Освіта
Вирішальною передумовою формування української національної різночинноїінтелігенції став розвитокосвіти. У XIX столітті нові потребиуправлінняй економічного розвитку, особливо з появоюкапіталістичних відносин, змусили уряд спеціально займатися питаннямиосвіти. Що стосується України, то на її території власна традиція широкоїшкільної освітибула перервана. Якщо на початку XVIII століття практично кожне українське село малопочаткову школу, то до його кінця, післязакріпаченняселян, вціліли лише одиничні школи, які утримувалися на кошти батьків. У XIX столітті система освіти почала розвиватися у рамках загальнодержавної російської політики. У1804році відкрилася перша в УкраїніОдеська комерційна гімназія. У 1805 -Харківський університет.
Всього в Україні у першій половині століття діяло 1320 парафіяльних і повітових шкіл та училищ, відкрито 19 гімназій, навчалося близько 4 тис. учнів. У стані справжнього занепаду перебувала освіта у Західній Україні. Уряд Австро-Угорщини проводивколонізаторськуполітику. УЗакарпаттінавіть у початкових школах навчання велосяугорською мовою, уГаличині—німецькоюіпольською, наБуковині— німецькою ірумунською. Формально у1869році тут було введене обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років, однак переважна частина населення (від 55 до 75%) залишаласянеписьменною
У 1834був відкритийКиївський університет, першим ректором якого став відомий український вчений;—Михайло Максимович. Він заохочував і особисто брав участь у збиранніукраїнського фольклору, вивченні пам'яток старовини. У1865відкривсяуніверситетвОдесі, у1898—Київський політехнічний інститут,1899—Катеринославське вище гірниче училище(ниніНаціональна гірнича академія України). На західноукраїнських землях основними центрами науки булиЛьвівський університет,1661року заснування, іЧернівецький університет,1875року заснування, заняття в яких велисяпольськоюінімецькою мовами.
Харківський національний університет імені Василя Назаровича Каразіна— університет у містіХаркові, самоврядний (автономний) дослідницький національний університет[1]. Заснований у листопаді 1804 року з ініціативи видатного просвітникаВ. Н. Каразіна. Другий за віком (післяЛьвівського університету)університетсучасної України. Згідно з оцінками якості навчання університет займав сьоме (Компас,2009р.) та четверте місце (Дзеркало тижня,2007р.) в Україні[2][3]. Згідно із одним з рейтингів провідних університетів світу (Webometrics,2009р.), Харківський університет займав шосту позицію серед університетів України та 2570 місце у світі[4]. В Харківському університеті навчався Нобелівський лауреатІлля Мечников, а також викладав лауреат Нобелівської преміїЛев Ландау.
Історія
17 січня (29 за новим стилем) 1805 було підписано Указ про відкриття у Харкові Імператорського університету. Це був другий університет на півдні Російської імперії. Його було засновано з ініціативи місцевого громадянства, перш за все Василя Каразіна, а також братів Тихоцьких — секунд-майора Ізюмського гусарського полку Якова Андрійовича Тихоцького (до 1736–1800) полковника 1-го гусарського полку Павла Андрійовича Тихоцького (задовго до 1763 — після 1809). Їхню ідею підтримали й зібрали потрібні кошти дворянство та міська управа. Керував збором коштів син Якова Тихоцького — предводитель дворянства Куп'янського повіту Іван Якович Тихоцький (1772 — після 1820). Куратором університету було призначено графа Северина Потоцького, а першим ректором став філолог Іван Рижський. Серед професорів за перших десятиліть існування університету переважали іноземці, головним чином німці, найвизначніші з яких — філософ Й. Б. Шад та історик Д. X. Роммель. Чисельність студентів у 19 ст. постійно зростала: у 1805 — 57, 1810 — 118, в 1860-х роках — приблизно 425, у 1887 — 1520.
Протягом певного часу Харківський університет користувався автономією з виборним ректором, але в 1820—1850-х роках його взято під суворий контроль (ректора призначав міністр освіти) з цензурою наукових видань і викладання. У 1863 університет відповідно до нового Статуту здобув часткову автономію.
У 19 — на початку 20 ст. Харківський університет мав 4 факультети: фізико-математичний, історико-філологічний, медичний і юридичний. 1839 при ньому створено ветеринарну школу, яка згодом (1851) стала самостійним інститутом . Університет включав у себе також лабораторії, клініки, астрономічну обсерваторію, ботанічний сад, бібліотеку. 1811 при ньому було засновано Філотехнічне товариство, а у другій половині 19 ст. — Харківське математичне товариство, Харківське історико-філологічне товариство, товариства дослідників природи, фізичне, хімічне, юридичне та ін. З ініціативи діячів університету з'явилися перші періодичні видання на Слобожанщині: «Харьковскій Еженедельникъ» (1812), «Украинскій Вестникъ» (1816–1819), «Харьковскія Известія» (1817–1823), «Украинскій Журналъ» (1824–1825) та ін. В перший період свого існування (1805–1835) університет здійснював вплив на організацію шкільництва на Слобожанщині. З 1874 університет видає «Учені записки».
