї та мови, i навiть 60-літнє перебування Португалiї у складi Iспанiї (з 1581 р.) не зупинило цього процесу. Тепер Португалiя - переважно однонацiональна держава: тому й немає пiдстав прогнозувати якихось територiальних змiн в її материковiй частинi. Проте до складу країни входять двi острiвнi територiї в Атлантичному океанi: Азорськi острови та острови Мадейра. Хоча населення цих територiй розмовляє португальською мовою i здебільшого є вихiдцями з метрополiї, умови на островах та iнтереси їхніх мешканцiв сильно вiдрiзняються вiд iнтересiв Португалiї, територiальна вiдокремленiсть також обмежує зв'язки. Острови мають важливе стратегiчне значення для блоку НАТО; а їх сприятливі для відпочинку природнi умови приваблюють туристів з Європи. До складу Португалії ці острівні території входять лише формально. Тому прогнозується виокремлення