9. Літопис Самовидця

Однією з найвидатніших історіографічних пам’яток і одним з найдостовірніших історичних джерел XVII ст. є літопис Самовидця. Ця пам’ятка має цілком світський, загальноукраїнський характер.

Самовидець – псевдонім. Твір було написано козацьким сотником Романом Ракушкою-Романовським. Політична позиція автора – автономний статус козацької держави під протекторатом іншої держави. Літопис охоплює події 1648-1702 рр. головна увага зосереджена на нац.-визв війні. Літопис було написано в часи гетьманування Івана Мазепи іочевидно на його замовлення.

Як історичне джерело (його автор був очевидцем подій) літопис Самовидця містить повідомлення про такі події і явища, які не збереглися в жодних документах або ж передані тенденційно, з фактичними помилками. Мова і стиль літопису Самовидця позбавлені книжності, риторичних прикрас і впливу польської чи латинської літератури. Автор не дотримується літописної стильової традиції, яка тоді була поширена на Україні.

Літописець є виразником інтересів заможного козацтва російської орієнтації, разом з тим його погляди пронизані українським козацько-старшинським патріотизмом. Причини війни він бачить у гонінні на православ’я, в обтяженні козаків повинностями з боку Польщі, в тому що козаків примушували панщину робити. На відміну від інших козацьких літописів автор літопису уникнув панегірика Богдану Хм. Характерною рисою автора літопису є та, що в описові подій він виявляє себе не як козак-воїн, а скоріше як спостерігач. Він рішучий противник шляхетської Польщі, Криму й Туреччини та їх прибічників у середовищі козацької старшини. Особливо вороже автор ставиться до політики Виговськогго і орієнтації на Туреччину Юрія Хм. І Петра Дорошенка.

Літопис Самовидця складається із вступу, який оповідає про стан України перед Хмельниччиною, і двох головних частин:

- перша присвячена часам Хмельниччини й Руїни (до 1676 включно) й написана, правдоподібно, значно пізніше описуваних подій;

- друга — доведена до 1702 включно, становить Літопис у стислому розумінні цього слова, написаний на Лівобережжі, найповніше (з уваги на локальні новини) у Стародубі.

Літопис Самовидця написаний українською мовою того часу, близькою до народної

10. Ідейно-тематичний спектр давньої української літератури.

На різних етапах розвитку в давній українській літературі були актуальними різні теми, які реалізувалися в різних жанрах, як запозичених, так і оригінальних, витворених на українському національному ґрунті. Зі стилістичної сторони, найпершим творам давньої української літератури була притаманною деяка монументальність, обмеженість у вживанні прикрас, зосередженість уваги на змісті, яка згодом була замінена орнаментальністю з її заплутаною системою образів, структурою. Основною тематичною лінією найдавніших творів було утвердження християнської віри. Твори писалися в церковному середовищі і призначалися для церковних потреб. Релігійно-філософська тематика («Проста проповідь» Іларіона) настільки вкоренилася в давньому письменстві, що залишалась провідною аж до початку процесу секуляризації (який розпочався в епоху Ренесансу). Також твори пізнішої епохи відзначалися національно-патріотичною спрямованістю, що було пов’язано з історичним контекстом. Багато існувало і творів на морально-етичну тему (К. Турівський, «Притча про сліпого і кульгавого»).

Безперечним фактом є те, що сама система жанрів сформувалася під впливом перекладної літератури, яка приходила на Русь.

Цю систему можна окреслити як: морально-повчальні твори, проповіді, агіографічні писання, полемічна література, переклади Біблії, підручні книги для шкільного навчання, літописи, героїчні воїнські повісті (входили до складу літописів), частка світської літератури, апокрифічні твори, паломницька проза, послання, елементи притч.