66. «Роксоланія» Себастьяна Кленовича.

Укр.-польський літ контекст. Роксоланією С.Кленович називає землі Галицької та Київської Русі. Великого значення надає національній історії, розглядаючи її як засіб відродження укр. Держави і виховання патріотизму серед народу. У творі міститься розповідь про музу історії кліо, Яка приходить на руські землі, щоб реалізувати тут важливу функцію. Автор творить панегірики визначним містам : києву, львову, острогу. Багато пише про видатних укр. Родин, які зробили великий внесок у розбудову нації Автор опоетизовує Русь-Україну як рідну поетові «наша багата земля», «наша країна», її ліси і випаси, міста, люди, їх мистецький хист, звичаї, побут і заняття, віра і вірування. Все це, на думку Кленовича, гідне уваги богів і муз, бути проповідником яких по рідній землі він береться. Більше того він закликає муз осісти в містах його Роксоланії. Гідними божественних покровительок і самого Аполлона є Львів, «перше серед Руських міст», Київ «колишня княжа велика столиця», Замостя, де мешкає сам поет, Кам’янець і т.д. С.Кленович звеличує русів за їх вірність законам прадідів і православній вірі. Багато приділяє уваги описам природи, звичаям тощо.

67. Новаторство Григорія Сковороди як поета і теоретика.

Григорій Сковорода виступив як новатор у галузі віршової форми. Він вніс у силабічний вірш важливі вдосконалення. В його віршах помітне часте вживання чоловічих рим поряд із загально­прийнятими в старих силабістів жіночими римами, є й вірші ви­ключно з чоловічими римами. У вірші «Всякому городу нрав и права» поряд із римами типу права —голова маємо навіть дума — з ума. Надання поетом рівноправності чоловічим римам збагатило український силабічний вірш. Те саме слід сказати й про інші но­вовведення до традиційного українського віршування. Ніхто до Г. Сковороди не вживав так часто «неточних» рим на зразок: косо — волосов, нивах — нажива, солодкій — глотки, скорий — горьі. Новаторство Г. Сковороди в теорії віршування і в пое­тичній практиці помітне в насиченні віршів думками про шкідли­вість схоластичного формалізму, про неприпустимість зовнішнього, механічного наслідування поезії чужих зразків, про потребу в по­езії, як і в кожному діянні людини, передусім внутрішнього покли­кання, природного таланту.

. І поезія, і проза Сковороди відрізняється жанровим розмаїттям. Так, перша включає в себе оди, духовні пісні, псалми, панегірики, віршовану байку, фабулу, елегії, послання, епіграми тощо, натомість друга репрезентована діалогами, трактатами, притчами, байками, проповідями, що сполучають у собі античні й вітчизняні жанрові парадигми. Попри розмаїття форм, ориґінальні сковородинівські писання на значну міру об'єднані схожими ідейними засадами, скажімо, наукою про самопізнання, концепцією "трьох світів" і "двох натур", ученням про сродність, щастя, біблійною герменевтикою. Сковородинівські твори, насамперед поетичні, синтезують у собі українську народну та схоластичну традиції. Звичайно, вони різняться як за своєю ідейною наповненістю, так і за художньою довершеністю, але попри це, постають неординарним явищем в українській бароковій літературі.