Імператорський Харківський університет
Харківський університет відіграв помітну роль в українському національному відродженні, головним чином на початку, а також наприкінці 19 — на початку 20 ст. Ще до того, як Київ став осередком українського національного життя в Наддніпрянщині, у середині 19 ст., тут велися дослідження народного побуту, історії та мови, розгорталася літературна діяльність, формувався україномовний театр. У другій половині 19 ст. Харківське історико-філологічне товариство розгорнуло широкі дослідження з історії та побуту Слобідської та Лівобережної України. Студенти об'єднувалися в українські громади (у яких брали участь, зокрема, Олександр Потебня, Василь Мова-Лиманський та ін.), висуваючи також політичні вимоги українського руху. За ініціативи професорів Миколи Сумцова, Дмитра Багалія, А. Зайкевича рада професорів університету висловилася проти цензури українських видань («Записка по вопросу о цензуре книг на малорусском языке»). 1906 університет присвоїв звання почесного доктора лідерам українського національного руху Михайлові Грушевському та Іванові Франку, а 1910 — авторці «Истории украинского народа» Олександрі Єфименко. В 1907 Микола Сумцов, Дмитро Багалій та Михайло Халанський почали читати в університеті лекції з народної словесності, історії України й мовознавства українською мовою.
Ювілейна монета на честь 200-річчя університету.
У роки революції та громадянської війни 1917–1920 в університеті велася боротьба між прихильниками російської державності й українського курсу. Частина професорів, не згідних з новими політичними реаліями, покинула університет. Більшість українських професорів залишилася в Харкові. Вони продовжували працювати в організованих радянською владою на базі університету установах: в Академії теоретичних знань (1920–1921), Харківському інституті народної освіти (ХІНО, 1921–1930), Харківському інституті народного господарства, фізико-хімічному та юридичному інститутах. У 1932–1933 на їхній базі відновлено Харківський державний університет (ХДУ), який складався з 7 факультетів: фізико-математичного, хімічного, біологічного, геолого-географічного, літературно-лінгвістичного, історичного (з філософським відділом) та економічного (з відділом економічної географії). 1936 ХДУ було присвоєно ім'я щойно померлого російського письменника Олексія Горького (хоча той за життя не мав ніякого відношення до університету). Під час Німецько-радянської війни ХДУ було евакуйовано до міста Кизилорда в Казахстані, де він спільно з Київським університетом утворив Об'єднаний український державний університет. У 1943–1944 ХДУ повернувся до Харкова (перший після звільнення міста навчальний рік розпочався 1 листопада 1943[5]). На 1977 у складі університету діяли наступні факультети і відділи: механіко-математичний, фізичний, геолого-географічний, економічний, історичний, філологічний, іноземних мов, загальнонауковий, заочний та вечірній.
11 жовтня 1999 Президент України Леонід Кучма своїм указом, «ураховуючи значний внесок Харківського державного університету у підготовку висококваліфікованих фахівців та розвиток науки», надав йому статус національного та присвоїв ім'я його засновника — Василя Назаровича Каразіна
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Київський національний університет імені Тараса Шевченка(КНУ імені Тараса Шевченкаабо простоШевченків університет, відкритий якКиївський ІмператорськийУніверситетСвятого Володимира) — державнийвищий навчальний закладУкраїни, розташований у містіКиєві, самоврядний (автономний) дослідницький національний університет[5].
Історія
Микола І, засновник Київського Університету
Тарас Шевченко біля Червоного корпусу Київського університету. Фотокопія фрагменту картини написаної олією 80 рр ХХ ст.
Замальовка Тарасом Шевченком Червоного корпусуКиївського університету у 1846 р.
Стрічки Ордену Св. Володимира. Червоний колір будівлі «Червоного корпусу» пов'язаний зі стрічкамиорденуСв. Володимира (червона та чорна), відтак Будівля Київського університету Св. Володимира мала відображати ці кольори (це офіційна версія за часівРосійської імперіїта сучасної України).
Ідея заснування університету в Києві виникла в правлячих колах Російської імперіїще на початку XIX ст., відразу після відкриття таких закладів уХарковітаКазані(обидва відкриті в листопаді 1804 р.). Однак втілювати в життя плани створення університету влада розпочала лише 1833 р., після закриттяКременецького ліцеюна Волині (ліцей було закрито за участь його студентів впольському повстанні 1831 року). Бібліотеку ліцею, нумізматичний кабінет, колекцію картин, гравюр та скульптур було конфісковано і передано новоствореному Імператорському університету. Рослини з ботанічного саду і наукові прилади теж було перевезено до Києва. Таким чином, Університет, в значній мірі, було створено на матеріальній базіКременецького ліцею. Викладачами Університету також стало багато викладачів колишнього ліцею (проф.О. Міцкевичта ін.).
