86. Іоаникій Галятовський.

Іоаникій Галятовський Чернече ім'я Йоаникій (? — 1688) — письменник-полеміст, агіограф (укладач збірників легенд), проповідник і гомілет (теоретик церковного красномовства), педагог, громадсько-політичний і церковний діяч. Іоанікій Ґалятовський походив з Волині. У 1640-х роках навчався у Києво-Могилянській Колегії, був учнем Лазаря Барановича.

Близько 1650 року прийняв чернечий постриг. Служив у Куп'ятицькому монастирі (близько Пінська, тепер Білорусь). Повернувшись до Києва, викладав курс риторики у Києво-Могилянському колегіумі.

У 1658—68 роках (після Л. Барановича) — ректор Києво-Могилянської академії, ігумен Києво-Братського монастиря. Від 1668 року — ігумен, згодом архімандрит Чернігівського Єлецького монастиря.

Учився у Києво-Могилянській колегії, став у ній викладачем, а з 1657 р. — ректором. З 1669 р. і до смерті — архімандрит Єлецького монастиря в Чернігові. Автор збірки взірцевих проповідей «Ключ разумінія...» (Київ, 1659 і 1660; Львів, 1663 і 1665), кількох циклів легендарних оповідань, зокрема «Неба нового» (Львів, 1665, Могильов, 1699), полемічних трактатів «Месія правдивий» (українською мовою — Київ, 1669; польською мовою — Київ, 1672), «Стара західна церква новій римській церкві...» (польською мовою, Новгород-Сіверський, 1678), «Лебідь...» (польською мовою, Новгород-Сіверський, 1679), «Фундаменти...» (польською мовою, Чернігів, 1683), «Алькоран Магометів» (польською мовою, Чернігів, 1683), «Бесіда білоцерківська...» (польською мовою наведена в літописі Самійла Величка і видана в російському перекладі В. Аскоченського в Києві 1857 р.). Його гомілетичний трактат «Наука, альбо Способ зложення казання», включений до збірки проповідей «Ключ разумінія», відіграв істотну роль у розвитку українського письменства другої половини XVII — початку XVIII ст., регламентувавши бароккові форми його прозових, насамперед ораторських жанрів. Водночас він є зразком тогочасних навчальних посібників. Іоаникій Галятовський - представник української плеяди науковців другої половини XVII ст., богослов, професор і ректор Києво-Могилянської колегії, автор праць морально-духовного спрямування, першого підручника з гомілетики (розділу богослов'я, що вивчає питання теорії й практики церковної проповіді). І. Галятовського слід зарахувати до кола педагогів не тільки за його педагогічну діяльність, але і як учителя народу. Саме таким постає перед нами цей богослов-проповідник.

***** Представник церковного красномовства XVII ст. і теоретик схоластичної проповіді, Іоаннікій Галятовський вчився в Киево-Могилянській колегії і був учнем церковного діяча Лазаря Барановича; деякий час він був учителем колегії, а пізніше (1657 р.) і ректором її. В 1669 р. Галятовський став архімандритом Чернігівського Єлецького монастиря, де й помер у 1688 р. Він написав збірник проповідей «Ключ разумЂнія» (1659 р., перевиданий у 1663 і 1665 р.), додавши до нього трактат «Наука албо способ зложеня казаня»; видав збірник оповідань про чудеса богородиці «Небо новое» (вид. 1665, 1677, 1699 рр.) і збірник «Скарбница» 1676 р.; польською мовою написав трактати «Zabedź z piórami swemi», «Alphabetum rozmaitym heretykom», «Fundamenta» та ін.*******

С МОНОГРАФИИ Желательно прочитать тобы потом можно было выкрутиться… ЧИТАТЬ !!!!! «Ключ розуміння» зустрічаємо досить широку палітру знань, оволодіння якими забезпечує безперечну правдивість «казання» душпастиря. Одночасно в цій праці виразніше, ніж у «Небі новому», проявляється змішування профанного й сакрального тлумачення правди й правдивої людини засобами ампліфікації, притаманне письменницькому стилю Іоаникія Галятовського. Іоаникій Галятовський репрезентує українську культуру бароко, де змішалося й переплелося реальне й нереальне, фактичне й фантастичне, словом, елементи істотних знань про світ та міфологічні уявлення. В «Ключі розуміння» ніби чергуються церковне й науковораціональне, богословські підходи виявляються змішаними з науково- раціональними, науково-раціональне поєднується з побутово-звичаєвими уявленнями6. Конкретний твір (проповідь) набуває форми єдності повсякденно-діяльного (профанного) та релігійно-містичного (сакрального), котра утворює явище барокової ампліфікації. Подальшим кроком в розробці Іоаникієм Галятовським теми правдиво ї православної людини є твір «Ісус Христос – месія правдивий» (1672 р.). Його зміст є зразком відвертого релігійно-полемічного трактату, який І. Галятовський спрямовує проти іудейського лжемесії Сабатея Цві. Ототожнюючи зміст правди як знання про засади світо устрою й буття людей з Христом, вчений надає їй універсальну значущість морального ідеалу. Причому в праці «Ісус Христос – месія правдивий» Іоаникій Галятовський, як і його однодумці (Л.Баранович, Л.Крщонович, І.Гізель та ін.), в тлумаченні Христа відтворює

традицію Київської Русі. Тобто Христос інтерпретується не як «історична особа», що було вже із Х-ХІ ст. притаманним католицизму, а із ХVІІ ст. – і протестантизму, а як «гносеологічна» реальність «Слова», за допомогою якого осягається єдність («середина») внутрішньо ї різноманітності світу й людського роду. Христос, з погляду Іоаникія Галятовського, – «месія правдивий», тому що він є земля, котра родить хліб сущий; вода, що живить усе природне; повітря («дух»), без якого неможливе життя тощо

**** твори Іоаникія Галятовського з кінця ХVII ст. потрапили Під заборону з боку Московського патріарху, а їх поширення пересл ідувалося як церковними, так і державними структурами. Праці Іоаникія Галятовського в офіційному московському православ'ї перейшли в забуття. Проте в Україні висока думка про твори й діяльність Іоаникія Галятовського збереглася й у ХVIIІ ст., про що свідчить вже згаданий «Літопис» Самійла Величка23. Тільки з другої половини ХІХ ст. відновлюється інтерес до провідних українських православних мислителів ХVII ст. Можливо, що дослідників творчості Іоаникія Галятовського ХІХ ст. підштовхувала до його праць саме анафема, накладена церковним собором Московської патріархії 1690 р. на його твори та роботи інших українських просвітників (Л.Барановича, І.Гізеля, П.Могили тощо). М.Сумцов24 виявився першим ґрунтовним істориком літератури, який досліджував твори Іоаникія Галятовського як пам'ятки релігійної літератури. У своїй статті «Іоанікій Галятовський» М.Сумцов зазначає: «В Галятовському південна Росія знайшла талановитого вченого діяча..., умілого й досвідченого бійця за південноруську народність, за православ'я»25, але не виходить за рамки панівного в науці того часу критичного сприйняття «схоластичності» українських православних барокових полемістів: «Галятовський в середині ХVII ст. остаточно встановив і скріпив схоластичну проповідь в Малоросії своїм «Ключем розуміння»26. Стаття М.Сумцова важлива тим, що вона зробила крок до повернення імені Іоаникія Галятовського на терени історико-філософського мислення, але вона в цілому має скоріше історико-літературний характер; питання православної людини й умов правдивості її життя в творах Іоаникія Галятовського він не розглядає.