8.Полемічне письменство хуі—хуп ст.

Полемі́чна літерату́ра (від грец. — войовничий) — літературна творчість церковно-теологічного і художньо-публіцистичного характеру в Україні. Полемічна література виникла внаслідок "зачіпок од католиків", тобто з початком окатоличення України. На розвиток полемічної літератури вплинули такі події як реформа календаря з наказу папи Григорія у 1581 році та офіційне оповіщення унії на Берестейському Соборі 1596 року. Особливого розвитку П. Л. набула в 16—17 ст., коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ'я, а також у зв'язку з Брестською церковною унією 1596 р. Поштовхом для розвитку П. Л. стала книга польського публіциста — єзуїта П. Скарги «Про єдність церкви Божої» (Вільно, 1577 р.). Він обґрунтував ідею обєднання православної і католицької церков під зверхністю Папи Римського і говорить про необхідність реформи календаря. Проте серед прихильників українського православ'я унія породила тривогу і спричинила цілу хвилю протестів у вигляді полемічних трактатів та памфлетів. У відповідь з'явилися анонімні памфлети українських православних літераторів, твори видатних українських письменників-полемістів Г.Смотрицького, Х. Філалета, І. Вишенського, С. Зизанія, М. Смотрицького, З. Копистенського, М. Андрелли та ін.

Перший етап дискусії х-ся полемікою навкого релігійно-догматичних питань. Після 1596 р. починається другий етап дискусії, коли полеміка набуває сусп.-політичного спрямування і порушує актуальні питання громадського життя.

«Апокрисис» («Відповідь»), виданий в Острозі польською (1597 р.) і староукраїнською (1598 р.) мовами, написаний Христофором Філалетом у відповідь Петру Скарги, гнівно виступає проти підступної політики папства та зрадницьких дій верхівки українського духовенства, застерігає, що польсько-шляхетська політика соціального і національно-релігійного гноблення українців і білорусів може викликати народне повстання. Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з наступом католицизму. У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим.

Особливий полемічний пафос виділяє твори Івана Вишенського. Наприклад, у «Посланні до єпископів» він викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Єдиним способом порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво. Письменники-полемісти Мелетій Смотрицький у творі «Тренос», Захар Копистенський у «Палінодії», Іван Вишенський у «Раді про очищення церкви» виступали проти втручання польського уряду у справи православної української церкви. Полемічна література стала важливою ідейною зброєю в боротьбі за соціальне та національне визволення українського народу та сприяла піднесенню національно-визвольного руху.

Мілетій Смотрицький – «Тренос». Написаний польською у формі плачу голосіння православної матері-церкви. Образ матері церкви переростає у образ матері-України, що плаче за своїми невдячними дітьми, покинули, зрадили віру. З докором звертається церква до І. Потія – пропонує покаятися. Великий поіменний список укр.. і білоруських магнатів, що зрадили віру. Немає прямого заклику до боротьби, але є критика католицизму, уніатства.

Христофор Філалет - «Апокрисис» полем трактат. 1 – на основі зібр матеріалів презентує протизаконні дії організаторів церковної унії. 2 присв брестському правовому Собору. 3 – розвінчує церковну владу католицизму. Перелік римських пап. Зазначає що в римі панує не слово боже, а безсоромна симонія. Із сарказмом говорить про ініціаторів уній ( Рогозу і ще 5 спільників). Виступає проти насильницького запровадження календаря папою римським 1582. Зазначає, що папі і його обіцянкам вірити не можна. Використовує засіб внутрішнього діалогу наче веде розмову зі своїм противником віч-на-віч

«Пересторога» – антиуніатський памфлет, написаний 1605. Франко вважає, що автор – найпомітніший діяч львівського братства Юрій Рогатинець. Головна мета автора – розповісти правдиву історію про зрадницьку діяльність єпископів, що відступили від віри народу. Пішли до папи римського заради своїх інтересів. Автор – флорентійська і брестська унія були злодійськими. 1 част. називають історичною. 2 – теологічно– полемічною. Звинувачує: терлецький із потієм причепні до вбивства православного священика. Сатирично змальований і Михайло Рогоза. Єдина світла постать – князь Костянтин острозький. Мова не книжна. Близька до розм., багато фольклорніх фразеологізмів. Основна ідея: головну причину політичної і церковної кризи автор вбачає у недостатній освіченості народних мас.