- •1. Поняття "давня українська література".
- •2. Жанри перекладної літератури Київсько Русі.
- •3. “Мандровані дяки» , їхня роль у літературному житті 17-18 століття.
- •4. Специфіка давньої літератури
- •5. Байки г. Сковороди
- •6.Літопис Григорія Грабянки
- •7. Проблема Раннього Середньовіччя в історії давньої української літератури
- •8.Полемічне письменство хуі—хуп ст.
- •9. Літопис Самовидця
- •10. Ідейно-тематичний спектр давньої української літератури.
- •11. Літературна спадщина Феодосія Печерського.
- •12. Історизм давньої літератури.
- •13.Полемічна література 2 пол. 17 ст.
- •14. Климентій Зиновіїв.
- •15. Проблема періодизації в давній українській літературі.
- •16.Учительно-ораторська проза Київської Русі.
- •17. Інтермедії до п'єси Якуба Гаватовича.
- •18. Основні етапи вивчення давньої української літератури. Найголовніші синтетичні огляди, її історії.
- •19. Учительно -Ораторська проза 16-17 ст. Кирило Транквіліон-Ставровецький
- •20. Київський літопис
- •22. "Повість врем’яних літ", її редакції, основні видання тексту
- •24. Агіографія Київської Русі.
- •25. Братський рух в Україні.
- •30. Бароко: епоха, напрям, стиль.
- •31. «Слово про Закон і Благодать» Іларіона Київського.
- •32. Поетична спадщина г.Сковороди
- •33. Козацьке літописання 17-18 ст.
- •35. Кирило Турівський.
- •38. Іван Вишенський
- •39. Літературна спадщина Іпатія Потія
- •40. Агіографічна література 16-18 століть.
- •41.Литовсько-білорусько-українські літописи
- •42.Паломницьке письменство у давній українській літературі (від Данила Паломника до Василя Григоровича-Барського).
- •43."Відписи" Клірика Острозького.
- •44. "Велесова книга". Проблема її автентичності.
- •45. Література українського Ренесансу.
- •46. Жанрові особливості драматургії 17-18 ст.
- •47. Мелетій Смотрицький.
- •49.Києво-Печерський Патерик.
- •50. Життя Григорія Сковороди (за мон. Л. Махновця)
- •52.Літописання Київської Русі.
- •54. Книжники Києво-Печерського монастиря.
- •55. Трагедокомедія ф. Прокоповича «Володимир».
- •56. Філософські твори Сковороди
- •58. Ораторська проза хуіі-хуш століть.
- •59. Касіян Сакович "Вірші на жалісний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного".
- •60. «Моління» Данила Заточника
- •61. Українсько-польський літературний контекст 16-17 ст.
- •62."Євхаристиріон" Софронія Почаського.
- •64. Зорова поезія 17-18 ст.
- •65. «Повчання» Володимира Мономаха.
- •66. «Роксоланія» Себастьяна Кленовича.
- •67. Новаторство Григорія Сковороди як поета і теоретика.
- •68. П"єса "Милість Божа".
- •69. Давні українські поетики.
- •70. Воїнська повість про князя Ізяслава у складі Київського літопису.
- •72.Епіграматична поезія 16-18 ст.
- •73.Поетика «Слова о полку Ігоревім».
- •74. Інтермедії до пєс Митрофана Довгалевського та Георгія Кониського
- •75. Книжники кола Ярослава Мудрого.
- •76. Предвідродження в українській літературі.
- •78.Українські латиномовні письменники 16-17 ст.
- •79. Біблія і давня українська література.
- •80. Іван Величковський – епіграматист.
- •81. Основні риси барокової поетики.
- •82.Літературна діяльність Клима Смолятича.
- •85. Галицько-Волинський літопис.
- •86. Іоаникій Галятовський.
- •87. Рукописні форми давньої книжності.
- •88. Козацька поезія 17-18 ст.
- •90. Творчість Луки Жидяти.
- •Особливості світогляду книжників Острозького культурно-освітнього осередку
11. Літературна спадщина Феодосія Печерського.
