Класифікація наук ф. Бекона та т. Гоббса

У філософських концепціях науки Нового часу порівняно із се­редньовічними підходами змінюються способи класифікації та об­грунтування дисциплінарної будови знань відповідно до змін уявлень про предмет наукового дослідження.

У новій науці формуються уявлення про природне тіло як еле­мент системи природи; кожна з наук вивчає відповідне природне тіло. Філософи Нового часу намагаються виявити специфічні структу­ри знань у кожній з груп наук — дедуктивній та індуктивній, тео­ретичній та емпіричній; розглядають відмінності в основах і проце­дурах провідних наук того часу — математики, фізики, природничої

історії. Для систематизації наукових дисциплін у філософії Нового часу використовувався принцип ієрархії дисциплінарних одиниць знань.

Звернемось до поглядів Ф. Бекона. В основу класифікації наук він поклав структуру людських здібностей: уяву, пам’ять, інтелект. Це явно виражений суб’єктивний підхід, зумовлений загальним рівнем розвитку тодішньої науки — як природознавства, так і філо­софії. Ф. Бекон розподіляв науки між класами не залежно від харак­теру того, ідо вивчається, тобто предмета вивчення, а залежно від різних властивостей і сторін людської натури. Схильний до емпіризму Ф. Бекон водночас був противником усіх наперед установлених систем у природознавстві.

Загальну схему свого розподілу галузей науки Ф. Бекон порівнює з пірамідою, єдину основу якої становлять історія та досвід. І тому основою природничої філософії є природнича історія; Ближче'до' основи розміщена фізика, ближче до вершини — метафізика. Ф. Бекон звернув увагу на існування багатьох основ розрізнювання наукових дисциплін як за об’єктом і характером відбору матеріалів, так і за метою і методами викладення та дослідження. Він підкрес­лював, що потрібно класифікувати науки таким чином, щоб не розсі­кати та не розривати наукові дисципліни, не допускати порушення безперевності зв’язку між ними. Але цей зв’язок він розумів не як коло або якусь лінійну ієрархію, а як складне утворення, схоже на дерево:

Т. Гоббс у праці “Левіафан” поглибив беконову класифікацію наук, але відступив від послідовного проведення суб’єктивного принципу, зробивши спробу поєднати його з об’єктивним. Класифі­кації наук Т. Гоббс надав кількісно однобічного характеру, поклавши в його основу математичне знання. Три властивості розуму, про які писав Ф. Бекон, отримали у Т. Гоббса тонке гносеологічне тлума­чення стосовно співвідношення емпіричного та раціонального момен­тів пізнання.

Пізнання буття речей, що грунтується на відчутті та спогадах, передує, за Т. Гоббсом, пізнанню причин речей, яке здійснюється за допомогою розуму. Відповідно до цього Т. Гоббс поділяє науки на дедуктивні та індуктивні. Перші спиралися на розум, другі — на досвід.

На чолі дедуктивних наук Т. Гоббс ставив геометрію. Він вважав, що вона має справу з явищами, які ми самі можемо спричинити, проводячи лінії, викреслюючи фігури тощо. Тому причиною цих явищ є, на думку Т. Гоббса, сам суб’єкт. Сюди ж належать політика та естетика, оскільки їх предмет також є продуктом діяльності суб’єкта.

На чолі індуктивних наук у Т. Гоббса стояла фізика. її предме­том, вважав він, є явшца природи, що не залежать від людини, а тому пізнання тут відбувається не від причини до дії, а від видимих наслідків до з’ясування їх причин. Відчуття і пам’ять, вважав Т. Гоббс, дають лише знання факту. Оскільки наука є знанням зв’яз­ків і залежностей фактів між собою, то вона спирається лише на розум.

Найбільш загальним усеохоплюючим методом Т. Гоббс вважав метод математики. Він зводив усе раціональне пізнання до простих математичних операцій, зазначаючи, що ці операції чиняться не тільки над числами, як у математиці: додавати та вйщімати можна й лінії, фігури, кути, відношення, сили, час (геометрія), слова, назви, міркування, силогізми (логіка), договори, закони (політика), явища природи (фізика) і явища суспільного життя. Цим визначалось місце математики в системі знань у Т. Гоббса. Класифікацію Т. Гоббса можна розглядати як перехідну від класифікацій, побудованих на суб’єктивному принципі, до класифікацій, побудованих на об’єк­тивному принципі.

Загальний ряд наук у Т. Гоббса будується на послідовності пере­ходу від описування фактів (емпірії) до їх пояснення за допомогою логічних міркувань (теорії). Звідси — головний поділ наук на історію (знання фактів) і філософію, або ж теоретичну науку (знання наслід­ків одного твердження для іншого).

Історія, за Т. Гоббсом, поділяється на природничу (опис явищ природи) і соціальну (опис явизц суспільного життя). Філософія також поділяється на природничу, що стосується властивостей природних тіл, і математичну, що стосується кількості та руху як загальних властивостей усіх тіл. Остання, в свою чергу, поділяється на першу філософію, коли кількість та рух не визначені, й на мате­матику, коли визначені фігурою (геометрія) або числом (арифметика).

Кількість і рух, визначені для космічних тіл, стають предметом космографії, а саме: для зірок — астрономії, для Землі — географії. Далі йде фізика, яка вивчає наслідки якості й дає у випадку несталих тіл метеорологію, а у випадку сталих тіл (зірок і міжзоряного просто­ру, включаючи повітря) астрологію і т.ін. Далі йдуть науки, що вивчають наслідки властивостей частин Землі, яким не притаманні чуття: мінерали, метали тощо (мінералогія) і рослини (ботаніка), та яким вони притаманні, тобто тварини (зоологія).

У самому кінці загального ряду наук у Т.Гоббса стоять знання наслідків властивостей “політичних тіл” — політика та соціальна філософія, що охоплює питання держави та права.