7 Види конституційно-правових норм.

Конституційно-правові норми(КПН) – це встановлені чи санкціоновані д-ю правила, які визначають поведінку учасників конст.-пр. відносин. Вони становлять собою особливий різновид норм сис. Нац. права. Їм властиві риси, притаманні всім пр. нормам. Як важливий засіб соціальної орієнтації особи вони встан-ся чи санкціонуються д-ю; мають державно-владний характер, є формально визн-ми заг.обов’язковими правилами поведінки; закріплюються в пр. актах, що видаються компетентними д-ми органами; мають двосторонній характер, тобто встан-ть не тільки права, але й обов’язки учасників правовідносин; передбачають наявність особливого механізму реал-ї, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники; визн-ть можливість багатоваріантної поведінки; мають ситуаційний характер; є цілеспрямованими і гарантованими.

Найбільш поширеною є класифікація КПН за їх змістом.

І група – це норми, які визн-ть осн. засади конят-го ладу Укр.

ІІ група – це норми, які закріплюють основні конституційні права і свободи людини і гр.-на

ІІІ група – норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії.

ІV група – норми, які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади Президента України, самоврядування тощо.

V група – норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя.

В залежності від змісту, норми конституційного права поділяються на матеріальні(МН) і процесуальні(ПН).

ПН є складовою частиною практично всіх інститутів конят-х прав України. В цьому їх функ-не призначення: обслуговувати інститут, забез-ти реалізацію його норм.

Розрізняють насамперед регулятивні та охоронні норми. Це – головний розподіл норм КП, який відповідає поділові спеціально-юр-х функцій на регулятивні і охоронні. Регулятивні (правоустановчі) відносини вин-ть здебільшого при встан-ні суб’єктивних прав та обов’язків учасників правовідносин.

У свою чергу, регулятивні норми можуть бути зобов’язуючими, забороняючими та уповноважуючими.

Зобов’язуючі – це такі юридичні норми, які встановлюють обов’язок особи вчинити певні позитивні дії.

Утримуватись від дій, які спрямовані на будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками, так само, як і всяку проповідь расової або національної винятковості, ворожнечі або зневаги. Це – явна норма-заборона.

Уповноважуючі КПН встан-ть суб’єктивні права з позит-м наповненням, тобто права на здійснення тих чи інших позит-х дій.

Серед конят-х норм немало спеціалізованих норм: заг-х, дефінітивних, норм-принципів, установчих, гарантуючих, оперативних, колізійних та інших.

За сферою дії норми бувають загальні і локальні; за тривалістю дії – постійні й тимчасові. Їх можна клас-ти також за органами що видають норм. акти, можна розрізняти норми, видані ВРУ, През., місцевою радою або ін. органом місцевого самоврядування тощо.

Можна класифікувати акти також за їх державно-правовою природою. Зокрема, за природою державно-владних повноважень. Так, деякі органи, посадові особи, не маючи необхідних повноважень, інколи отримують їх від інших органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Це так звані делеговані повноваження.

Норми КП можна поділяти за їх юридичною силою.

8 Порядок реалізації конституційно-правових норм

Реалізація КПН- це перетворення. вітілення конст. норм у фактичній діял-ті орг-цій, органів, посадових осіб. громадян. Реал-я к.-п. норм є елементом здійснення КУ в цілому, її окремих норм, що є досягненням конст. цілей та інтересів шляхом правомірної діял-ті суб’єктів КП. реалізація к.-п. норм відбувається у 4 формах:

1. Дотримання норм КПН – утримання выд здійснення заборонених нею дій. Це особливий обов”язок усіх д-х органів, пос. особл. громадян. І юр., і фіз. особи мають утримуватися від дій. заборонених нормами права. Тут реал-ся їх пасивний обов’язок, коли дій не треба вчиняти. а досить утримуватися від їх здійснення. це природно матеріалізується в забороняючих нормах, яких у КУ дуже багато.

2. Виконання-обов’язкове здійснення передбачених законом тих чи ін. дій. Тут реалізуються активні правові обов’язки, зобов’язуючі КПН. Так, прийняття ЗУ “Про КСУ” є виконанням ст. 112 КУ, яка започатковує видання такого закону (є безпосередньою підставою для його видання). На виконанння приписів КУ були прийняті десятки законів, які опосередковують відносини у сфері ек-ки, політики, оборони республіки тощо.

3. Використання- здійс-ня учасниками конст. відносин дозволених нормами права дій, здійснення ними своїх прав. При чому. в таких випадках реал-ся уповноважуючі норми, які закріплюють основні права і свободи громадян, повноваження держ. органів тощо. Викор-ня к.-п. норм можливе також при тлумаченні законодавства.

