25. Братський рух в Україні.

На 16-17 століття припадає найбільша активність братств – громадських об’єднань, які утворювалися при православних церквах. Найбільше братств було утворено в період після Берестейської церковної унії.

В братському русі, який охопив територію західноукраїнських земель і торкнувся навіть Києва, активністю вирізнялося Львівське Ставропігійське, Луцьке Хрестовоздвиженське та Київське братства.

На збереження традицій культури була спрямована наукова і видавнича діяльність братств. Львівське братство викупило у лихваря друкарню Івана Федорова, і тут були видані перший український Буквар та книги для читання — Апостол і Часослов, а під авторством Лаврентія Зизанія дві книги — "Граматика словенска" і "Наука ко читаню і розуміню писма словенскаго" (1596 p.)

Із середовища братського руху вийшли відомі церковні та громадські діячі — Иов Борецький, Памво Беринда, Гаврило Дорофієвич, Захарія Копистенський, Сильвестр Косов, Ісайя Копинський, брати Стефан і Лаврентій Зизанії, Мелетій Смотрицький, Кирило-Транквіліон Ставровецький, Петро Могила та ін. Література, яка творилася ними, переважно носила полемічний характер.

Література другої хвилі полеміки, що стосується братського руху, характерна проблемним розглядом ситуації, навіть науковим обґрунтуванням висновків і думок. Такі риси притаманні творам "апостола унії" Іпатія Потія, де він ґрунтовно переконує в оригінальності нової, створеної на Берестейському соборі 1596 р. церкви, намагається поєднати образ Папи і католицькі догмати з особливостями православної релігійності, зокрема стосовно чистилища і сходження Святого Духа, від Бога Отця і від Сина. Подібні аргументи використовував Мелетій Смотрицький, де відстоював віру та звичаї українського і білоруського народів, закликав до гуманності, толерантності, апелював до сумління читача. Автор намагався збудити самосвідомість, громадську думку народу, на основі наукових історичних джерел спростовував фальшивий "Дар Костянтина" про те, начебто імператор Костянтин Великий надав Папі Сильвестру І владу над всіма християнами. М.Смотрицький переконував, що влада у церкві належить лише Христу, а не смертній людині. У творах цього полеміста утверджена думка, що лише церква здатна консолідувати народ і надихати розвиток культури, тому він виступав за моральну чистоту церкви. Коли ж зневірився у намаганнях змінити хід подій і переконання православних ієрархів-провідників народу, то перейшов до уніатів.

Із середовища братського руху вийшов анонімний твір "Пересторога", який порушує актуальні проблеми розвитку української культури. Зокрема, аналізуючи занепад могутньої держави Київської Русі, автор одну з головних причин вбачає у княжих чварах, гордині, жадобі влади; відсутність єдності й порозуміння призвела до ворожнечі, яку підігрівали зацікавлені у послабленні Русі сусідні держави, що згодом скористалися ситуацією і завоювали Русь. Ще одну важливу причину занепаду анонімний автор вбачає у відсутності належної освіти, браку шкіл, оскільки на Русі будувалися і коштовно оздоблювалися церкви та монастирі, а про глибоку освіту "посполитих людей" не думали. Проблеми, порушені у "Пересторозі", актуальні донині. Братський рух в особі своїх провідних діячів вважав освіту і науку рушієм суспільного прогресу. Тема ця прозвучала і в книзі, опублікованій Львівським братством 1609 р. "О воспитанії чад".

Прагнення не так звинувачувати супротивника, як утвердити власну гідність, національну свідомість і гордість, простежується у творах полемістів Кирила-Транквіліона Ставровецького та братів Зизаніїв. Вони вихованці братських шкіл, ідеологи братського руху, творці ренесансного розуміння людини і її ролі в земному житті. У філософських працях "Зерцало богослови" (1618 р.) та "Євангеліє учительне" (1619 p.), виданих автором у власній пересувній друкарні, К.-Т.Ставровецький на противагу аскетизмові І.Вишенського прославляв земне життя, утверджував право людини на знання, освіту, насолоду благами, красою природи, співом і музикою. Земні справи — турботи, страждання та насолоди — становлять зміст життя людини. Він захищав матеріальні блага, творчу, чесну працю, критикував невігластво, лінощі, паразитизм — відстоював ті моральні підвалини, на які спирався братський рух, речники і сподвижники культури. Мислитель одним із перших підняв голос на захист жінки у контексті гідності людини. В "Євангелії учительному" К.-Т.Ставровецький переконував читача, що приниження честі жінки — істоти слабшої та ніжнішої за природою — принижує передусім гідність чоловіка, покликаного бути її опорою, захисником.

Воїнська літописна повість як літературний жанр

Воїнська повість як жанр дійшла до нас у складі літописів епохи Київської русі. М. Грушевський одним із перших сказав про існування жанру дружинної повісті. Воїнська повість постає як своєрідне й оригінальне літературне явище. Повість відрізняється від оповідання перш за все тим, що вона більш-менш послідовно витримана в рамках певного літературного стилю. У повісті, як правило, дійсність відображається не безпосередньо, а постає перед нами у світлі авторської інтерпретації, забарвлена певним художнім осмисленням.

