39. Літературна спадщина Іпатія Потія

Народився 1541 року у православній світській родині. Навчався в Академії. Перейшов у кальвінізм. У 1593 році, з ініціативи князя К. Острозького, як сам пише, став берестейським та володимирським єпископом. Один із головних ініціаторів та промоторів унії між східною та західною конфесіями в середовищі українців. Був учасником уніатського церковного собору 1596 року в Бересті. В 1600 році став митрополитом. Автор ряду полемічних творів на захист унії: «Унія», «Антиризис», листи до князя Острозького, переклади творів П. Скарги тощо.

Франко писав: Справа унії, винесла Потія на найвищі ступені руської ієрархії, дала йому також перо в руку, зробила його церковним письменником, а тема унії - це головний і майже виключний змісту його писань. Слід наголосити, що Потій представник польської і української літератури.

Іпатій Потій написав українською і польською мовами цілу низку анонімних полемічних та інших творів. Перші його твори були написані у відносно спокійному тоні, але згодом панська бундючність дедалі більше давалася взнаки, і він вдається до брутальних лайок як на адресу православних полемістів і «хлопської» віри, так і на адресу трудового народу «неукової Руси», називаючи його «быдлом глупым», «плюгавою оборою», а церкву - «наливайківською». Певно, наливайківські повстанці не давали спокою і цьому ренегату - активному ідеологові унії та шляхетсько- магнатської влади на Україні.

У своєму творі «Унія» пояснює науку римської церкви щодо тих догматичних та обрядових різниць, які розбили на два табори українську людність. Обороняючи владу папи, Потій однаково нападає в своїй книзі і на протестантів, і на православні братства, що з двох боків поривали миле йому об’єднання, яке всіма шляхами мало заводити до Риму. З інших Потієвих творів особливо відзначається «Гармонія…»(1608), агітаційно- публіцистична праця, в якій автор висловлюється за можливість церковного порозуміння, хоча разом і нападає гостро на православіє. Всі оці, та й інші Потієві твори, звичайно, викликали відповіді й протести з православного боку,- тому допомагав і сам Потій не так змістом, як тоном і манерою своїх писань. Потій цілком і неподільно стоїть на позиції аристократичної й автократичної церкви, магнатом виявляється і в поглядах, і в манері. В першому ж своєму друкованому трактаті він гостро виступає проти того, що «люд простий, ремесний, котрий покинувши ремесло своє(дратву, ножиці і шило) а привлащивши собі вряд пастирський, письмом ширмують, ницують, виворочають і на свої блюзнерськії і хвалшивії потвари оборочають, пастирей своїх власних соромотять,безчестять і потваряють». Тон у писаннях Потія надзвичайно гострий, ущипливий, глузливий, часто переборщений та особистими закидами пересипаний.

40. Агіографічна література 16-18 століть.

Агіографічна література об’єднує такі жанри як житія, мінеї, патерики. Переважна більшість цих творів в ДУЛ була перекладною, і особливо ця відмінність стосувалась періоду 16-18 століть.

Житія є повчальними творами з описом біографій святих чи блаженних християнської церкви. Житія святих також зустрічаються у збірках змішаного змісту (місяцеслови, прологи (синаксарії), мінеї, патерики). Місяцеслови мають близьку до календаря форму, тоді як мінеї включають у себе, крім докладних житій святих, розташованих за місяцями, служби і піснеспіви на їх честь. Мінеї – це збірки докладних сказань про святих і свята, розташовані за числами місяця. Місяцеслови й службові мінеї були першими збірками житій святих, які з’явилися на Русі.

Середину між місяцесловами і мінеями займають синаксарії (буквально означає зібрання) або прологи. Назва ця, вірогідно, пішла від того, що грецький синаксар, що перекладений був на слов’янську мову, мав передмову (пролог). Від цього у слов’ян ця книга й отримала назву «прологу».

І завершують корпус житійної літератури патерики, що являють собою агіографічні збірки. Саме слово «патерик» у перекладі з грецької означає книга батьків чи про батьків і вказує на центральний предмет зображення творів – аскетичний досвід авторитетних ченців, шанобливе ставлення до яких виражається в загальноприйнятому звертанні «отче».

В Україні збирачами житійної літератури цієї доби були митрополит Петро Могила, Інокентій Гізель і Варлаам Ясинський.

Петро Могила, маючи намір видати церковнослов’янською мовою житія святих, почав новий переклад грецьких життєписів і виписав з Афона книги Симона Метафраста. Але смерть завадила йому завершити задуману справу. Інокентій Гізель хотів продовжити справу Могили і попросив у патріарха Іоакима «Мінеї» Макарія, але політичні смути загальмували цю справу. Його наступник Варлаам Ясинський схилив до цієї справи Димитрія Ростовського (у ті часи ігумена Батуринського монастиря).

Результатом багаторічної праці стали «Четьї мінеї». Крім «Четьїх міней», святому Димитрію Ростовському належить «Мартиролог, или мученикословие, жития святых по месцех и числа вкратце собранныя, в себе содержащее. В обители всемилостивого Спаса Новгородка Северского новонаписанное в лето 1700». Мета складання цієї праці – дати найбільш зручну й дешеву книгу для народного читання. Однак праця не була видана, але існували численні переробки й перекази «Четьїх міней» Димитрія Ростовського.