§ 6.3. Ятрохімічний напрямок досліджень

3 початком книгодрукування алхімічні твори почали широко розповсюджуватись, а разом із ними — і алхімічні погляди й підходи. У алхімії з’явилися нові прихильники, з-поміж яких були талановиті дослідники: Реллі, Нортон, Бартоломей, Тревізан, Фламень та ін.

За тривалий час алхімічних досліджень поступово нагромаджува­лись відомості про склад і властивості речовин, а також про можливі дії з речовинами (розчинення, розтирання, випалювання тощо). Свідченням того, що алхіміки не гаяли часу в пошуках лише леген­дарного філософського каменю і шляхів створення штучного золота, виступають численні відкриття, що суттєво збагачували та розвивали зміст хімічних уявлень (зокрема, відкриття нових речовин). Відомо, наприклад, що наприкінці XV ст. була відкрита сурма, в результаті чого змінилося пануюче до цього уявлення про існування лише семи металів. Василь Валентин (XV ст.) першим виклав концепцію про три початки тіл: ртуть, сірку і сіль. їх розглядали як такі, що симво­лізують відповідні властивості металів — металевість, здатність окис­люватися (утворювати землі) та утворювати солі. Цей вчений-алхімік дав майбутній науці багато відомостей про різні речовини і про те, як їх отримати. Він першим згадує про “соляний спирт”, який отри­мують при підігріванні суміші повареної солі та залізного купоросу.

Алхімія з властивими їй напрямками, поглядами і висновками в XV ст. піддавалася критиці з боку тих, хто займався науковими дослідженнями, і зазнавала протидита утискань з боку церковників і світських володарів.

До наукових критків алхімії належав Леонардо да Вінчі. Він, зокрема, не сприймав аргументів алхіміків щодо сірчано-ртуїної тео­рії походження металів. Він апелював до грактичного досвіду добу­вання руд, знаходження металевих руд у природних умовах. Леонардо да Вінчі вважав хибним уявлення алхіміків щодо ролі ртуті як загаль­ного сім’я всіх металів, наполягав на думці, що природа змінює сім’я “відповідно до різноманітності речей, яке вона створює”.

У XVI ст. алхімія продовжує свій розвиток в працях Парацельса і його учнів: Турнейсера, Кролля, Дорна, Бельї, Керцеллянуса та Лібавія. Водночас деякі з них, зокрема Парацельс і Лібавій, пішли в своїх пошуках далі за межі алхімії і створили особливі вчення.

Яскравим представником епохи Відродження і водночас алхімі­ком був Агріппа Корнеліус (Генрі Корнелус або Агріппа фон Неттен- штейн, XV ст.). Він був схильний до містики, дотримувався думки неоплатоників про те, що людська свідомість здатна внаслідок осяян­ня осягнута серцевину речей і стати з ними одним цілим. Агріппа Корнеліус стверджував, що зусиллям волі можна поранити людину, що людина від печалі, пасивного стану власної волі може вмерти. Такі думки знайшли відгук у вченні Парацельса, що дало поштовх для виникнення медичної (лікувальної) хімії — ятрохімії.

Адептом алхімії, її магічного, окультного спрямування був Мішель Нострадамус (1503т—1566), який більше відомий своїми віщу­ваннями, вперше виданими під назвою “Століття” 1553 р.

На початку XVI ст. створюється ятрохімія, засновником якої був Філіпп Ауреоль Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм (1493—1541). Він називав себе Парацельсом, аби підкреслити свою перевагу над видат­ним лікарем давніх часів Цельсієм. Хоча Парацельс і виходив із старих алхімічних традицій, які були збережені арабами та Раймундом Луллієм, він спромігся надати їм нової спрямованості Парацельс зосередився на вивченні хімічної функції живого організму та створив медичну хімію на противагу Галену, який лікував рослинними сока­ми. Він намагався створити наукову систему лікування за допомогою хімічних речовин. І навіть розуміння мети діяльності алхіміка у нього суттєво змінилося: не золото, а ліки та їх виготовлення.

Нематеріальна квінтесенція олександрійців та почасти середньо­вічних алхіміків-християн у Парацельса цілком матеріальна. Вона —

чудодійна речовина, що вилучена з рослин і мінеральних препаратів. Парацельс покладався і на “життєве золото” (колоїдний розчин). Трансмутація металів у Парацельса відсунута на другий план. На першому в нього трансмутуючий організм, що зцілюється. На думку Парацельса, в здоровому організмі три елементи — ртуть, сірка і сіль -ч- перебувають у рівновазі. Порушення рівноваги викликає хворобу. Відновлення рівноваги Парацельс намагався досягти дією сполук сурми, миш’яку, срібла, свинцю тощо. Парацельс дав перший опис цинку як ще одного металу, довів нетотожність квасців (як “землі”) і купоросу (як “металу”), розкрив якісну відмінність ковкості металів і в зв’язку з цим поділив їх на метали та “напівметали”. Ятрохімічний напрямок суттєєво поглибив хімічні знання як у загаль­них питаннях (виявлення подібності між процесами горіння, випа­лювання та дихання, пояснення хімічної сполуки взаємодією, що виникає між складовими), ійк і у виготовленні різних препаратів, важливих для фармакології.

Дослідження алхіміків, ятрохіміків співіснували з технохімічними дослідженнями металомістких мінералів. Способи виготовлення мета­лів та їх сплавів, а також руд і мінералів, що містять різні метали, описав Ваноччо Бірінгуччо (1480—1539) у праці “Піротехнія”. 1556 р. вийшла праця Георгіуса Агрікколи (Г. Бауера, 1494—1555) “Про гірничу справу і металургію в 12 книгах” , де було узагальнено відо­мості про руди, мінерали та метали.

Бернард Паліссі (1510—1589) вивчав фунти з метою знаходження матеріалу для гончарної справи. Великого економічного значення набуло добування квасців, які були необхідні для ткацтва та шкіряної промисловості. Ще одним кроком, який сприяв розвитку хімічних знань, було удосконаленні мистецгва перегонки. Досягнуті вміння залишалися незмінними до XVIII ст.

Андреас Лібавій (1540—1616) був лікарем і викладав хімію в Кобурзі. Він був одним із тих, хто створював новий практичний напрямок алхімії. А. Лібавій відійшов від традиції використання застиглого рецепту і зробив його предметом спеціального вивчення, об’єктом хімічної технології, яка вже наближалася до своєї наукової форми. Ученого цікавили операції, які мали б серійний характер. Не випадково, що він залишає опис типово хімічної лабораторії. 1597 р. А. Лібавій видав працю під назвою “Алхімія”, яка, по суті, була першим систематичним курсом хімії. У цьому творі охарактеризовано різні хімічні речовини та способи їх отримання, наведено опис техні­ки лабораторних досліджень, приладів, посуду тощо. А.Лібавію нале­жить класифікація простих речовин на дві групи — екстракти та

лагісторії. Значною мірою завдяки Парацельсу та його послідовнику А.Лібавію хімію було включено до переліку дисциплін, що виклада­лися в університеті.