Воїнська повість як окремий літературний жанр остаточно сформувалася у 12-13 ст. Ранні зразки такої повісті знаходимо у повісті врем’яних літ, але остаточно цей жанр був сформований авторами Київськогоі Гальцько-волинського літописів. Героїчна повість розгортається навколо постаті героя, будується на основі прагнення донести до нащадків його образ. Воїнська повість завжди має сюжет. Розквіт цього жанру припадає на 2 пол 12ст. Творився цей жанр у вищих колах, тому й автори повістей у першу чергу звертаються до еліти суспільства – князів, бояр, дружини.

Героїчна повість про князя Святослава у «Повісті врем’яних літ» - яскрава біографія героїчної особистості, факти якої відповідають дійсності. Повість у складі літопису розбита датуванням. Авторр акцентує увагу на тому, що князь був дуже близький до своєї дружини, був одним із них. Це була обов’язкова вимога тогочасної лицарської моралі. Саме цей момент є визначальним в образі святослава. Загалом воїнська повість про СВ має досить складну будову. Сюжет ускладнений численними промовами героя, його виступами перед дружиною, яка готується до бою. Повість ускладнєються і різноманітними додатковими фактами, деталями, які покликані зобразити епоху Св.

Дружинна повість про князя Ізяслава у Київському літописі. Повість про Ізяслава є найкращим повістевим твором давн літ-ри. Опис подій докладний, будова повісті проста. Суть повісті становить незмінна концепція звеличення видатної особистості – князя ізяслава. Повість про ізяслава починається покликанням його на київський стіл 1146р. проте цей початок нее має яскраво виражених єдиних стилістичних та ідеологічних ознак. Повість про із переривається чи її частини замінюються уривками повісті про Ігоря.кінець повісті про ізясл губиться так само непомітно, як і її початок. Повість починається запрошенням на престол, потім розправа киян над Ігорем, останній наступ із на київ і повне посідання на київському столі, далі дипломатична політика, численні походи, преможний вїзд із до києва після однієї з битв, де він був поранений. У повісті підноситься культ честі – індивідуальної і національної. Чесноти князя – готовність щомиті віддатися на волю божу, стати на суд, ризикнути своїм життям, підноситься щедрість до духовенства, церков, головний обов’язок – любити дружину. Автор повісті належав до тогочасної еліти і був прихильником ізяслава.

Літописна повість про похід князя Ігоря на половців 1185 року в Київському літописі. Повість про похід Ігоря на половців 1185р. два цикли: 1. Половецький, починається під 1183р. повістю про похід князів на половців і тягнеться до смерті Святослава Всеволодовича (1194), сюди входить повість про похід Ігоря 1185р. 2. Цикл галицький. Автор з повагою і захопленням ставиться до Ігоря, змальовуючи його як яскравого носія рицарського кодексу честі та героїчної моралі. Повість про похід ігоря має чернігівсько-сіверське походження. Автор детально описав похід ігоря у степ, звеличив свого героя. Повість написана якщо і не безпосереднім учасником походу, то принаймні людиною, яка отримала відомості про нього з перших рук. Слово о полку ігоревім було головним джерелом для автора літописної повісті про похід князя ігоря на половців.

Дружинна повість про князя Данила у складі Галицько-Волинського літопису. Життєпис Данила Галицького- це цілісна біографічна оповідь. Образ Данила Галицького є стрижнем і навіть причиною для творення дружинної повісті, в основі якої – героїчні подвиги і мудра політика князя-лицаря, князя-героя. Сам автор повісті про Данила назвав свій твір «хронографом», очевидно, прагнучи наслідувати західні хроніки. Починається панегіриком його батькові – Роману, оповідання про євшан-зілля, дитинство Данила і Василька, данило у Галичі, участь у битві на Калці, походи і битви, Данило в Орді, коронація, розповіді про походи, смерть. Очевидно повість писалася по гарячих слідах, тому так точно і глибоко передано психічні переживання головного героя та його оточення.

Багатомовність давньої укр. Літератури

мова авторів – старослов’янська і давньоруська. Також варто згадати, що в епоху Ренесансу роль літературної мови виконувала латина. У цей період література творилась також укр книжною мовою, рос, білорус, польською та ін. Спільність літературної мови, тобто латини породила багатоконтекстуальність, що означало приналежність одного й того ж автора до різних літератур. Тому у цей час сформувалися такі літературні контексти: укр-пол(один з найсильніщих), укр-рос, укр-білор та ін.

XVII ст. — різномовна. Вона творилася церковно-слов´янською (словеноруською), староукраїнською, старопольською, латинською та російською мовами. Багатомовність і відкритість — одна з характерних прикмет української літератури XVII—XVIII ст., ознака її європейського характеру.

