Формування перших технічних і технологічних знань, їх різновиди

На основі предметно-практичної діяльності людей створювалися передумови виникнення простих індуктйвних узагальнень, описового та рецептурного знань, унаслідок чого з’явилися перші технічні знання. Передісторія, а потім й історія технічних знань беруть поча­ток від безпосередньо включених у практику знань про природу, які людина доцільно упредметнювала. Вже в епоху палеоліту технічні засоби, за якими судять про рівень ранніх технічних знань, були не розрізненими знаряддями випадкової форми та універсального призначення (як у доісторичний період), а цілісним, складним комплексом різноманітних спеціалізованих предметів господарського інвентаря ї засобів виробництва. Ще на самих ранніх етапах розвитку технічних знань вони були пов’язані з виконанням функції конструю­вання.

Неолітична технічна революція була пов’язана з новим етапом розвитку технічних знань, який дає змогу конструювати в певній незалежності від знань про природу. Відкриття колеса, аналога якому немає в природі, один із результатів і яскравих прикладів цього етапу. Далі відбувається розвиток функцій техніки, знань про її застосуван­ня, нагромадження зачатків відомостей про організацію виробничого циклу і керування ним. Вони стають основою технічних знань як певного різновиду зрослого обсягу людських знань. їх специфіка може бути схарактеризована в сучасних термінах як специфіка предмету технічного знання: знання про штучні матеріальні засоби суспільства і діяльність, пов’язана з виготовленням і застосуванням цих засобів.

А почалося все з перших пристосувань, якими пращури відво­йовували в природи право на своє існування. Згадаймо хоча б основні з них: лук, списокидачка, каменекидачка та ін. Саме ці засоби первинної механіки і використовували аж до середніх віків у військо­вій техніці, токарній і гончарній справі (де замість мотору було гнучке дерево). Із підвищенням професійної майстерності ремісників збільшувалися кількість і різноманітність знарядь праці, технічних пристосувань і, нарешті, з’явилися перші механізми.

Першою машиною, що замінила живу силу, мабуть, був водяний млин: перетворювач енергії водяного потоку на енергію обертання жорен. Це пристосування складається з основного колеса, двох цівко­вих коліс і двох жорен. Перші млини зводили на гірських річках, де можна було створити перепад води. Отже, одне з найбільш трудо­містких занять було перекладено на машину. Це спричинило рево­люцію в господарському житті людини. З винайденням млинів з’явились і початки наукових знань.

Засвоєний людьми виробничий досвід суспільно закріплювався і передавався від покоління до покоління за допомогою першої найпростішої форми знання, в якій центральне місце посідали знання про дії суб’єкта в процесі виробництва продукту. Такі знання (їх можна назвати практико-методтшшіі) ще не мали письмової форми фіксації: утримувалися в людському досвіді і передавалися в процесі навчання. Але збагачення виробничого досвіду, нагромадження вели­кої різноманітності трудових дій привело до того, що виробничий процес було поділено на спеціалізовані операції, при виконанні яких відбувалася диференціація форм і функцій використовуваних знарядь, а саме: певному типу дій відповідав спеціалізований інструмент. Таким інструментом і відповідними спеціальними рухами природних органів виконувалась конкретна технологічна операція — частинка сукупного технологічного процесу. Ще при первіснообщинному ладі, особливо в останні етапи його розвитку, було нагромаджено багато простих спеціалізованих знарядь праці: скребків, долот, шил, різців та ін. Наявність подібних інструментів свідчить, що у виробничому процесі відокремився цілий ряд спеціалізованих технологічних опе­рацій, які застосовували при виготовленні тих чи інших продуктів. Необхідність форсування суспільного досвіду потребувала фіксації і названих операцій. Так виникла нова складова знань, яку можна назвати технологічними знаннями.

Основою технологічних знань є знання різноманітних актів перетворення об’єкта, тобто дій, які виступають у вигляді техноло­гічних операцій. Характерна особливість знань такого роду полягала в тому, що в них фіксувалися не стільки трудові дії суб’єкта, скільки взаємодія предметів: об’єкта перетворення та інструмента праці. У технологічній операції вичленовувався робочий інструмент, рухи інструментів і результат дії інструмента на вихідний матеріал. Зміну об’єкта в результаті технологічної операції можна назвати частковим перетворенням вихідного матеріалу.