8 листопада 1833 р. імператор Микола Іпідтримав подання міністра народної освіти графа C. Уварова про заснування Імператорського університету Святого Володимира. 25 грудня 1833 р. імператор затвердив проект Тимчасового статуту й штатний розпис Університету. 28 (16 за ст. ст.) липня 1834 р. (в день пам"яті рівноапостольного кн. Володимира) відбулося урочисте відкриття закладу. 28 серпня 1834 р. в Університеті розпочалися заняття.
У добу Гетьманату[6]розділено на:
Київський український державний університет
Російський київський університет;
1920–1926: Вищий інститут народної освіти іменіМихайла Петровича Драгоманова
1926–1932: Київський інститут народної освіти імені Михайла Петровича Драгоманова
1933–1939: Київський державний університет
1939–1994Київський державний університет іменіТараса Григоровича Шевченка(КДУ)
1959: Київськийордена Ленінадержавний університет іменіТараса Григоровича Шевченка
1984: Київськийордена Ленінайордена Жовтневої Революціїдержавний університет іменіТараса Григоровича Шевченка
1994— по сьогодні: Київський національний університет імені Тараса Шевченка (КНУ)
2008: Київський національний дослідницький університет імені Тараса Шевченка (згідно з Указом Президента України цього ж року)
Російська імперія
Київський університет був заснований наказом російського імператораМиколи І2 листопада1833року як КиївськийІмператорськийуніверситет святого Володимира. Це був другий вищий навчальний заклад на території підросійської України післяХарківського Імператорського університету. Початковою метою, що ставилася перед Київським університетом була боротьба із полонофільською київськоюінтелігенцією, яка була вороже налаштована до влади в ходіПольського повстання1830–1831років[Джерело?]. Апеляція до імені князяВолодимирасимволізувала саме цей напрямок діяльності.
28 серпня1834року Київський університет прийняв перших 62 студентів. Початково діяв лише одинфілософськийфакультет з двома відділеннями — історико-філологічним та фізико-математичним.1835року відкрився юридичний факультет, а 1847 року — медичний. Філософський згодом розділився на два самостійні факультети. З такою структурою університет працював до1917року.
Ще з середини 19 ст. університет став одним із осередків науки і передової громадської думки в Україні. Тут вчилися члени Кирило-Мефодіївського товариства— В. М. Білозерський, Г. А. Андрузький; Т. Г. Шевченко працював в 1845-47 рр. в Археографічній комісії при університеті. До 1917 р. університет підготував близько 20 тисяч спеціалістів. Активні учасники Київсько-Харківського товариства були ініціаторами заснування недільних шкіл.
Університет названо у 1939 році на честь українського поета Тараса Шевченка. Після закінчення Петербурзької академії мистецтв він працював тут як співробітник археографічної комісії (у 1845-46 роках). Розгром у 1847 році Кирило-Мефодіївського товариства й арешт Шевченка перервали його роботу, але не знищили зв'язки поета з університетом. Після звільнення Шевченко написав «Букварь Южнорусский» для недільних шкіл, займався його розповсюдженням, листувався з першим ректором Університету Михайлом Максимовичем.
В 1848 при університеті (1-й поверх) засновано хірургічну клініку В. О. Караваєва, де оперував також М. І. Пирогов. У січні 1847 в актовому залі концертував Ф. Ліст. Тут відбувалися виставки передвижників. У 1861–1919 щомісяця видавалися «Университетские Известия», працювало 10 наукових товариств: дослідників природи, фіз.-математичне, фіз.-хімічне, хірургічне, історичне Нестора-літописця, юридичне… В 1883 було засновано університетську мед. клініку (тепер.бульвар Шевченка № 17). 1880 в університеті було проведено випробування першої у світі системи одночасного телеграфування і телефонування по одному й тому ж дроту (винахідникГ. Г. Ігнатьєв). У 1915-16 університет було евакуйовано в Саратов, в 1919-20 до університету були приєднаніВищі жіночі курси, Київський юридичний інститут та інші навчальні заклади.
СРСР
Протягом 1920-32 на базі університету функціонували інститути народної освіти ім. Драгоманова (до 1930), соціального виховання, професійної освіти, фізико-хіміко-математичний. В 1933 університет відновлено у складі 7 факультетів. У 1939 закладові присвоєно ім'я Т. Г. Шевченка. В 1942-43 К. У. злито з Харківським в Об'єднаний український університет і евакуйовано до м. Кзил-Орди Казахської РСР. Незважаючи на заподіяні німецькими окупантами руйнування (висаджено в повітря головний корпус, знищено кабінети, бібліотеки), в січні 1944 університет відновив свою діяльність (визволення Києва 6.11.1943). У 1949 функціонувало 12 факультетів. 1960 року в університеті відкрито факультет студентів закордонних держав.