33. Козацьке літописання 17-18 ст.

Барокове літописання продовжує традиції середньовічного літописання, але розширює тематичний і жанровий комплекси. Козацькі літописи як різновид історичної прози відображає ідеологію козацької держави.

Літопис Самовидця. Однією з найвидатніших історіографічних пам’яток і одним з найдостовірніших історичних джерел XVII ст. є літопис Самовидця. Ця пам’ятка має цілком світський, загальноукраїнський характер.

Самовидець – псевдонім. Твір було написано козацьким сотником Романом Ракушкою-Романовським. Політична позиція автора – автономний статус козацької держави під протекторатом іншої держави. Літопис охоплює події 1648-1702 рр. головна увага зосереджена на нац.-визв війні. Літопис було написано в часи гетьманування Івана Мазепи іочевидно на його замовлення.

Як історичне джерело (його автор був очевидцем подій) літопис Самовидця містить повідомлення про такі події і явища, які не збереглися в жодних документах або ж передані тенденційно, з фактичними помилками. Мова і стиль літопису Самовидця позбавлені книжності, риторичних прикрас і впливу польської чи латинської літератури. Автор не дотримується літописної стильової традиції, яка тоді була поширена на Україні.

Літопис Самовидця складається із вступу, який оповідає про стан України перед Хмельниччиною, і двох головних частин:

- перша присвячена часам Хмельниччини й Руїни (до 1676 включно) й написана, правдоподібно, значно пізніше описуваних подій;

- друга — доведена до 1702 включно, становить Літопис у стислому розумінні цього слова, написаний на Лівобережжі, найповніше (з уваги на локальні новини) у Стародубі.

Літопис Григорія Грабянки. Літопис Григорія Грабянки датується 1710р., був написаний на замовлення гетьмана І.Скоропадського. тут проголошується автономний статус України під протекторатом Москви. У літописі описано події від найдавніших часів до 1709р., а основна увага приділяється нац..-визв.війні. для стилю літопису характерні белетризація (художність) оповіді, її епічність, драматичність, високий патетичний стиль.

Протягом довгого часу вчені намагалися розглядати літопис Грабянки як історичне джерело. Але згодом, з введенням в науковий обіг цілого ряду документів, вдалося встановити, що твір містить багато фактичних помилок.

Грабянка розповідає про історію козацтва від найдавніших часів до 1709 року. За змістом літопис можна поділити на три частини.

В першій розповідається про події від початків козацтва до народновизвольної війни, у другій, найбільш розлогій, — про саму війну, а в третій літописець розповідає про те, що відбувалося на Україні після смерті Богдана Хмельницького.

Для викладу Грабянка обирає форму «сказаній» — більших або менших розділів, з яких і складається твір, кожне з яких має свою внутрішню драматургію.

Літопис Самійла Величка. Це найбільший серед козацьких літописів. Це твір, у якому поєдналися елементи різних жанрів – хроніка, худ-публіцистичний твір, збірник автентичних документів, антологія художніх творів різних авторів. Літопис було приблизно завершено 1720р. тут описано події 1648 – 1700рр Автрр представляє яскраву систему образів українських гетьманів, головним серед яких називає Богдана Хм. Літописець виправдовує діяльність Хм-го. Політичний ідеал автора – автономний статус України під протекторатом Москви.

Сам величко поділив свій твір на три томи, кожен із яких має окремий заголовок. У творі с.в. центральною постаттю є б.хм., автор порівнєю його з Олександром македонським, мойсеєм.

Історія Русів. Історіософський трактат, написаний у формі політичного памфлету. Основна ідея літопису – антитиранізм та утвердження природного права всіх народів у т.ч. і українського на власну державність. Політичний ідеал автора – незалежний статус України. Історія русів започаткувала період національного відродження. Твір було написано рос мовою, укр. Переклад І.Драч. серед імовірних авторів Історії називають Григорія і Василя Полетик, Олександра Безбородька, Архипа Худорбу. Для стилю літопису характерні поєднання елементів художнього, наукового, ораторського, епістолярного, публіцистичного стилю.

Історична основа «Слова о полку Ігоревім»

«СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ» — найвидатніша світська пам’ятка Київ. Русі 12 ст., шедевр світової л-ри. Створений під враженням походу новгород-сівер. князя Ігоря Святославича та ін. руських князів проти половців 1185.

Історичною основою (не темою) «Слова…» є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців навесні 1185 р. Ігор Святославич, його син Володимир Путивльський, племінник князь Святослав Ольгович Рильський разом із ковуями виступили в похід на половців, не повідомивши про це київського князя Святослава. Поблизу берегів Дінця вони побачили сонячне затемнення – символ і передвіщення нещастя, але пішли далі. По дорозі до них приєднався брат Всеволод із Курська. Перший бій із половцями завершився перемогою військ Ігоря. Другий бій трагічною поразкою через зраду і втечу ковуїв. Ігор потрапив у полон до половецького хана Кончака. Своїм походом Ігор відкрив ворота половцям на русь, перекресливши попередню перемогу Святослава з іншими князями. Йому вдалося втекти з полону і повернутися на рідну землю – спочатку до Новгород-Сіверська, потім – Чернігова і Києва.

Цю історичну подію поет відтворив в епічно-ліричному плані, піднісши як найвищий принцип долю Руської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, за ставлення особистого над загальним. До історичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо. Автор згадує свого попередника — співця Бояна, який в XI ст. прославляв князів, і зв'язує Бояна, Велесового внука, з давнім дохристиянським світом божеств та обіцяє співати в його стилі й об'єднати давню й теперішню славу.