14. Климентій Зиновіїв.

Климентій Зіновіїв походив з незаможної козацької родини, рано осиротів. Певне, навчався в церковній школі, де і жив, а потім — у Києво-Могилянській академії, мешкав у бурсі. Молодим постригся у ченці, був монастирським писарем. Обходив усю Україну, збираючи пожертвування для монастиря, а також в інших монастирських справах. Жив на Закарпатті, Волині, Київщині, у Слобідській Україні, на Запорозькій Січі, бував у Польщі, Білорусі, Литві, Росії. Знав церковнослов’янську, латинську, польську, російську мови, орієнтувався у білоруській та литовській мовах. Був дуже спостережливим, допитливим, багато думав і читав, любив не тільки церковні співи, а й народні думи та пісні, кохався в малярстві. Мав схильність до віршування. Знаючи закони силабічної версифікації, свої спостереження і роздуми виливав у поетичній формі. Багато хворів, був у якомусь «гонінні», проте дожив до похилого віку. Закінчив життя на Чернігівщині у сані ієромонаха.

Майже через 150 років після смерті Климентія в одному з чернігівських монастирів український письменник і етнограф О. Шишацький-Ілліч натрапив на збірку його творів. Рукопис не мав ні початку, ні кінця, налічував 321 сторінку (з можливих 400) і поділявся на три частини: книжку віршів, що її поет готував до друку, збірку народних прислів’їв і приказок («приповістей посполитих»), розміщених за алфавітом, і віршів, дописаних Климентієм пізніше. Його різноманітна за змістом велика віршована спадщина може бути об’єднана у дві тематичні групи – соціально-побутову і філософсько-релігійну., в яких знайшли відбиття актуальні проблеми часу. Проте у світогляді і літературній діяльності Климентія ми зустрічаємо суперечності, породжені тогочасною історичною епохою. З одного боку він виступає щирим і безкомпромісним викривачем соціальної несправедливості, картає панів і захищає бідних, а з другого він не тільки не закликає до соціальної боротьби, а як священик навіть радить змиритися із тим суспільним ладом, який нібито іде від бога.

Лобре володіючи технікою силабічного віршування, він у своїх творах прагнув точно дотримуватися правил поетичних. Віршова спадщина у жанровому відношенні досить різноманітна. Поряд з елегією ми зустрічаємо епіграму, повчально-дидактичні вірші, псалми і молитви, вірші-орації, пісні.

К.З. виступив талановитим майстром панегіричних віршів, але у зовсім іншій, не характерній для того часу, якості. Його похвальні вірші звеличують не панів-експлуататорів, царів і вельмож, а простий народ, селян і міщан-ремісників.

Переважна більшість творів – це яскраві реалістичні малюнки сучасного письменникові життя, сатирично-викривальні вірші про силиних світу цього. Звичайно, у цілій низці творів автор викриває і загальнолюдські пороки і вади, засуджує антиморальну поведінку і вчинки.

15. Проблема періодизації в давній українській літературі.

Для давньої української літератури досить складним є питання періодизації. Безліч дослідників використовують власні періодизації, і їх різноманітність пов’язана з тим, що кожен з вчених в основу власної періодизації покладає той критерій, який вважає вірним.

Так, Дмитро Чижевський в своїй періодизації послуговувався категорією культурно-історичної епохи. Для Чижевського історія літератури – це перш за все історія стилю; в кожну к.-і.-е. існували власні притаманні лише їй стильові особливості.

Тому пер. Д. Чижевського виглядає так:

І. Доба монументального стилю — 11 ст.

II. Доба орнаментального стилю — 12 — 13 ст.

III. Переходова доба — 14 — 15 ст. (від цього часу залишилося надто мало пам’яток, які, до того, є великою мірою компілятивними творами або творами, що стоять на узбіччі літератури).

IV. Ренесанс та реформація — кінець 16 ст.

V. Бароко — 17 — 18 ст.

6. класицизм – кін. 18- 40-і рр.. 19ст.

7.романтика – кін. 20-х рр. – поч. 60-х рр. 19ст.

8.реалізм – від 60-х рр. 19 ст

9. символізм – поч. 20 ст

С.Єфремов виділив такі основні риси літератури: «елемент свободи», нац.-визв ідея та ідея народності у змісті і формі. Відповідно в основі літ-ної періодизації Єфремова лежить ідея:

1. доба національно-державної самостійності до з'єднання з Польщею і Литвою (кін.14 ст)

А) до татарська (доба розвитку)

Б) потатарська (доба занепаду)

2. доба національно-державної залеглості (кін. 14-кін. 18 ст.)

А) доба інтенсивного розвитку під час нац.. боротьби з польщею (до сер. 17 ст)

Б)доба занепаду під зверхністю Москви

3. доба національного відродження (кін 18 ст., від першого виступу Котляревського до наших часів).

Для М. Грушевського історія літератури – «вибирання творів найбільш важних», тому він виділяв в своїй періодизації:

1. Перед’ярославський пер. (старша ред.. «Руської правди», договори Русі з греками)

2. Часи київського розквіту (Іларіон, Яків, В. Мономах, Нестор)

3. «Золотий вік» староруської літ-ри («Слово о полку Ігоревім», проповіді Кирила Турівського, печерські повості)

4. Доба галицько-волинська

Ми послуговуємось таким поділом:

1. Творчість ходхристиянського Середньовіччя (від найд. до 988 року)

2. Літ-ра раннього христ. Середньовіччя (988 р. – поч. ХІІ століття)

3. «золоте середньовіччя» («високе») (ХІІ.)

4. пізнє христ. Середновіччя

• пізнє сер. часів Київської Русі (з 30-х рр. 13 ст)

• пізнє середньов. часів Лит. – Рус. держави. (14 – кін. 15 ст.)