- •1. Поняття "давня українська література".
- •2. Жанри перекладної літератури Київсько Русі.
- •3. “Мандровані дяки» , їхня роль у літературному житті 17-18 століття.
- •4. Специфіка давньої літератури
- •5. Байки г. Сковороди
- •6.Літопис Григорія Грабянки
- •7. Проблема Раннього Середньовіччя в історії давньої української літератури
- •8.Полемічне письменство хуі—хуп ст.
- •9. Літопис Самовидця
- •10. Ідейно-тематичний спектр давньої української літератури.
- •11. Літературна спадщина Феодосія Печерського.
- •12. Історизм давньої літератури.
- •13.Полемічна література 2 пол. 17 ст.
- •14. Климентій Зиновіїв.
- •15. Проблема періодизації в давній українській літературі.
- •16.Учительно-ораторська проза Київської Русі.
- •17. Інтермедії до п'єси Якуба Гаватовича.
- •18. Основні етапи вивчення давньої української літератури. Найголовніші синтетичні огляди, її історії.
- •19. Учительно -Ораторська проза 16-17 ст. Кирило Транквіліон-Ставровецький
- •20. Київський літопис
- •22. "Повість врем’яних літ", її редакції, основні видання тексту
- •24. Агіографія Київської Русі.
- •25. Братський рух в Україні.
- •30. Бароко: епоха, напрям, стиль.
- •31. «Слово про Закон і Благодать» Іларіона Київського.
- •32. Поетична спадщина г.Сковороди
- •33. Козацьке літописання 17-18 ст.
- •35. Кирило Турівський.
- •38. Іван Вишенський
- •39. Літературна спадщина Іпатія Потія
- •40. Агіографічна література 16-18 століть.
- •41.Литовсько-білорусько-українські літописи
- •42.Паломницьке письменство у давній українській літературі (від Данила Паломника до Василя Григоровича-Барського).
- •43."Відписи" Клірика Острозького.
- •44. "Велесова книга". Проблема її автентичності.
- •45. Література українського Ренесансу.
- •46. Жанрові особливості драматургії 17-18 ст.
- •47. Мелетій Смотрицький.
- •49.Києво-Печерський Патерик.
- •50. Життя Григорія Сковороди (за мон. Л. Махновця)
- •52.Літописання Київської Русі.
- •54. Книжники Києво-Печерського монастиря.
- •55. Трагедокомедія ф. Прокоповича «Володимир».
- •56. Філософські твори Сковороди
- •58. Ораторська проза хуіі-хуш століть.
- •59. Касіян Сакович "Вірші на жалісний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного".
- •60. «Моління» Данила Заточника
- •61. Українсько-польський літературний контекст 16-17 ст.
- •62."Євхаристиріон" Софронія Почаського.
- •64. Зорова поезія 17-18 ст.
- •65. «Повчання» Володимира Мономаха.
- •66. «Роксоланія» Себастьяна Кленовича.
- •67. Новаторство Григорія Сковороди як поета і теоретика.
- •68. П"єса "Милість Божа".
- •69. Давні українські поетики.
- •70. Воїнська повість про князя Ізяслава у складі Київського літопису.
- •72.Епіграматична поезія 16-18 ст.
- •73.Поетика «Слова о полку Ігоревім».
- •74. Інтермедії до пєс Митрофана Довгалевського та Георгія Кониського
- •75. Книжники кола Ярослава Мудрого.
- •76. Предвідродження в українській літературі.
- •78.Українські латиномовні письменники 16-17 ст.
- •79. Біблія і давня українська література.
- •80. Іван Величковський – епіграматист.
- •81. Основні риси барокової поетики.
- •82.Літературна діяльність Клима Смолятича.
- •85. Галицько-Волинський літопис.
- •86. Іоаникій Галятовський.
- •87. Рукописні форми давньої книжності.
- •88. Козацька поезія 17-18 ст.
- •90. Творчість Луки Жидяти.
- •Особливості світогляду книжників Острозького культурно-освітнього осередку
58. Ораторська проза хуіі-хуш століть.
З розвитком освіти на Україні в XVI—XVII ст., зокрема з розширенням мережі братських шкіл, ораторського мистецтва починають учити спеціально. У братських школах панувала така ж система навчання, яка була властива всім європейським школам гуманістичного напряму. Ставили вони своїм завданням і навчити красномовства. За висхідним порядком наук, що панував у середньовічних школах і в Києво-Могилянській академії в тому числі, після курсу граматики передбачалося вивчення поетики (навчання складати вірші), я потім риторики—науки красномовства. Далі учні повинні були студіювати літературні зразки, насамперед античні, і, нарешті, самі писати твори за цими зразками. Крім світової ораторської класики, учнів ознайомлювали й з представниками вітчизняної ораторської творчості—як давньоруськими, так і староукраїнськими. У братських школах і в Києво-Могилянській академії теорію красномовства спочатку вивчали за латинським підручником періоду античності. Найдавнішим відомим підручником, складеним українським автором, за яким читалася риторика в Києво-Могилянській академії, був курс професора Йосифа Кононовича-Горбацького, прочитаний ним у 1635 р. Написано його латинською мовою за зразком твору римського філософа, письменника й оратора І ст. до н. е. Марка Тулія Цицерона «Поділи ораторські».У своєму курсі риторики Й. Кононович-Горбацький на перше місце ставить не форму, а зміст: практичність промови, здатність її автора відгукнутись на актуальні проблеми сучасності. Він вимагав від оратора широкої освіченості й компетентності, оволодіння духовною культурою свого часу. Саме цим його приваблювала творчість Цицерона. В основу теорії красномовства Й. Кононович-Горбацький кладе ораторську практику, обґрунтовуючи свою думку цитатою з Цицерона про те, що не красномовство народилося з теорії, а теорія з красномовства. Першочерговою метою оратора автор вважає вміння переконувати. При цьому оратор повинен викликати довір'я слухачів і схвилювати їх, тобто вплинути на розум і почуття. Багато місця відводить учений питанню, чи потрібна ораторові майстерність. На його думку, найбільшого ефекту може досягти той оратор, у якого природні здібності поєднуються з умінням, набутим у процесі навчання й практики, тобто з майстерністю. До природних здібностей він відносить уміння вільно володіти мовою, мати певну силу голосу і міцне тіло. Але основне для майстра красномовства — це ораторська практика, лише завдяки їй можна навчитися дотримуватися правил ораторського мистецтва, вдало добирати матеріал і цим забезпечувати потрібний зміст промови, а також виробити добру мову. Києво-могилянські риторики. починаючи від курсу Й. Кононовича-Горбацького, багато дали для розробки теорії стилю. Основний зміст цієї теорії зводився до вчення про суть, позитивні риси і вади літературного стилю, його функціонально-жанрові різновиди, добір слів та їх розміщення в контексті, про тропи й фігури як експресивно-емоційні засоби словесного вираження, про ритміко-синтаксичну структуру мови твору. Значна частина святкових «слів» і похвал належала візантійським богословам — Євсевію Александрійському, Єфрему Сирину, Іоанну Дамаскіну, Іоанну Златоусту, Кирилу Александрійському, і болгарським письменникам — Клименту Охридському й Іоанну Екзарху; з руських авторів особливо відомий своїм циклом урочистих «слів» на Великдень і післяпасхальні тижні Кирило Туровський. У XI—XVII ст. створюється безліч похвальних «слів», присвячених Адріану Пошехонському, митрополиту Олексію, Антонію Римлянинові (новгородському святому), Борису і Глібу, Варлааму Хутинському, Герману Соловецькому, та ін. подвижникам руської церкви.