У технологічних знаннях немає відомостей про безпосередні трудові дії суб’єкта. Виробничий процес тут уперше фіксується у вигляді об’єкта. Суб’єкт для отримання продукту, у свою чергу, мав виконати ряд перетворень (технологічних операцій) лише тому, що “така природа речей”. Зусилля суб’єкта напрямлені на те, щоб забез­печити взаємодії матеріальних компонентів праці, умов протікання технологічного процесу.

Історично технологічні знання формувалися в ході розкладу процесу отримання продукту на ряд послідовних змін (часткових перетворень) і водночас відокремлення тих чи інших технологічних операцій, за допомогою яких можна виконати відповідні зміни. При цьрму суб’єкт починав чітко розрізняти об’єкт перетворення, інстру­мент і рухи інструмента, а також зміни об’єкта і сукупність змін, необхідних для отримання продуктів.

Розрізнення технологічних операцій дало змогу сконцентрувати увагу суб’єкта насамперед на об’єктних моментах виробництва, фікса­ції сукупності технологічних операцій, які забезпечують отримання продукту. Ця сукупність технологічних операцій утворює основу виробничої діяльності Але технологічні знання залишали осторонь питання, як приводиться в дію технологічний інструмент, за допо­могою яких засобів відбувається технологічна операція. Водночас спосіб реалізації технологічної операції після відокремлення самих операцій і поширення технологічних знань став особливим об’єктом творчої діяльності людини і об’єктом нової форми знання. Розвиток засобів і способів виконання технологічних операцій — один із суттє­вих боків технічного прогресу, а конкретніше—одна з найважли­віших причин виникнення машин. >

У технологічній операції необхідно привести в дію робочий інструмент і об’єкт перетворення. Спочатку це здійснювалося рукою людини, і дії рук її були основою для розвитку нових технічних засобів праці. У процесі виробничої діяльності утворювалися ті чи інші типові рухи рук або ніг суб’єкта або типові рухи якогось допо­міжного інструменту. Для інтенсифікації таких рухів створювався допоміжний пристрій, який полегшував рухи суб’єкта або взагалі замінював рухи рук механічним рухом.

Поступово в засобах виробництва з’являлися конструктивно- технічні елементи, які виконували функції, принципово відмінні від функцій технологічних інструментів. Конструктивно-технічні елемен­ти не впливають на об’єкт перетворення (це робить робочий інстру­мент), а забезпечують взаємодію інструменту і об’єкта перетворення в межах певної технології. При механічній обробці матеріалу, наприк­лад, вони передають і перетворюють механічні рухи, енергетичним джерелом яких є зусилля людини або тварини, енергія повітря, падаючої води тощо.

Оскільки застосування різноманітних конструктивно-техні'ших елементів закріплюється виробничим досвідом, то виникає нова складова технічних знань, об’єктом якої є названі елементи. У таких знаннях фіксуються структурні та функціональні ознаки різноманіт­них конструктивно-технічних елементів і способи їх застосування. Ці знання можна назвати конструктивно-технічними. їх зміст становлять відомості про структуру і дії того чи іншого елемента в їх взаємозв’язку, а також типові способи використання конструктивно- механічних елементів.

Конструктивно-технгпіі знання — основа застосування в процесі праці технічних елементів, які сприяють передачі пристроям енерге­тичної, транспортної і зрештою контрольно-керівної функції людини. Ця діяльність, що напрямлена на створення технічних засобів праці, які функціонують між людиною і інструментом праці, все більше звільняла людину від безпосередньої участі в технологічній операції, а технологічний процес —від недоліків, зумовлених людською природою (насамперед обмежених фізичних можливостей суб’єкта).

Відповідно до історії техніки можна уявити також розвиток технічних знань, оскільки вони — основа створення і використання знарядь, транспортних, технологічних, енергетичних машин тощо. Проте було б неправильно в процесі переходу від практико-методич- них до технологічних та конструктивно-технічних знань бачити між ними якісь різкі межі. Отже, технічні знання давніх людей становили відносно просту стихійно створену систему отриманих з практики відомостей та їх простіші узагальнення, що були зафіксовані у формі опису і рецептів, складених природною мовою, і мали обгрунтування лише в практичному досвіді