44. "Велесова книга". Проблема її автентичності.

Історія пам'ятки, навколо якої точиться стільки дискусій, тика. 1919 року Біла армія наступала на Орел. Полковник Фодір Артурович Ізенбек опинився у великому спустошеному маєтку, де знайшов дерев'яні дощечки із загадковими письменами. Він забрав всі дощечки з собою. Пізніше встановили, що то був маєток Великий Бурлюк родини Задонських, яка була знищена червоними військами. Сергій Лісний у книзі "Русь, звідки ти?" (Вінніпег, 1964) пише, що 1922 року Ізенбек опинився у Франції, потім — у Бельгії. Упесь цей час він возив із собою загадкову знахідку. Ізенбек не був людиною, далекою від мистецтва. Він закінчив Академію мистецтв і працював у Туркестані, вивчаючи мистецтво цього краю. Після поразки Білої армії Ізенбек Опинився у Чехословаччині. Тут він познайомився і подру­жився із Юрієм Миролюбовим, який захоплювався культурою древніх слов'ян. Останній розпочав досліджувати і копіювати дощечки. Миролюбов скопіював близько сорока дощечок, точна кількість яких невідома. Приблизно у 1939 році він переписав останню дощечку.

Ворис Ребіндер у книзі "Влесова книга: життя та релігія слов'ян" (Київ, 1992) стверджує, що Миролюбов пересилав копії до Музею російського мистецтва у Сан-Франциско. Секретарем музею був генерал Олександр Куренков, який іпочав досліджувати ці дощечки. Перші результати своїх студій він опублікував 1954 року в літературній газеті "Жар-птиця". Доля дощечок Ізенбека, тобто так званого оригіналу, невідома. 1939 року, коли почалася Друга світова війна, він залишився у Брюсселі, де й помер 1941 року. У спадку, який перейшов до Миролюбова, дорогоцінних дощечок не виявилося. Але інтерес до загадкової пам'ятки не згасав. Сергій Лісний (Парамонов) видав дві книги, присвячені "Велесовій книзі". Перша — "Русь, звідки ти прийшла?" — розповідає про історію відкриття дощечок Ізенбека. Друга — "Влесова книга" — подає аналіз десяти перших табличок, опублікованих у журналі "Жар-птиця" (1957—1959). Пізніше ці роботи увійшли до книги вченого "Русь, звідки ти?". Саме Лісний лазвав_ці_доіцечки "Велесовою_ книгою.

Російські вчені (Л.Жуковська, О.Творогов та інші) кате­горично заперечили автентичність "Велесової книги"

Г.С.Гриневич у книзі "Праславянская письменность" намагається зважити всі "за" і "проти" автентичності "Велесової книги" і допускає, що "Велесова книга" може бути і не підробкою. Він зауважує: "Тонкощі, й особливо "підвішене" письмо, враховані при виготовленні дощечки, по-моєму, занадто "тонко" для підробника, і ця обставина з приводу типу письма "Велесової книги" — цілком серйозна основа для того, щоб вважати, що "дощечка" не підробка, а сторінка справжньої книги — зразок книжної справи IX ст."

Заслуговують на увагу аргументи про автен­тичність "Велесової книги' C.Лісного.Учений стверджує такі положення щодо даної пам'ятки:

1 .Фальсифікатору було б невигідно записувати свій текст ні дереві — експерти відразу б виявили підробку, тому що дерево "старіє" дуже повільно.

2.Алфавіт, уживаний автором "Велесової книги", дуже своєрідний, хоча і близький до кирилиці. Жоден історичний документ не написаний цим алфавітом.

З.Мова книги своєрідна і неповторна.

4.Дуже великий обсяг матеріалу.

5.Книга містить велику кількість подробиць, які можуть бути підтверджені тільки маловідомими або майже забутими старовинними джерелами.

6.Апологія язичництва і напади на християнство.

7.Все у "Велесовій книзі" зосереджено на півдні Русі, а про середню та північну її частини майже не йдеться, а це могло зменшити інтерес до підробки.

Сучасний дослідник Григорій Клочек у книзі "Світ Велесової книги" зробив категоричний висновок, що це — оригінальна пам'ятка України-Русі IX століття. Таким чином, він заперечує спроби зробити цей твір росій­ського походження

Якщо ж "Велесова книга" — фальсифікат, то постала вона як прагнення компенсувати те, чого нація Історично не витворила.

Б.Ребіндер подає такий опис дощечок: Дощечки виготовлені з берези, були приблизно тридцять вісім сантиметрів завдовжки, двадцять два сантиметри завширшки і від шести_ до десяти міліметрів завтовшки. Усі мали вигляд дуже древніх, деякі були трухляві. Всі таблички мали у куточку простий малюночок — тварину, якийсь предмет або простонезрозумілий знак. Такі малюнки називаються гліфами»_але., на жаль, жоден з цих гліфів до нас.в оригіналі не-дійшов. Втім, існують три гліфи, перемальовані Миролюбовим.. Де — собака, кіт і сонце з променями. Невідоме призначення гліфів. Може, вони маркували дощечки, бо не було ніяких інших, позначок чи цифр. У кожній табличці просвердлено дві дірочки. Через них просовувався мотузок або ікло, які з'єднували деякі дощечки на манір відривного календаря, а деякі як аркуші книги.

Місцем написання пам'ятки Борис Яценко називає район Західного Полісся, а часом — "переломний період в історії наддніпрянських слов'ян, коли вони потрапили в залежність до варягів, через яких греки ще в IX ст. намагалися насадити християнство на Русі. У таких умовах захисники соціального укладу, побуту, світогляду слов'ян не лише Полісся, але й інших регіонів протиставили чужоземному впливові свої народні традиції, свою історію. Так були записані на Поліссі в IX—X ст. різними говірками усні перекази про слов'ян, які, схоже, беруть свій початок ще з перших віків нашої доби. "ВК" дійшла до нашого часу в копії ХУІ—ХУІІ ст., хоч міг бути і проміжний список десь XIII—ХУІ ст. Вона була збережена протягом віків і ще довго підтримувала язичницькі уявлення українців, їхнє світорозуміння, справила значний вплив на розвиток традицій і стилів у староукраїнській (руській) літературі XI—XIII століть, зокрема відбилась у "Слові о полку Ігоревім".

Г.Клочек у згадуваній вище праці зробив спробу окреслити так званий збірний образ автора "Велесової книги". На думку дослідника, твір постав у середовищі жерців. Ідеологія "Велесової книги" — "це ідеологія, спрямована забезпечити виживання й самоствердження племені, народу, нації. ...Перш за все йдеться про збереження історичної пам'яті. "Велесова книга" творилася не одним автором, а групою авторів, які жили в різні епохи, але при цьому він назначає, що "існувала все-таки людина, яка з усіх історичних розповідей, що були поширені в X столітті, переказів, легенд, молитов відібрала саме ті, які, на її думку, були гідними того, щоб їх карбувати на дерев'яних дощечках. Саме ж карбування на дощечках текстів "ВК" — це створення документа, що мав виконувати й, вочевидь, виконував важливу ідеологічну функцію... Власне ідейна настанова визначала принцип відбору текстів і надавала створюваній пам'ятці певної цілісності".

"Велесова книга" вражає своєю надзвичайно високою етнічною свідомістю. І саме це ставить під сумнів її автентичність. Утім, довести остаточно ні автентичний, ні фальсифікаторський характер пам'ятки поки що не вдалося. У творі звучить добре осмислена і зважена ідея захисту прадавньої віри та власної державності.