Творчість Феодосія Печерського у тогочасній літературі засвідчила виникнення нової школи на ідейному рівні, адже саме він став фундатором літературного осередку Києво-Печерського монастиря. Повчання Феодосія "Запитання Ізяслава, князя, сина Ярославова, внука Володимирова (до) ігумена Теодосія Печерського монастиря" існує у двох списках — Паїсіївському збірнику ХІУ—ХУІ ст. і збірнику Новгородської Софійської бібліотеки, який датується XV ст. "Запитання Ізяслава..." — це відповідь печерського ігумена на запитання свого сюзерена. Друга частина послання присвячена проповіді святого про піст у середу та п'ятницю. Послання "Запитання благовірного князя Ізяслава про латинян" є найпопулярнішим твором преподобного Феодосія. Твір дійшов у багатьох списках, які мають декілька редакцій. Автор, вбачаючи загрозу католицизму для православ'я, говорить, що слід "цуратися віри латинської. І ні звичаїв їхніх дотримуватися, ні причастя їхнього приймати, і ні слухати, що кажуть вони", а також підкреслює, що "не подобає віру їхню хвалити: бо хто хвалить їхню віру, той, виходить, свою гудить; або хто почне хвалити неперестанно чужу віру, од якої одреклося православне християнство, той стає двовірцем, і близький до єресі". Повчання Феодосія Печерського "Про кари Божії", "На велику Чотиридесятницю", "Повчальне слово до келаря" адресувалися як ченцям монастиря, так і світським людям. Слід зазначити, що така двоадресна спрямованість творів — ченцям і світським — є характеристичною рисою всієї спадщини Феодосія Печерського. Повчання "Про кари Божії" є у літописі під 1068 р. Це є свідченням, що твори Феодосія мали вплив на суспільну думку і поширювалися серед читаючої публіки. Оригінальною частиною тексту можна вважати цільний опис пережитків поганства на Русі того часу....За Божим велінням дістаємо ми кару за гріхи наші". Збірка "Повчання преподобного Теодосія Печерського на велику Чотиридесятницю" містить шість повчань святого, виголошених протягом Великого Посту. У своїх писаннях він культивував ідею про те, що мирські володарі, зокрема князі, не зберігають, а тільки захищають "правовір'я", стоячи на сторожі церковних інтересів. Письменник категорично виступав проти католицизму, обстоюючи православну віру, називаючи її єдиною істинною вірою. А покликанням князя, на думку преподобного, є сприяти поширенню і розквіту православ'я. Таким чином зароджувалася і розвивалася ідея "богоугодного КНЯЗЯ ". Фактично Теодосій Печерський сформував могутню церковну ідеологію. Категорично виступав проти будь-яких пережитків язичництва, вбачаючи у них загрозу для людської душі, яка прагне до спасіння і вічного життя. Категорично виступав проти католицизму, обстоюючи православну віру, називаючи її єдиною істинною вірою.
12. Історизм давньої літератури.
Історизм – майже у всіх творах ДУЛ дійовими особами виступають історичні постаті, які зображуються певним чином шаблонно, узагальнено і ідеалізовано. Література суворо слідує факту, навіть вигадані історії є записами розповідей очевидців. Історизм ДУЛ є середньовічним: всі події пояснюються «божим промислом», але за цим ми бачимо живу українську історію.
Історизм літературної творчості, співвідношення історичної та художньої правди у літературному творі глибоко досліджував І.Франко. Його бачення проблеми подає А.Войтюк у книзі „Літературознавчі концепції Івана Франка”, наголошуючи на таких положеннях Франкової теорії: розуміння історизму літературної творчості як змалювання найтонших порухів людської душі, психології людини на тлі певної історичної епохи; право письменника на фантазію, що дає можливість історичну подію „із сухого хронікарського факту зробити живою драмою”; художній пошук закономірностей та узагальнень; усвідомлення відмінних способів висвітлення історичної теми, якими є реалістичний та узагальнено-романтичний; право письменника на автобіографічний елемент в історичному творі, який слід розуміти як психологічну однотипність, певну спорідненість внутрішнього світу героя і автора.
Давній літературі властиве таке поняття, як „середньовічний історизм”, що полягав у тому, що художнє узагальнення будується у більшості випадків на основі одиничного конкретного історичного факту. Це, наприклад, повісті про битви, про княжі усобиці, про забудову церков, про чуда. Але немає творів на явно видумані сюжети, бо домисел за середньовічною точкою зору прирівнюється до брехні.