Значення латинської мови для розвитку наукової та художньої думки Європи важко переоцінити: протягом багатьох століть вона залишалась провідною мовою освіти і науки. Коли, починаючи з XV ст., Україна поволі, але впевнено виходила зі стану вимушеної культурної замкнутості, багатомовність стає органічною рисою її літератури.

Майже до середини ХХ ст. у європейському літературознавстві панував погляд на латину як на гальмівний чинник у розвитку національних літератур. Критики (зазвичай необґрунтованої) латиномовна література зазнавала упродовж тривалого часу, і це стосувалося не лише мови, що нібито робила коло її реципієнтів обмеженим, а й тематики, мотивів, а також художньо-стилістичних засобів. Згодом погляд на художню спадщину авторів, які творили латиною, підлягає об’єктивізації.

Опрацювання латиномовного масиву в українській філології розпочалося із поетичних жанрів, зокрема, вельми поширеним на той час епічному та етикетному присвячена переважна більшість сучасних досліджень; розгляд прози досі обмежувався духовно-філософськими (С. Оріховський) та науковими (Ю. Дрогобич) трактатами, а також епістолярією Ю. Дрогобича, С. Оріховського, Г. Сковороди.

Також немало латиномовних творів містить літературно-публіцистична спадщина тих, без чиїх імен сьогодні важко уявити давню українську літературу: Герасим і Мелетій Смотрицькі, Лаврентій Зизаній, Памво Беринда .

Відкриття і видання «Слова о полку Ігоревім»

1787 року Мусін-Пушкін купив у архімандрита Спасо-Ярославського монастиря Іоїля Биковського збірник давньоруських світських творів «Хронограф». До складу збірника входили різні твори, відомі науці, зокрема «Повість про Акира премудрого» та ін.. І серед цих творів був один невідомий «слово…». Мусін-Пушкін зацікавився цим твором і почав його вивчати. Він з іншими науковцями здійснив перше видання Слова у 1800р. Водночас таємничим твором зацікавилися імператриця Катерина 2, для якої було зроблено рукописну копію. 1812 р Наполеон взяв москву, згоріла бібліотека М-П і згорів збірник, оригінал пам1812 р Наполеон взяв москву, згоріла бібліотека М-П і згорів збірник, оригінал пам’ятки. Залишилася Катерининська копія і першодрук. Відсутність рукопису викликала дискусії щодо автентичності твору. Скептики (Булгарін, Сенковський, Катков) вважали його фальсифікатом 18 ст. З часом дослідники знаходили все більше і більше свідчень на користь автентичності Слова. Так, у 1818р. у псковському Апостолі 1307 року було знайдено приписку, майже дослівно запозичену зі Слова. Очевидно, завершальне і найбільш обґрунтоване слово в літературознавчій науці про автентичність Слова сказав Олекса Мишанич своєю статтею «Довкола слова».

28."Пересторога" - анонімний полемічний трактат початку 17 ст."ПЕРЕСТОРÓГА" – антиуніатський публіцистичний анонімний твір, авторство якого приписують руському (українському) церковному діячу І.Борецькому або діячу Львівського братства Ю.Рогатинцю (франко)

Написана 1605 року або на початку 1606 р. під впливом праць І.Вишенського та інших полемічних творів, подає історію боротьби українського народу проти засилля католицизму та унії і викриває політику шляхетської Польщі в Україні.

Основна ідея – головну причину політ. І церковної кризи в україні автор вбачає у недостатній освіченості народних мас.

Головна мета автора – розповісти правдиву історію про зрадницьку діяльність єпископів, що відступили від віри народу. Пішли до папи римського заради своїх інтересів. На початку твору автор докладно визначає мету своєї праці, він хоче застерегти своїх одновірців, щоб вони не зраджували свою віру. Навівши аргументи уніатів, якими вони виправдовують свій вчинок, автор приступає до власне історичного викладу. З історичного вступу бачимо, що автор був руським патріотом, але далекий від патріотичного самовихваляння Автор – флорентійська і брестська унія були злодійськими. Звинувачує: терлецький із потієм причепні до вбивства православного священика, яких суд потім визнав невинними. Іпатій Потій для досягнення та розвитку своєї кар’єри робив все і ішов «по трупах» Сатирично змальований і Михайло рогоза – дволичність і підступність давно був таємним агентом папського риму і таємним віропідданим польського короля, водночас він боявся Острозького. Єдина світла постать – князь Костянтин острозький. Автор негативно ставиться як до католицизму взагалі так і до папи римського зокрема. Папа – не верховний пастир, а мучитель, тиран, антихрист і сатана. Показуючи наслідки унії автор подає кілька колоритних картин масових репресій, переслідувань. Звертаючись до минулого засуджував міжусобні чвари. Мова не книжна. Близька до розм., багато фольклорних фразеологізмів

Дослідники поділяють цей твір на 2 частини : 1 – історична, друга менш цікава – теологічна –полемічна. Твір складають 5 нерівних частин.