Розвиток уявлень про будову Землі та її надра

Натурфілософське світорозуміння давніх греків було пов’язане з першими спробами осмислення будови Землі та Всесвіту. Фалес вважав, що Земля має форму плаского диску, який плаває на повер­хні води. За Анаксімандром, Земля циліндроподібна, причому висота її становить третину ширини. Земля — ниряюче тіло, ніщо її не тримає, а на місці вона залишається завдяки однаковій відстані від усіх точок периферії Космосу. Море — залишок первісної вологи, більшу частину якої висушив вогонь, а решта стала гірко-солоною через випал. Анаксімен стверджував, що Земля плоска. Вона запирає своєю плоскою поверхнею повітря, яке лежить під нею, і це повітря, що позбавлене простору для переміщення, залишається нерухомим. Як і Анаксімандр, він стверджував, що землетруси відбуваються від сильного намокання або пересихання Землі.

Уявлення форми Землі як плоскої дископодібної випливало із безпосереднього чуттєвого сприймання оточуючого світу. Тому саме так форму Землі визначали іонійські натурфілософи. Іонійська тради­ція виявилася настільки міцною, що пізніше такі мислителі, як Епі- кур (близько 342—270 рр. до н.е.) і Тіт Лукрецій Кар (99—55 рр. до н.е.), не визнавали земної кулі, хоча на той час уже була відома довжина її кола.

Ідея кулеподібності Землі була частиною концепцій Піфагора, Парменіда, Емпедокла, Платона, Арісготеля та ін. Вони виходили не з досвіду, а з настанови, що Земля повинна мати кулеподібну форму, оскільки куля є найдовершенішою фігурою. Згідно з вченням піфа­горійців про “гармонію сфери” Земля кулеподібна і рухається як Сонце та планети по колу навколо “центрального вогню”. За Плато- ном Земля також має форму кулі, але покоїться нерухомо в центрі Всесвіту.

В Анаксімандра, Анаксімена, Демокріта вгоріли уявлення про причини змін поверхні Землі Припускалося, що коли Земля розмо­кає після сильних дощів, а потім висихає, на її поверхні утворюються тріщини. Ці тріщини сполучаються з порожнечами всередині Землі, де циркулюють повітря, вода і полум’я. Уявлення про підземні порожнечі були пов’язані з природними умовами Греції, де пошире­ний карст, а також зі спостереженнями над землетрусами і вивер­женнями вулканів. Поступово ці спостереження оформилися в ідею про існування каналів і порожнеч під поверхнею Землі. Вважалося, що вогонь, який рухається по каналах, виривається на поверхню при виверженні вулкану, а вода і вітер із вогнем стрясають поверхню Землі. Наводилася й інша причина землетрусів —- обвалювання стелі порожнеч.

У “Метеорологіці” Арістотель особливо ясно висловив ідею про канали та порожнечі в Землі. Він вважав, що Земля в процесі розвит­ку проходить стадії, схожі з індивідуальним розвитком організму: виникнення, зрілість і розпад. Земна куля оточена водою, над обо­лонкою води міститься оболонка повітря. Арістотель звернувся також до з’ясування причин землетрусів. Розглянувши міркування з цього приводу Анаксімена, Анаксагора і Демокріта, він протиставив їм власне тлумачення: землетруси спричинюються вітром (“сухим випа­ровуванням”), що потрапляє до підземних порожнеч (“пасток”).

Піфагор, Ксенофан і Арістотель вважали, що під впливом води, землетрусів і вулканічних вивержень земля піднімається над рівнем моря, про що свідчать знахідки на суходолі викопних морських орга­нізмів. Арістотель робив припущення, що організми зароджувалися в мулі та потрапляли до гірських порід із їх затвердненням. Він висловлювався про те, що затоплення і осушення землі відбуваються періодично і можуть бути досить повільними. Взаємодія чотирьох стихій, з яких складається матеріальний світ, дає початок вогненним і водним утворенням: із вогненних утворюється каміння, із водних — метали.

Античні мислителі мали також деякі мінералогічні знання. Зарод­ження наукових знань про кристали було тісно пов’язане з розвитком гірничої справи і мінералогії. Із давніх часів гірникам були відомі дивні кутасті фігури кварцю, піриту та ін. Спостереження явищ природи супроводжувалося спробами їх пояснення, що поступово й створювало мінералогічні знання. Одне з важливих питань, що складало теоретичну основу мінералогічних знань, було питання про походження та причини виникнення мінералів. Останні часто

пов’язувалися з ідеями про чинну роль вогню чи води в природі. Поширеним було пояснення походження кристалів як наслідка затвердження льоду (слово "‘кристал” — від грецького лід).

Використання людиною мінеральних ресурсів ще в давнину приводило до їх примітивної класифікації та узагальнення. Арістотель склав першу класифікацію копалин, які поділив на землі, каміння та руди.