4. Застосування:- тут є чітко визначений адресат: о. д. в., пос. особи та ін. Це- своєрідна форма реалізації КПН, що відрізн. від ін. форм змістом, суб’єктами та актами, які вони приймають.

Заст-ня права - держ.-владна діял-ть по вирішенню конкретних юр. справ уповноваженими суб’єктами. Реал-ся вона шляхом прийняття акта, який індивідуалізує і конкретизує заг.обов’язковий пр. принцип. Без акту заст-ня немає такої форми реалізації конст. норм. Неоднорідність конст. норм (регулятивних, охоронних, норм-принципів) зумовлює різноманітність форм їх застосування. в одних випадках- це безпосереднє застосування, в інших- разом з нормами галузевого законодавства.

9 Поняття і види конст-пр відносин (КПВ).

КПВ є результатом дії норм КП, хоча це зовсім не значить, що такі відносини вин-ть безпосередньо з цих норм: основою їх вин-ня є безпосередня практ. Діял-ть суб’єктів конституційного права.

КПВ властивий цілий ряд специфічних ознак, які відрізняють їх від відносин ін. галузей права. Найбільш хар-ми ознаками КПВ є такі особливості:

9. Це найбільш суттєві сус. В, які вин-ть у сфері здійснення влади народом країни.

10. Це різновид політико-пр-х В, оскільки предметом їх пр. рег-ння є політика, тобто та сфера життєдіяльності сус-ва, яка зв’язана з д-ю владою, з боротьбою різних політ.партій, соц-х груп за завоювання і здійснення влади.

11. Їм властиве особливе коло суб’єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень в основному шляхом нав’язування своєї волі.

12. Для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов’язків учасників відносин.

13. Особливістю КПВ є й те, що вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої.

Види КПВ. Найбільш поширеною є класифікація КПВ за їх суб’єктами. І це не випадково, оскільки суб’єкт – головна фігура в правовідносинах. Коло суб’єктів КП визначається і закріплюється нормами цієї галузі. Розрізняють суб’єкти права і суб’єкти правовідносин.

Суб’єкт КП – це встановлений конституційними нормами адресат (носій), який може мати юридичні права і нести відповідні обов’язки. Він має конституційно-правову правоздатність або деєздатність.

Суб’єкт КПВ – це володар конституційно-правової правоздатності, який реалізує її безпосередньо в даних відносинах.

10 Суб'єкти і об'єкти конст.-пр. відносин (КПВ).

Суб’єкти, тобто учасники КПВ, досить різноманітні, що обумовлено багатством змісту таких відносин. Вони мають багато спільного з суб’єктами інших відносин: володіють певним статусом, наділені відповідною праводієздатністю, механізмом реалізації своїх повноважень тощо. Суб’єктами КПВ є:

1. Укр. народ як сукупність громадян різних національностей, якому належить вся повнота влади на території республіки, корінні народи і нац-ні меншини.

2. Громадяни України, особи без гром-ства та іноземці.

3. Українська держава (Україна як держава).

4. Органи державної влади України.

5. Народні депутати та посадові і службові особи.

6. Політичні партії і громадські організації.

7. Терит-ні громади, органи та інші суб’єкти місцевого самоврядування.

8. Адмін.-територіальні одиниці, передбачені КУ і ЗУ.

9. Державні та інші підприємства, установи і організації, навчальні й інші державні, комунальні і приватні заклади.

Цей перелік не є вичерпним, його можна розширити, диференціювати тощо. Суб’єктами КПВ, н-д, можна вважати виборчі комісії (Центральну виборчу комісію та виборчі комісії різних рівнів), загальні збори громадян за місцем проживання, постійні комісії місцевих рад, асоціації депутатів тощо.

Об’єкти КПВ – це певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб’єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб’єктивні конституційні права і обов’язки. Згадані блага можуть бути матеріальними і нематеріальними.

Матеріальними видами об’єктів КПВ є:

• політичні блага – конст-й лад, суверенітет, влада, влада народу, д-вна влада, гром-ство, депут-й мандат, посада, терит-на цілісність тощо;

• дії уповноваженого суб’єкта;

• дії зобов’язаних суб’єктів;

• речі та інші майнові і духовні блага;

• поведінка суб’єктів КПВ;

• результати поведінки суб’єктів таких відносин;

• природні об’єкти.

Видами об’єктів нематеріальних КПВ є:

• особисті нематеріальні блага людини і громадянина (життя, здоров’я, честь, гідність);

• певні соціальні вл-сті і риси об’єднань, спільностей;

• духовні цінності.